Сім’я Барвінських. Львів, фото початку XX ст. Відділ мистецтв ЛННБ ім. В. Стефаника
Якими були можливості жінок у позасімейному публічному житті? «Природа речей», якою найчастіше пояснювали тогочасне обмеження прав жінок, означала для них зокрема: неможливість (з поодинокими винятками) бути опікункою (§§ 192, 198, 211), кураторкою (§ 281), свідком (§§ 591, 597, 624). У сенсі правової недієздатності жінок порівнювали з неповносправними та дітьми. Певні обмеження на жінок накладали і в судочинстві. Вони, головно, стосувалися одружених жінок, чиї права в суді мали представляти чоловіки (§ 1034).
Ченці, люди молодші 18 років, жінки, безумні, сліпі, глухі або німі, а також ті, що не розуміють мови покійника, не можуть бути свідками при заповітах.
§ 591 Цивільного кодексу Австро-Угорщини
Жінки фактично були позбавлені виборчого права. Міністерський рескрипт 1862 р. проголошував, що жінки в курії міст і сіл були звільнені від виборчого права, а в курії великих землевласників право це мали, однак здійснити його могли лише за посередництвом чоловіка, юридичних представників чи уповноважених чоловічої статі. Законом про місцеве самоврядування від 12 серпня 1866 р. право голосу було надане кожному повнолітньому громадянину держави, який мешкав на цій території не менше року і сплачував податки безпосередньо від свого нерухомого майна, підприємницької діяльності чи інших доходів. Кількість виборців додатково обмежував і фіскальний ценз: права голосу було позбавлено 1/3 виборців, які сплачували найнижчий податок у місцевості. Наявність у тексті закону слова «кожний» (нім. jeder) давала привід для майбутніх семантичних уточнень про те, чи означало воно винятково чоловіків, чи громадян взагалі. Однак до Першої світової війни суттєвих змін у виборчому законодавстві для жінок так і не відбулося — попри намагання представниць жіночого руху, які активно включали в емансипаційні гасла вимоги політичних прав для жінок.
Перші вибори, у яких жінка фігурувала у ролі кандидатки, у Галичині відбулися у 1908 році. У списку послів-претендентів від Львова до Галицького сейму опинилася польська малярка і активна феміністка Марія Дулембянка, делегована від створеного напередодні «Związku Równouprawnienia Kobiet». За її кандидатуру проголосувало 511 львів’ян (з них — 410 виборців чоловіків і 101 жінка). Невдача першої кандидатки не стала великою несподіванкою. Прогнозованість такого результату була зумовлена як політичною пасивністю більшості тогочасних жінок, так і можливим саботажем з боку чоловіків, яких уповноважили наділені правом голосу жінки.
Пояснення, якими зазвичай аргументували нерівноправність між статями у виборчому законодавстві, ґрунтувалися на психологічних особливостях жінок, на понятті «жіночої логіки», і заданих традицією норм гендерного розподілу суспільних ролей (де політична сфера однозначно належала чоловікам). Професор Станіслав Сташинський опублікував свій виклад проблеми у польській газеті «Słowo Polskie» (1898). Неможливість жінок голосувати нарівні з чоловіками він пояснював їх «іншими поняттями про слушність», «гарячковістю почуттів», «іншим потоком логічного мислення», браком або ж, навпаки, надміром рішучості тощо. До причин, що, на його думку, унеможливлювали загальне і рівне виборче право для жінок, автор відносив і «гарячий патріотизм», що в жінок завжди ґрунтувався на жертві і посвяті, а у справах прагматичних, якими є політика, надмір цих почуттів буває шкідливим. І загалом, професор був переконаний, що «політична пристрасть» жінок схожа до почуттів, що викликає у них кохання. «Вони здатні, — пояснював автор, — заради нього вознестись на вищий щабель цнот і самопосвяти, аніж можуть це зробити чоловіки, але водночас і опуститися аж до злочину».
Ольга Грабар. Львів, кінець XIX — початок XX ст. Відділ мистецтв ЛННБ ім. В. Стефаника
Основні державні закони 1867 р. (австрійська конституція) проголошували, що жінки (разом із чужинцями й неповнолітніми) не могли вступати до політичних товариств і обіймати урядові посади, окрім шкіл, пошти і телеграфу. Заборона участі жінок у політичних організаціях у Галичині протрималася до 1912 року. Чимало громадських організацій, що діяли тут у другій половині XIX ст., також не передбачали членства жінок. Так, до прикладу, було з українськими ремісничими об’єднаннями («Зоря», «Міщанське братство»), товариствами взаємодопомоги («Побратим»), які чітко регламентували винятково чоловічий склад організації, допускаючи жінок щонайбільше як гостей. Закритими для жінок були львівське товариство «Академічний кружок», головно через відсутність юридичного права на вищу освіту (це право у Галичині жінки здобули лише в 1894 р.), що було передумовою членства у цій організації. Просвітнє і розважальне товариство «Руське касино» також не передбачало жінок у своїх лавах, а їх присутність на заходах товариства допускали тільки під особисту відповідальність дійсних членів.