Коли близько 250 року н. е. частина германського племені готів підійшла до Криму, роксолани і алани поставилися до них вороже. В IV ст. роксолани мусили платити данину готському королю Германариху (350 — 375). У повстанні т. зв. Малої Скіфії, або Задоння, проти готів, роксолани також брали участь під проводом свого великого князя Болемира. За свідченнями готського історика VI ст. Йордана, роксолани вчинили замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участь у війні з гунами і незабаром помер. Йордан подає також відомості про дальше вороже ставлення до готів, хоч називає роксолан антами. Вони, за свідченням античних письменників, були союзниками гунів у боротьбі з готами. Вони розбили Германариха і витіснили остготів. На той час роксолани і алани були вже християнами, так само як християнство поширювалося і поміж готами. Марцелін, грецький письменник IV ст., подає таку загальну характеристику аланів: «Були вони значно культурніші від гунів, гарні з виду, біляві, легкоозброєні, дуже войовничі та вільнолюбиві, любили притримуватися в громаді рівності» (там само. — С. 9).
Готи перебували в Криму всього близько 125 років і, на противагу твердженню деяких німецьких і російських істориків про їх велике значення на Сході Європи, не залишили по собі особливого впливу на місцевих автохтонів.
Різні кочові народи, проносячись через Крим, створювали враження суцільної руїни, але насправді по відході кочовиків, кримські міста продовжували далі існувати. І саме в містах в дуже ранню добу почало поширюватися християнство. Є відомості, що християнські громади існували в Пантикапеї і Херсонесі вже в III–IV століттях. На вселенському соборі 325 року в Нікеї згадується Боспорський єпископ, який підпорядковувався Боспору Кіммерійському, тобто Криму і Кубані. В V ст. згадується єпархія Сурозька в Криму. Старохристиянські пам'ятки мистецтва й архітектури зберігалися у Криму у великій кількості, починаючи з кінця IV ст. Лише в одному Херсонесі знайдено близько 27 храмів з IV — Х ст.
Найдавніші храми в Херсонесі IV–VI ст., що мають центральні кладки у формі рівнораменного грецького хреста, згодом стали найбільш характерним типом української архітектури. Також округлі будови, т. зв. ротонди, які зводилися в Криму в VI–IX ст., були знані в менших храмах в Україні в XI–XIII ст. Інший тип, т. зв. базилік у Криму (тринавна будова VI–IX ст., згодом перетворена у посередній тип поміж базилікальною і центральною будовою) став найбільш поширеним типом будов старокняжої доби в Україні Х — XIII ст. До цього новішого типу належить у Криму церква св. Івана Предтечі в Керчі з середини VIII ст. і т. зв. Партенітська базиліка біля Гурзуфа з кінця VIII ст. Відомі також базиліки, правдоподібно VI ст., в Мангупі і Ескі-Кермені. Це дуже рідкісні і цінні пам'ятки не тільки для України, але і для Європи загалом.
У 375 році гуни розгромили роксолан і аланів. У цій боротьбі роксолани і алани користувалися своїми військовими базами в Криму, зокрема в Сугдею (Судаку) і Феодосії, та перебували в Кримських горах, де й заховалися перед цілковитим погромом.
У VII–VIII ст. постала Хозарська держава, її впливи сягали до Криму. За свідченням Феофана, за часів імператора Юстиніана III, аланський король Сароес (Сарродій) був союзником Візантії, згодом у 703 році. Візантійський письменник Костянтин Порфирородний з Х ст. каже, що алани не тільки самі були незалежними, але й перешкоджали хозарам мати зв'язок з Кримом. Поміж єпархіями під зверхністю візантійського цісаря Льва Мудрого згадується «Аланія» під числом 62, а за Палеолога Старшого «Аланська Митрополія» була під числом 74. Алани згадуються в історичних документах у Криму ще в XIV ст., коли там були «Аланські парохії». Про суперечки херсонеських і готських митрополитів свідчать і писання Маріно та інші джерела.
Від VI ст. Крим потрапляє під зверхність Візантії, яка мала свої корабельні бази в Херсонесі, Керчі, Сугдею і кількох менших містах на півдні. Однак, так само, як і в античні часи, влада Візантії поширювалася лише на південне побережжя Криму. Місцевий елемент з роксолан і аланів далі опановував внутрішній Крим і мав прилягаючу силу до Києва. Сама Київська держава мала великий вплив і значення в Криму, вважаючи цю землю належною до Русі (там само. — С. 12).
Безпосередні предки українців ще до того, як усвідомили себе нацією, витворивши власну державу — Київську Русь, також спрямували свій погляд на Крим. Уже на початку V століття почався колонізаційний рух праукраїнських племен з їхніх автохтонних прикарпатських поселень до Чорного й Азовського морів. У VI столітті наші предки заселили ціле запілля Чорного моря від Дунаю аж поза Дін. А відтак, з того часу праукраїнські племена змушені були відчувати на собі наслідки політично-географічного положення біля степової Середньої Азії.