На це присутні там депутати пояснили, що українське парламентське представництво, знаходячись у польському місті Кракові і змушене виступати під керівництвом міністра Бобжинського, і не може постати [самостійно] перед Його Величністю, і має звертатися від основної маси населення через це злощасне посольство.
Думка делегації українського парламентського представництва Галичини повинна знайти схвалення усіх австрійських українців. Ця всесвітньо історична мить є зараз більш серйозною, ніж маніпуляції уряду, який для підтримки однієї партії (у даному випадку польського клубу) забезпечує собі парламентську більшість, яка для заспокоювальних акцій використовує святу персону Цісаря. Спотворений зміст промови Цісаря у Кракові до українців, який був поданий депутації, знаходиться у різкому протиріччі із тим, що Цісар повідомив милостиво депутатові Романчуку та докторові Костю Левицькому на аудієнції 15 лютого: «З українцями ніякої біди не трапиться, та тільки перед Краковом Його Величність не може їм нічого чітко сказати». Депутати зрозуміли наміри Цісаря таким чином, що про ці наміри українському суспільству в Австрії буде повідомлено, і всупереч різноманітним газетним повідомленням, які все ще повідомляли про наміри надання особливих повноважень урядові, в його переговорах із поляками і т. д., вони цими словами Цісаря заспокоїлися.
В Росії вирує революція — в ній українці відіграють не останню роль, і права, які вони досі даремно вимагали в Австрії, будуть їм після революції надані. Те, що російські українці не підтримують військові цілі Мілюкова, так, це добре, але одночасно вони повинні всупереч цьому вимагати якомога скорішого укладення миру без проголошення прав на українські області Австрії. Вони також повинні під патронатом Австрії мати певний вплив на своїх російських братів.
А який вплив можуть мати українські політичні керівники на російських українців, якщо вони погодяться на план прем’єр-міністра та міністра Бобжинського?
Що повинні думати російські українці про наміри Його Величності Цісаря Карла стосовно українців, якщо Цісар дійсно передасть українському суспільству своє повідомлення через вуста прем’єр-міністра під час виступу у Кракові?
Таким чином я вважаю, що нашим патріотичним обов’язком зараз повинна бути відмова від прийому в Кракові, але у всякому разі лише з суто національної української точки зору, і водночас ми можемо залишитися вірними Австрії і династії!
Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].
(Там само. — Арк. 11–13. Машинописна копія нім. м.).
Копія принц Вільгельм Відень, 6. Травень 1917
Ваша Цісарська Високість!
Вельмишановний пане Ерцгерцог!
Високомилостиві листи Вашої Цісарської Високості від 29 та 30 квітня я отримав 2 та 3 травня, і я одразу б на них відповів, якби не приголомшлива та несподівана спроба нападу прем’єр-міністра на українське парламентське представництво, який я докладно описую у додатку І[43]. Вранці 4 травня, отже, саме перед від’їздом до міста Кракова обер-гофмейстера принца Гогенлое, я докладно розповів йому про стан справ та акцентував увагу на намірах прем’єр-міністра, які прямо загрожують настрою австрійських українців, майбутній орієнтації українців в Росії та теперішній думці цих же українців стосовно миру. Я також пояснив принцу Гогенлое причину ретировки української депутації з Кракова тим, що коли вже прем’єр-міністр знайшов можливим викласти нашому Високому Цісарю ту схвильовану відповідь українця, то тоді укр[аїнські] патріоти мусять зробити все, щоб ця відповідь дійсно дійшла до Його Величності. Принц Гогенлое, як мені здається, із цим погодився. Мені залишалося лише чекати на те, що відбудеться у Кракові.