І цей заклик не залишився голосом волаючого в пустині: «Кримська правда» 12 вересня надрукувала статтю депутата Верховної Ради КАРСР В. Межака підзаголовком «Вернути Крим у Росію».
Крим повинен мати автономію в складі Російської Федерації, наголошувалося в цій публікації, або свій окремий вагон у поїзді. Те, що півострів має вже свій вагон у складі Українського поїзду, автора не влаштовувало. Не міг він пояснити читачам і те, що дасть така пересадка.
Та це не обходило ідеологів відділення Криму від України. У ході підготовки до Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта про державну незалежність України вони повсякчас переконували місцеве населення, що Крим — це не Україна.
Один з таких — кореспондент «Крымской правды» (після проголошення Україною незалежності редакція демонстративно припинила україномовний випуск, посилаючись на нерентабельність) М. Бахарєв — 5 жовтня глузливо писав: «Захотят ли крымчане жить под жовто-блакитным флагом?»
Цитуючи свою подібну публікацію річної давності, М. Бахарєв зневажливо відгукувався про державницькі устремління українців: «Но толпа, подогретая нацио-налистическими амбициями, не єсть многонациональный народ Украины, мнение которого никто не спросил. И уж, конечно, зто решение вызовет резко негативную реакцию абсолютного большинства населення Крыма, который 36 лет назад был подарен Украине в честь 300-летия ее воссоединения с Россией» (Крымская правда. — 1991. - 18 жовтня).
Ставши рупором російських шовіністів Криму, ця газета аж захлиналася від антиукраїнства. У переддень Всеукраїнського референдуму з її сторінок можна було довідатися, що ніхто практично в Криму не проголосує на підтримку самостійної України, а відтак півострів засвідчить про свою приналежність до Росії. Спеціальна передова М. Бахарєва «Тоска по родине» закінчувалася словами: «Я зачеркну слова «Да, подтверждаю», проголосовав тем самьім против независимости Украины». А поряд газета опублікувала зразок бюлетеня з перекресленим словом «Так» (Крымская правда. — 1991. - 30 листопада).
Але населення Криму, в першу чергу, звичайно, українці, більшість яких, незважаючи на асиміляцію, на примусове переписання їх та їхніх предків на росіян, генетичне відчули свою приналежність до України. Вони пішли на виборчі дільниці й сказали своє слово.
З грудня «Крымская правда» змушена була оголосити результати волевиявлення кримчан: 54,2 відсотка від тих, хто узяв участь у референдумі, або 561.498 громадян, висловилися зате, щоб Крим був українським.
Незважаючи на песимістичні прогнози Бахарєва, захотіли жити під синьо-жовтим прапором і 57 відсотків севастопольців.
Коментарів з приводу цих результатів у газеті Бахарєв не опублікував, оскільки цей оракул виявився неспроможним відчути українськість Криму.
Він, як і всі російські шовіністи, не зрозуміли, що Крим був українським, і таким він залишиться, його майбутнє — тільки з Україною.
Це змушений був визнати інший ідеолог сепаратизму — вже цитований Межак, який раніше переконував мешканців півострова не голосувати за незалежність України: «поезд ушел, а крымский вагон уже намертво прицеплен к украинскому поезду» (Крымская правда. — 1991. - 26 грудня).
Це й справді так, оскільки саме так розпорядилася історія, саме такою є воля місцевого населення: Крим — український.