69. Їх убивають таким чином. Наповнюють віз хмизом, запрягають у нього волів, зв'язують ворожбитам ноги й руки назад, затикають рота, кладуть на хмиз, підпалюють його, лякають і наганяють волів. Багато волів згоряють разом із ворожбитами, а деякі обпечені втікають, якщо згорить дишло. Так само спалюють ворожбитів і за інші провини і називають їх брехливими віщунами. Якщо ж яких віщунів уб'є цар, то не щадить і їхніх дітей; але вбиває всіх хлопців, а дівчатам нічого злого не робить.
70. Якщо скіфи укладають з кимось союз, з ким то не було б, то чинять так. До великої глиняної посудини вливають вина і змішують з кров'ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши трохи шкіру ножем. По тому занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і спис. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а по тому п'ють із чаші ті, що укладають союз, і найдостойніші з їх дружини.
71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. (Мерця) кладуть на віз і везуть до іншого народу (племені). Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколюють ліву руку стрілою. Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пануванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли найперше. Коли вже об'їдуть із мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того, як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив'язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника[93], коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, насипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.
72. Коли ж мине рік, то роблять таке. Із решти слуг покійного царя вибирають найстаранніших, – а вони родовиті скіфи, бо в них служать (цареві) ті, яким цар накаже, а купованих слуг у них немає, – і з-поміж них убивають п'ятдесятьох. (Убивають також) п'ятдесят найкращих коней, їх потрошать, наповнюють черева половою і зшивають. Тоді чіпляють половину обруча впоперек до двох кілків, а другу половину також до двох інших кілків і в такий спосіб прикріплюють багато інших. Потім протикають вздовж цілого коня аж до карку грубим кілком і кладуть тих коней на обручі. Передні обручі підтримують передні лопатки коней, задні ж обіймають животи коло задніх вудил, а обидві пари ніг висять у повітрі. Вуздечки й вудила надягають (також) на (тих) коней, протягають наперед і прив'язують до кілків. Тих п'ятдесят задушених молодих (слуг) беруть кожного саджають на коня в такий спосіб. Пробивають кожного гострим колом наскрізь аж по шию, а ту частину (кола), що стирчить зісподу, застромлюють у діру того кола, що пробитий крізь коня. Як наставлять довкруги могили таких вершників, ідуть геть.
73. Так ховають царів. А як умре якийсь інший скіф, то найближчі родичі кладуть його на віз і обвозять по приятелях. Кожний із них (приятелів) приймає їх і частує тих, що йдуть із небіжчиком, та й небіжчикові дає того, що й іншим. Так возять звичайних (скіфів) сорок днів, а потім ховають. Як уже поховають (покійника), то очищуються скіфи таким чином. Вони намазують і миють голову, а з тілом роблять так. Забивають (у землю) три кілки так, щоби були один до одного нахилені. На них натягають повстяне покривало, сильно стягають його, а в начиння, що стоїть між кілками під покривалом, кидають розпечене на вогні каміння.
74. У них ростуть коноплі, подібні у всьому до льону, тільки більші і грубіші: щодо цього коноплі перевершують льон. Вони ростуть сіяні й дикі. З них роблять фракійці одяг, у всьому подібний до лляного; якщо хтось близько не був би обізнаний з тим одягом, не розпізнав би, чи лляний він, чи конопляний; хто не бачив (ніколи) конопель, подумає, що це лляний одяг.
75. Скіфи беруть насіння з тих конопель, залазять під покривало й кидають насіння на розпечений камінь. Воно курить й видає стільки пари, що більше не дасть ніяка грецька парна, а скіфи волають від радості в парі. Це в них замість миття, бо у воді зовсім не миються, їхні жінки розтирають на шорсткому камені кипарисове, кедрове і кадильне дерево, поливають водою, а як перетруть, намащують тією гущею тіло й лице. Від того мають гарний запах. На другий день змивають мазь і стають чисті й лискучі.
76. До чужих звичаїв мають (скіфи) велику відразу. Вони навіть між собою не переймають нічого, а вже тим більше від греків. Це показала пригода з Анахарсісом, а потім із Скілом. Анахарсіс звидів багато країн і показав себе мудрою людиною. Коли він повертався до Скіфії й плив через Геллеспонт, пристав до Кизика. Там саме застав святочну відправу на честь Матері Богів[94]. Анахарсіс дав обітницю Матері, що як цілий і здоровий вернеться до свого краю, запровадить таку саму нічну відправу (на її честь), яку бачив у кизикійців. Як, отже, лише повернувся до Скіфії, приїхав у так звану Лісисту (Гілею). Вона біля Ахіллового бігу і вся заросла різними деревами. Отже, як Анахарсіс лише вступив до Лісистої, зараз влаштував свято (на честь) богині, а сам узяв барабан і начіпляв на себе образків. Але хтось із скіфів побачив, як він це робив, і доніс цареві Савлію. Цар сам прибув на місце і як побачив, що Анахарсіс таке робить, стрілив і вбив його. Та й нині як хто запитає про Анахарсіса, то скіфи скажуть, що не знають його, бо він покинув свій край, поїхав до Греції й набрався чужих звичаїв. Як я чув від Тімна, опікуна Аріапіфа, він (Анахарсіс) був дядьком по батькові скіфського царя Іданфірса, а сином Гнура, сина Ліка, сина Спаргапіфа. Якщо Анахарсіс, отже, з такого роду, то вбив його рідний брат; бо Іданфірс був сином Савлія, а Савлій убив Анахарсіса.
77. Та я чув іще й іншу оповідь від пелопоннесців. Вони розказують, що Анахарсіса вислав цар скіфів, щоби набрався грецької мудрості. Як він повернувся додому, сказав до того, що його вислав, що всі греки мудрі в різних галузях, крім лакедемонійців[95], та зате лише вони одні вміють мудро говорити й відповідати. Але це так лише видумали собі греки, бо той чоловік, як я вже попередньо сказав, загинув. Це все терпів він через чужі звичаї й через те, що спілкувався з греками.
78. По довгих роках сталося таке саме зі Скілом, сином Аріапіфа. У Аріапіфа, скіфського царя, народився серед інших дітей Скіл. Мав його (Аріапіф) від жінки істріянки[96], не від місцевої. Мати навчила його (Скіла) грецької мови і грецького письма. За якийсь час Спаргапіф, цар агафірсів, підступно вбив Аріапіфа і Скіл перейняв володіння і дружину батька на ім'я Опія. Опія була скіф'янка; вона мала від Аріапіфа сина Оріка. Скіл панував над скіфами, але не вподобав собі скіфського способу життя: він змалку був більше схильний до грецьких звичаїв, бо так його виховано. Він робив так. Як привів скіфське військо до міста борисфенітів, – а самі борисфеніти кажуть, що вони мілетійці[97], – отже, як лише прибував туди Скіл, лишав військо перед містом, а сам ішов до міста й замикав брами. Там скидав скіфський одяг і вбирався в грецький. У ньому ходив на зібрання без (скіфської) дружини й без нікого (зі скіфів). Браму стерегли, щоб ніхто зі скіфів не бачив його в тому одязі. Він жив тоді цілком по-грецьки й приносив жертви богам за грецькими обрядами. Поживши так місяць або й більше, вбирався знов у скіфський одяг й вертався додому. Так він робив часто, навіть побудував собі дім у Борисфені й узяв собі звідти дружину.