14. Я сказав, звідки був Арістей, що про все це написав, а тепер розповім, що я чув про нього в Проконнезі й у Кизику[20]. Кажуть, що Арістей (цілком) не був нижчий походженням за міщан. Він зайшов до ткальні у Проконнезі й там помер. (Тоді) ткач замкнув верстат і пішов сповістити свояків небіжчика. Як уже розійшлася по місту звістка про смерть Арістея, котрийсь кизикієць, що прийшов із міста Артакії, заперечував її. Він стверджував, що зустрів його (Арістея) в дорозі до Кизика й говорив із ним. Ця людина вперто настоювала на своєму. А в той час кревняки небіжчика пішли до ткальні. Вони мали з собою все необхідне для похорону; та як прийшли вони до того дому (ткальні), то не застали Арістея ні живого, ні мертвого. Через сім літ Арістей знову з'явився в Проконнезі, написав поему, яку греки називають «Арімаспейською», а потім щез удруге. Таке оповідають мешканці тих міст.
15. Та я довідався, що приключилося італійським метапонтійцям через двісті сорок літ опісля щезнення Арістея, коли зіставив те, що знав із Проконнезу, з відомостями метапонтійців. Метапонтійці кажуть, що їм з'явився Арістей і наказав спорудити жертовник Аполлонові[21], а коло нього поставити образ Арістея з Проконнезу; він казав, що на цілу Італійську землю прийшов Аполлон лише до них, з за ним він, Арістей; тоді, як ішов з богом, мав подобу крука. Він сказав це й зник, а метапонтійці послали до Дельф[22] запитати бога, що означає поява цієї людини. Піфія[23] наказала їм послухатися, бо так буде для них найкраще. Вони послухалися й виконали наказ. Ще й нині бачать коло статуї Аполлона (в Метапонті) образ, що має назву Арістея, а довкруж ростуть лаври. Зображення бога стоїть на ринку. Оце стільки про Арістея.
16. Щодо землі, про яку йшлося, то ніхто не знає, що ж є поза нею. Я не міг нічого ні від кого довідатися про неї такого, якого не бачив би на власні очі; навіть Арістей, як я попереду згадував, не лише в поемі, що він бував далі, ніж в іседонів, а що чував про дальні землі, то як (сам) каже, знає вже з оповідей іседонів. Усе ж таки повідомлю якомога точніше все, що я міг певного винести з усних переказів.
17. Від пристані борисфенітів – вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії – нині найближче живуть калліпіди; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем'я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші, далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом[24] на захід від Борисфена.
18. А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, називають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополітами. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап[25]; а на північ треба пливти Борисфеном (вздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги[26], народ своєрідний, не скіфський. Далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки відаємо, немає ніякого народу.
19. На схід од скіфіф-землеробів, як перейти ріку Пантікап, живуть уже скіфи-кочівники. Вони ні сіють, ні орють. У всій країні немає дерев, лише в Лісистій. Ці кочівники займають (на схід) землі на чотирнадцять днів дороги, аж до ріки Геррос.[27]
20. За Герросом лежить так звана царська країна. Тамтешні скіфи найхоробріші й найчисленніші; вони вважають інших скіфів своїми рабами. Вони живуть на південь по Таврію, на схід по рів, що його викопали сини сліпих, і по Меотійську затоку, по пристань з назвою Кримни[28], частина ії живе за рікою Танаїсом[29]. На північ од царських скіфів місця меланхленів[30], чужого, нескіфського народу. Вище ж меланхленів (простягаються) болота й пустеля, скільки (лише) знаємо.
21. Як перейти Танаїс, то вже не скіфська земля, а починається край савроматів[31]. Вони розселилися від затоки озера Меотійського[32] у північний бік на п'ятнадцять днів дороги; уся їхня країна не має ні диких, ні свійських дерев. Край за ними займають будини[33]; їхня земля вкрита змішаним лісом. На північ за будинами на сім днів дороги простягається пустеля.
22. За пустелею, якщо взяти трохи на схід, живуть фіссагети[34], своєрідний і численний народ; вони промишляють ловами. Одразу ж за ними, в тому ж краю, інший народ, що зветься їрки[35]. Вони також живуть із ловів, а організовують їх у такий спосіб: вилазить такий (ловець) на дерево – а їх густо в усьому краю, кінь же, вивчений, лежить на череві, щоб був нижчий. Напоготові є й пес. Коли він (ловець) забачить з дерева звіра, то відразу стріляє в нього з лука, сідає на коня й доганяє, а пес біжить слідом. Од них далі на схід інші скіфи, що віддалилися від царських скіфів і прийшли в цю країну.
23. Аж до кордонів цих скіфів була земля рівнинна з досить глибокими родючими ґрунтами; звідси починається ґрунт кам'янистий і нерівний. Якщо перейти великий шмат цієї нерівної землі, то за нею зустрінуться люди на підгір'ї високих гір[36], люди, що, як кажуть, лисі від народження, – і чоловіки, і жінки. Вони плосконосі й мають довгі бороди. Мову мають свою, а одягаються по-скіфськи, живуть із плодів дерев. Дерево, що його споживають як їжу, зветься понтікон[37]; воно завбільшки як фігове дерево. Овочі родить подібні до гороха, з кісткою всередині. Коли вони достигнуть, перетирають їх через платок; з того виціджується юшка, чорна й густа, а називають її асхі. Вони лижуть те і п'ють змішане з молоком, а з гущі місять тісто (неначе) і їдять його. Худоби не мають багато, бо там обмаль пасовиськ. Кожний (мешканець того краю) живе під деревом; узимку накриває дерево білою повстяною рядниною, а влітку без ряднини. Ніхто з людей їх не кривдить, бо вважають святими. Вони не мають навіть зброї, а залагоджують усі суперечки між собою сусідніх народів. Якщо хтось утече від них, ніхто йому не зробить нічого лихого. Ім'я того народу – аргіппеї.[38]
24. Аж до цих лисих добре знані земля й названі попереду народи, бо туди заходять деякі скіфи й од них легко можна довідатися (про ті краї), та й греки з порту Борисфена й інших надморських портів заходять туди. Скіфи ж, коли приходять до тих країв, беруть із собою сімох перекладачів, що перекладають із семи мов.
25. Отже, до їхньої країни добре знана земля, але про ту, що вище за них, – ніхто нічого певного не скаже. Перехід заступають високі гори, і їх неможливо перейти. Лисі розповідають – я в це не вірю, – що в горах живуть люди з цапиними ногами, а за горами – ще інші люди, які по шість місяців сплять. Але я в це не вірю. Напевне відомо, що землі на схід од лисих заселені іседонами. Але про землі на північ од іседонів та лисих нічого не знаємо – лише те, що вони розповідають.
26. Як говорять, іседони мають такі закони. Як у чоловіка вмре батько, свояки приганяють худобу, ріжуть її й розділюють м'ясо звірят і померлого батька господаря пиру. По тому мішають усе разом і роблять пир. Голову випорожнюють, вичищають, позолочують і потім вважають її за святиню і приносять їй щороку велику жертву. Таке робить син (померлому) батькові; це схоже на грецькі генезії[39]. Кажуть, що й вони справедливі люди. В них жінки й чоловіки мають однакове значення.
27. Цих, отже, (ще) знаємо. А вище за них, як розказують іседони, є одноокі люди й грифи, що бережуть золоті скарби. Таке говорять скіфи, а вони перейняли ці оповіді від іседонів. Щойно від скіфів ми довідалися про це й називаємо їх по-скіфськи арімаспами, бо «аріма» по-скіфському значить один, а «спу» – око.
22
Метапонт – грецьке місто в Південній Італії, в Тарентській затоці. Дельфи – місто в середній Греції, славетне своєю святинею, де жінка-жриця ворожила в ім'я Аполлона. Наймення цієї жінки Піфія.
31
Споріднене зі скіфами плем'я. Латинські автори іменують їх сарматами; звідти східноєвропейську низину називають Сарматською низиною.