По тих двох Хорс, Влес, Стрибе держаться. Поза ними Вишень, Леле, Літич.
11Б. Радогощ, Колендо і Кришень, а цих два удержують, Сивий Яр і Дажбо. Себо інші суть: Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студець, Ледич і Лютець, а потім Птичець, Звіринець, Мілич, Доздець, Плодець, Ягодець, Пчолич, Ростич, Ключець, Озерець, Вітрич, Соломич, Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Странець, Свідич, Радич, Світич, Крович, Красич, Травич, Стеблич, а за цими суть: Родич, Маслянець, Живич, Відич, Листвич, Квітич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець, Горич, Страдич, Спасич, Листвевріц, Мислич, Гостич, Ратігч, Странич, Чурець, Родич. А тут ось Огнебог сам і Регел вівці ярі швидко родять і чисто. А то суть Триглаву спільні і ці всі од нього ідуть. І тут ось «одростки, одділені від брата їхнього і входячі в нього». То бо єсь красен ірій, а там Ра-ріка тече, яка одділяє свергу од яви, а Числобог числить дні наші і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому, а чи бути ночі, і про всякого те. Ті бо це єсть явські і ції єсть во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть, тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.
Слава богу Перуну огнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці, тому що єсть той воїнам честь і суд, і яко златорун, милостив, всеправеден єсть.
12. Іаr… Коли сонце засяє, співаємо хвалу богам і огнищу Перуню, що є званий Потятич на вороги, і речемо велику славу Отцям нашим, дідам, які суть у сверзі. Промовим отак тричі і йдемо до стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інший степ, ідемо їсти, по дорозі хвалу богам возносячи, славу співаємо, і так до полудня. І речемо славу велику Хорсу златорунному, коловертящому, і суряну п'ємо і так аж до вечора. А по вечері, коли вже огнища зложені запалимо і славу вечірню співаємо Дажбу нашому, що званий єсь прадід наш, єцимосі (омимаємося?), щоб чистими бути, і мовлена (молитви) творячи, ідемо до сни, а там великі необ'ясени (?).
13. Се бо розумом звіривши, хоробрістю укріпившись і тії пішли до сонця восходящего, обидва боки ріки оглянули і там осілися, як і Матерсва-Слава каже, і та обома своїми крилами освідомлює їх також. Взявши землю тую і боронили її од Дасуні і агунів, так само готям обернули стріли свої і мечі одточені…
15А…полишивши, пішли до Ілмер озера і там утворили город нов (Новгород?) і там перебуваємо. І тут Сварга першого пращура молимо, серед джерел криніх (криничних) його припрошуємо, а то дубокрень (?), хліб наш, Сварог, який творить світ, Бог єсть світу і Бог прави, яви, нави. Себо маємо їх в єстві, і ці єства наші переборюють сили темряви і до добра ведуть, як праотців водили, які, поробивши восьмиведи жериві (?), на конях білих вийшли із Краю Семиріччя біля гори Ірської і в Загір'ї прожили вік, а потім його залишивши, пішли на дві ріки, розбили їх кіньми своїми і пішли до землі Срської, а там стали, пождали і пішли горами великими, і снігами, і льодами і вийшли в степи, а там стади свої і скуфи. Була це перша прави одречена (даровизна, нагорода) Отцям нашим. Права є держаща проти нави боротьбу велику і сили дає одбивати ворогів. Небож… ішли в боротьбі тій до гір Карпатських, а там рядилися очолені п ятьма князями, і городи, і села огнищанські, і ворогів воювали, і потиснені були… (і пішли до)…
15Б. Кия. Це було до заходу сонця, а звідти йшли до сонця (на схід) до Непра ріки. Побачили там Києм утверджений город, який населяли славні роди інші. Там оце оселилися, огнища творили дубу і снопу, який єсть Сварог, пращур наш.
А це одного разу наліз на нас ворог новий, осезці які корови щурпили (захвачували, крали). І ось рать свою устрімив Кий на них. А побачивши вражі вої тих перунських воїв, що кинулися на них і розтрощують силу їх і до ноги розтрощать, показали зади їхні.
