Для «дівиць духовного звання», тобто священицьких дочок, створювалися окремі навчальні заклади — училища. З 1860-х років низку таких середніх шкіл було відкрито під егідою Духовного відомства на кошти відповідних єпархій. Звідси інша назва цих училищ — «єпархіальні». Їхні навчальні програми загалом були орієнтовані на гімназійні, але мали специфічне завдання — підготовку дружин для духовних осіб, «благочестивих жен и просвещенных матерей», які могли б сприяти моральному вдосконаленню духовенства, а через нього — й цілого народу. Фактично ці заклади також мали станову орієнтацію, враховуючи певну спадкоємність у священицьких родинах, коли сини продовжували духовну кар’єру батька, а дочки нерідко виходили заміж за священиків. Упродовж другої половини XIX ст. переважна більшість єпархій в українських губерніях отримали відповідні училища. Проте частина випускниць не обмежувалися середньою освітою й продовжували навчання на Вищих жіночих курсах, готуючись до педагогічної праці.
Хоча програми більшості жіночих навчальних закладів фокусувалися на гуманітарних науках, а обсяг викладання природничих і точних наук був меншим, ніж у чоловічих гімназіях, сама можливість отримати освіту була важливим чинником соціалізації дівчат, відкривала для них професійні перспективи. Останні отримали офіційне визнання насамперед тоді, коли в жіночих гімназіях міністерства народної освіти було запроваджено восьмий педагогічний клас, закінчення якого давало випускницям право викладати в чотирьох початкових класах жіночих гімназій, а також бути наставницями в початкових училищах або ж домашніми наставницями; ці права було законодавчо закріплено в 1876 році. Отже, влада формально визнала за жінками право викладати в початковій жіночій школі. Це право не викликало особливих заперечень з боку влади чи консервативних кіл суспільства, вочевидь тому, що загалом відповідало уявленням про «природну» виховну функцію жінки — у певних освітніх рамках. Крім того, оскільки частина заможних родин і надалі віддавала перевагу домашньому вихованню дітей, насамперед дочок, у суспільстві існував сталий запит на домашніх вчительок.
Кадулін (Наядін). Гімназистка. Листівка із серії «Гімназійні страждання», 1910-ті роки
Одночасно з організацією середніх шкіл для жінок було покладено початок першій професійній, а саме акушерській, освіті жінок. Підготовку освічених акушерок, які фактично продовжували традиційну для жіноцтва практику повитух, також було санкціоновано владою й позитивно сприйнято суспільством. Із середини XIX ст. в різних, насамперед губернських, містах Російської імперії відкривалися школи повивального мистецтва, що готували «вчених акушерок» згідно з вимогами тогочасної медицини. Такі акушерки мали насамперед займатися приватною практикою, щоб поступово замінити сільських повитух. У Києві такий навчальний заклад у формі Інституту повивального мистецтва було відкрито при Університеті Святого Володимира в 1845 р. — незабаром після відкриття медичного факультету. Курс навчання був дворічним, і студії учениць відбувалися цілком автономно від навчання студентів. У середньому половину всіх учениць становили жінки віком 21–31 рік, іще понад чверть із них належали до вікової категорії 31–43 роки. Згідно з даними за 1870-ті роки, коли кількість учениць в інституті була найбільшою, незаміжніми були понад половина з них. Це важлива риса до загального портрету жінок, які прагнули самостійно заробляти кусень хліба. Також і низький освітній ценз, котрий для майбутніх учениць було встановлено на рівні простої письменності, робив навчання доступним для різних соціальних верств. Тож понад половину всіх майбутніх акушерок становили міщанки й офіцерські дочки, майже четверту частину — дворянки, насамперед, звичайно, зі збіднілих родин. До чверті загальної кількості учениць були єврейками. До закриття Інституту в 1883 р. у ньому навчалося загалом 2524 осіб, із яких 1280 отримали свідоцтва акушерок і право на самостійну практику.
Хоча середня освіта, як і акушерська підготовка, забезпечувала жінкам офіційно визнану можливість самостійної праці й певної фінансової незалежності, сфера застосування цієї праці усе ж мала обмеження: вчителювати випускниці педагогічних класів гімназій могли на рівні початкової та лише жіночої школи (виняток становило домашнє виховання, коли вчительки могли навчати і хлопчиків), а початкові форми медичної практики полягали в допомозі при пологах, пізніше — медсестринській та фельдшерській справі.