Но особенно повлиял на современных украинских националистов Сциборский. Его книгу «Нациократия» и «Тризуб» и «Патриот Украины» разобрали на цитаты. Сциборский учит, что неравенство вытекает из основ мироздания, в обществе должна быть иерархия и авторитарность, во главе должна стоять элита нации, а венчать всю пирамиду должен вождь:
«.. .Начало рівності взагалі видається нам безпідставним у самих процесах світобудови».
«…Правильний є погляд фашизму, що, дібрана на підставі якости провідна меншість (еліта) є мозком, нервом, душею і провідництвом більшості. Ця еліта є уособленням якісних багацтв нації; вислідом її творчости користується й більшість — народня маса».
«Фашизм та інші націоналістичні рухи відкрили забутий світ великих ідей; в основу своєї чинності вони поклали здорові принципи авторитарності проводу нації, гієрархії, обов’язку й дисципліни. На цих ідеях і принципах оперта їх велика місія лікарів хворої епохи».
«На чолі Нації й державної організації стоятиме Голова Держави… Це буде Вождь Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довір’я нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави. В ньому концентруватиметься авторитативна суть націократичної держави, що сполучає в собі здорові елементи монократизму й відповідальності».
По утверждениям Сциборского в отношениях с соседями нация и ее государство должны руководствоваться принципами борьбы и экспансии, для чего нужно сильное государство и империалистическая политика:
«Відношення державних націй між собою слідує не за утопіями згоди, братерства й пацифізму, лише улягає неминучим законам змагань, боротьби та конкуренції, де перемагає лише зручність і сила. Висновком цього — признання імперіалізму, як вирішального середника існування й розросту власної, держави-нації, що її фашизм хоче бачитимогучою та величною».
Предыдущий пассаж посвящен у Сциборского пересказу идейных принципов фашизма, но далее он с ними полностью оглашается и заявляет: «Національно-державницький імперіалізм — це неминучий прояв історії».
По мнению Сциборского стремление национального государства к экспансии выше общечеловеческих ценностей: «Український націоналізм хоче спричинитися до створення потужної й великої держави, що в стані була б кожночасно — через свою внутрішню скріпленість і зовнішню активність — найкраще здійснювати завдання Української Нації та захищати її інтереси перед іншими націями. Як вказувалося, у цьому
устремлінні він послуговується насамперед засадами здорової, егоїстичної національної моралі, необмежуваної ніякими “принципіальними” умовами і виключністю національного інтересу, що стає для нього превище всіх “загальнолюдських” доктрин».
Теперь посмотрим, чему учат идейные наследники классиков украинского национализма. Начнем с «Тризуба». Здесь, как сказала бы одна «дочь офицера», не все так однозначно. Потому что у «Тризуба», породившего «Правый сектор», все эти идеи выражены не так откровенно. Авторитарность организации и кастово-орденская структура «Тризуба» были обоснованы в книге В.Иванишина «Нація. Державність. Націоналізм», изданной в 1992 году в Дрогобыче. Но в программных документах организации они представлены в виде отрывочных намеков. Так в программе «Тризуба» четко прописаны только планы милитаризации Украины. Все остальное как бы и не обозначено. Оно выступает словно невзначай, между строк. Приведем пример. Программа много рассуждает о самоуправлении, влиянии народа на чиновников и механизмы власти, но вдруг отмечает: