Зібравши численне військо, він вирушив на південь, завоював місто Корсунь в Криму і вимагав від грецьких імператорів Василя і Константина руки їхньої сестри, царівни Анни. На випадок відмови він погрожував завоювати Царгород. Греки погодились видати заміж свою сестру за Володимира, але за умови, що той прийме християнську віру.
Князь Володимир відповів: «Мені й так полюбилась віра ваша, присилайте мені сестру вашу, а я поверну вам Корсунь».
В цей час Володимир захворів, зір почав швидко слабнути. Царівна, прибувши до Корсуня, порадила Володимирові, аби позбутися хвороби, негайно охреститися. І справді, при хрещенні в церкві святого Ап. Якова Володимир прозрів тої хвилини, коли Корсунський єпископ поклав на нього руку. Володимир сказав: «Тепер побачив Бога істинного!» При цьому благодатному знаменні багато бояр і воїнів прийняли хрещення. З прийняттям віри Христової Володимир одержав ім'я Василя – ім'я старшого грецького імператора.
За християнським законом, він обвінчався з царівною Анною, повернув грекам Корсунь і в супроводі кількох грецьких єпископів та священиків повернувся до Києва.
По приїзді в Київ Володимир відпустив усіх своїх численних жінок, похристив синів на тому місці в Києві, яке й нині називається «Хрещатиком», знищив ідолів, а найважливішого з них, Перуна, звелів скинути в Дніпро.
1 серпня 988 року він наказав усім киянам приходити хреститися. Освятивши молитвою води Дніпра, духовенство разом з першим митрополитом Київським охрестили велику кількість людей, що зібрались на березі великої річки, яка стала духовною купеллю нашого народу.
Володимир поширював і утверджував християнство в інших містах Київської Русі, будував церкви, в тому числі і Десятинну в Києві, в яку переніс мощі своєї бабусі св. Ольги з Миколаївського монастиря. У Васильєві, нині Василькові, побудував церкву Преображення Господнього; в своєму рідному селі Берестові – церкву Первоверховних апостолів Петра й Павла. Він піклувався про духовенство, зводив духовні школи. Проявляв велике милосердя, дозволяв бідним приходити в його палац. Хто ж не міг прийти – надсилав їжу та одяг до їхніх домівок.
На 63-му році життя, 15 липня 1015 року, Володимир помер у своєму селі Берестові. Коли він помирав, біля нього не було його синів. Відчуваючи, що скоро помре, він послав гінця за сином своїм Борисом, князем Ростовським, та усиновлений ним небіж Святополк, який перебував тоді в Києві, підступно вбив князя.
Тіло князя Володимира було покладено в мармурову гробницю поряд з гробницею княгині Ганни, в Десятинній церкві. 15 липня встановлено празник в пам'ять його, як святого Апостола рівного, який землю Руську просвітив святим хрещенням. Це свято встановлено, очевидно, за великого князя Ярослава.
В 1635 році митрополит Київський Петро Могила, оглядаючи руїни Десятинної церкви, відкрив гробницю Св. Володимира і побачив чесну голову Рівноапостольного Князя. Тепер вона зберігається в Києво-Печерській лаврі, у соборному Успенському храмі, в срібній раці, поблизу іконостасу.
Тропар свята: Уподобився ти купцеві, що шукає цінної перли, славновладний Володимире, що сидиш на високому престолі матері городів – богобережного Києва. Досліджуючи і посилаючи до царського городу, щоб пізнати православну віру, знайшов ти неоціненний жемчуг – Христа, що вибрав тебе, як другого Павла, і отряс сліпоту у святій купелі, разом душевну і тілесну. Тому празнуємо твоє успіння ми, люди твої. Моли, щоб спаслися душі наші.