Після другого повернення з Афону Антоній поселився в іншій печері, яка була вирита в його відсутність священиком Іларіоном, котрий у 1051 році буде посвячений в сан Київського митрополита.
У цій тісній, як могила, печері, в глибокій тиші, в молитвах і постах Антоній провів 40 років.
Слава святого його життя приваблювала до нього багатьох; до нього приходив великий князь Ізяслав Ярославович зі своєю дружиною за благословенням. Чимало людей, бажаючи наслідувати його спосіб життя, виривали собі печери довкола його помешкання і приймали постриг у ченці. В його печері зібралось близько 15 чоловік братії. В їх числі були: Феодосій, Никон і двоє бояр, найближчих князів Ізяслава. Їхнім пострижениям Антоній викликав на себе гнів великого князя, який хотів розігнати ченців і зруйнувати їхні печери. Антоній був змушений тимчасово залишити печеру. Але дружина князя вблагала його, щоб він перепросив Антонія, аби той повернувся. Антоній повернувся і став жити мирно в своїй печері. Побачивши, що число печер і іноків зросло, він влаштував для них підземну церкву.
Вибравши для ченців нового ігумена, Варлаама, дав їм благословення, сам вирив собі нову печеру в ста сажнях від першої, переселився туди і жив у ній 16 років до своєї смерті. Ця печера відома нині під назвою Ближні Антонієві печери.
При збільшенні братії ігумен, з благословення Преподобного Антонія, побудував малу дерев'яну церкву над печерою в ім'я Успшня Богоматері. Випросив у князя Ізяслава місце на горі для будівництва келій і дерев'яної огорожі. З тих пір монастир став називатися Печерським. Таким чином Преподобний Антоній поклав початок чернецтва в Русі і став одним із засновників Києво-Печерської лаври.
Після того як Варлаам був переведений у монастир, ігуменом для печерських ченців став з благословення Антонія Преподобний Феодосій.
Слава Преподобного Антонія дедалі зростала. Бог прославив його даром чудотворця і ясновидця. Коли князі Ізяслав Київський, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський з варязьким князем Шимоном, виступаючи на війну проти половців, прийшли просити у Преподобного благословення, старець пустив сльозу і сказав, що вони зазнають поразки. Що і сталося 1068 року на річці Альті.
Шимонові сказав, що той благодаттю Господа рятуватиметься від смерті на полі бою і буде похований в Печерській кам'яній церкві, яка буде скоро побудована. Все це збулося.
Князь розгнівався на старця. Антоній змушений був покинути Київ і переховуватися в печері на Болдиних горах поблизу Чернігова, користуючись захистом князя Чернігівського Святослава. На прохання князя Ізяслава, який переконався в його невинності, Преподобний Антоній повернувся до Києва і поселився в своїй печері. До цього часу відноситься заснування і будівництво нової великої кам'яної церкви. Це будівництво пов'язане з багатьма чудесними знаменнями. З переказів відомо, що на місці, де мала будуватись церква, вночі спалахувало незвичайне світло. А варязькому князеві Шимону в чудному видінні двічі поставала чудова церква, яка й стала прообразом Печерської Церкви. Будівельники з Царгорода розповіли, що Антоній і Феодосій явились їм і покликали їх до Києва, за велінням Богородиці. Перекази також свідчать, що Господь показав Преподобному Антонієві те місце, де мала бути побудована Церква.
Церква була закладена Преподобним Антонієм 1073 року на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цього ж року 10 липня, на дев'яностому році життя Преподобний Антоній помер.
У різних печерах Антоній прожив понад 56 років. Літописець Нестор називав св. Антонія великим і славним. З дня смерті Антонія святі мощі його стали джерелом благодатних зцілень для віруючих. Скоро після смерті св. Антонія, за князя Святополка (1093—1113), в молитвах стали називати Антонія Святим.
Тропар свята: Від марности мирської відійшов ти, та, зневаживши світ, по Євангелії за Христом пішов, і, проживши життям ангельським, до тихого пристановища, до гори Афон прибув, а звідти на гору Київську з благословення отців прийшов, і там, у подвизі життя скінчивши, отчизну свою просвітив, і множеству ченців стежку до царства небесного показав, до Христа їх привів. Молися же Йому, Антонію Преподобний, щоб спас душі наші.
Блаженної Ольги (Єлени), жінки князя Ігоря
(11 липня ст. ст. – 24 липня нов. ст.)
Літописці по-різному оповідають про походження і місце народження Великої Княгині Ольги. Одні пишуть, що вона родом із Ізборська, інші – що вона правнучка Гостомисла, який правив у Новгороді. Нестор розповідає, що вона народилась на Псковщині, росла язичницею і з юних літ вирізнялась своєю вродою і розумом. Одного разу, як ідеться в легенді, син Рюріка, молодий князь Ігор, під час полювання захотів переправитись на другий берег річки. Він гукнув юнака, що плив на човні. Сівши в човен, зауважив, що човном правила дівчина дивовижної вроди. Молодий князь заговорив до неї і був зачарований її вродою, розумом і скромністю. При виборі собі дружини віддав їй перевагу над іншими, багатими і знатними дівчатами. Таким чином проста дівчина стала дружиною князя Ігоря і після його смерті правила державою, бо її син Святослав був малолітнім.