Ось племено єнезьва налізло інше на нас, і січа була велика, і розбито було до посліднього.
А наші вої, дивлячись на те, казали: «А боги наші поб'ють ворогів наших».
Мимо того, Вишень гряде на марицях до нас і каже: «Діти, городіть город ваш і укріпіть його, а б… (о боротьба) буде зура і кріпка. А то Сварог мене послав до вас, се б… себто знімайте до сил небесних очі ваші, а також казав про вас… (щоб) береглися».
Пояснення деяких слів
Почта – уміння читати, а також книжка така, граматика, буквар.
Боянь – Книга пісень, молитов, складена Бояном, «псалтир».
Зуриві на прядиво і нишпори – здібні й охочі на обман і підступ.
Гості – купці.
Єгуни – гуни.
Куничарські – хитрі як куниця або лис.
Ірій – вирій (рай).
Боровинь – може походити від боровик, лісовик.
Ізви – можуть бути «Язиги», або «Єзви» – напівдикі монгольські племена.
Фраки – старинні мешканці теперішньої Румунії.
Частина друга
«Ой вже весна воскресла…»
«Виклади давньослов'янських легенд» Якова Головацького, який входив до знаменитої «Руської Трійці» (разом з ним – Маркіян Шашкевич, Іван Вигилевич), становлять собою багатий та цікавий фактичний матеріал слов'янської міфології. Оригінально інтерпретуючи цей матеріал, автор уводить читача в безмежний космос слов'янської теогонії, дає ключ до розуміння багатьох питань вітчизняної культури та етногенезу.
У передмові до книги «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон зазначав, що писав її як вступний курс до історії Української церкви.
«Я пильнував, – підкреслює автор, – не про більшу повноту цього курсу, а головно про цілість самої системи дохристиянських вірувань та про ідеологію цих вірувань: подати закінчену систему вірувань, бо така система була, мала свою ідеологію, і вона й тепер сильно впливає на нашу Віру Христову, правильніше – живе поруч із Нею як в українця, так і в усього слов'янського народу».
У нашому збірнику подаються характерні уривки з цієї своєрідної, багато в чому унікальної книги.
Я. Ф. Головацький
Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія про стародавніх слов'янських ідолів і богів
Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаємо, що попри місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян однаковими. Через те легенди руських слов'ян повинні вивчатися не інакше, як у зв'язку з іншими слов'янськими племенами, подібно до того, як для пояснення стародавнього германського богослужіння міфографи беруть всі племена німецькі, не виключаючи і північних скандинавів та ісландців.
Слов'янські легенди, за нечисленними і скупими відомостями, записаними чужоземними письменниками, і уривчастими переказами про язичницьку обрядовість, заховану в народі, не могли скластися в систему, як міфологія грецька чи римська; проте добрий матеріал[137], зібраний вченими, за яким головні догмати слов'янських легенд про могутність богів у природі, про їхній вплив на людину і світ, про душу людини, її безсмертя і життя після смерті можна досить ясно визначити поняття про найвищого Бога.
Поняття про найвищого Бога
За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів[138]. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.
137
Найважливіші твори з цього питання такі: див.: Касторского Начерт. Слав. Мифол. 1841. – Н. Костомарова Слав. Мифологія Кіевъ 1847. – Срезневского Изслѣд. О языческ. богослуж. др. Слав. 1848. – Гануша Die Wissenschaftd. Slav. Mythus Wien 1842. – Сементовского Замѣч. о празд. у Малороссиянъ. 1843. – Снѣгирева Русск. простор, праздн. 1839. – Сахарова Сказанія русск. нар. 1841. – Крім того твори Шафарика, Коллара, Вука Стефановича, Мацѣевського, Голембовського та ін.
138
У договорі Ігоря клянуться русини: «И елико ихъ есть не хрещено, да не ймуть помощи ни отъ Бога, ни отъ Перуна… Да будетъ клятъ отъ Бога и отъ Перуна». Див.: Полн. Собр. Лѣт 1. 1846, стор. 20 і 23.