В. Петрів у своїх спогадах подає опис зустрічі наддніпрянського вояцтва з УСС-ами, свідками якої були тисячі людей із Запоріжжя. Офіцери штабу Запорізької дивізії, посадивши ерцгерцога в царську карету, захоплену під час походу запорожців на Крим, супроводжували династа з роду Габсбургів під гучні вигуки «Слава», веселі оплески вояцтва й зібраного народу.
Запорізький корпус (командувач генерал Натіїв) — одна з кращих бойових одиниць армії УНР — відзначився проведенням блискучої операції по звільненню Криму від більшовиків. У ході бойових операцій українських частин у Криму загострився конфлікт із німецьким командуванням, яке не бажало утвердження української влади на кримській території. У результаті кримське угруповання української армії, якому загрожувало роззброєння німцями, було виведене з Криму й розташоване поблизу Олександрівська58. Невдовзі після прибуття до міста командування Запорізької дивізії влаштувало прийом у міському саду на честь ерцгерцога В. Габсбурга, якого із захопленням вітали запорожці й місцеве громадянство59.
В. Петрів свідчить у своїх спогадах, що тертя між запорожцями й австро-німецькою військовою владою тривали. Ерцгерцог Вільгельм особисто залагоджував суперечності, виїжджаючи з цією метою до австрійського командування60.
Запорожців, опозиційно налаштованих як до соціалістичних експериментів Української Центральної Ради, так і до окупаційної політики австро-німецької влади, не могла не притягувати імпозантна постать представника дому Габсбургів, який послідовно підтримував українські інтереси. Офіцери дивізії генерала Натіїва були частими гостями в ерцгерцога. Серед них — уже згаданий капітан генерального штабу Гемпель — військовий комендант Олександрівська й повіту. О. Луцький характеризує його як «противника соціялізації і соціялістів», який справив на ерцгерцога найкраще враження. «Він самостійник, — зауважує ад’ютант В. Габсбурга. — Симпатичні йому федералісти, бо це мозок України, а с.р.с.д. — капуста головата. Він думає, що його дивізія… (Запорізька. — Авт.) як верне у Київ, геть розжене с-рівську «Раду» і міністром стане Болбочан. Це, як і все, треба перевести силою, без сантиментів, бо все пропаде…»61.
Позиція Гемпеля перегукувалася з опозиційними настроями поміркованої частини українського суспільства і професійних військових щодо Української Центральної Ради, яка завела українську державність в глухий кут. Отже, всі ознаки кризи, в якій опинилась УНР, були цілком очевидними як для близького оточення ерцгерцога, так і для нього самого.
І все ж переворот 29 квітня 1918 р., який привів до влади гетьмана Павла Скоропадського, не мав підтримки ні серед запорожців, ні серед усусів. «Гемпель лютий. Ми здебільшого также. Австрія про це нічого напередодні навіть в час не знала, — коментує О. Луцький реакцію на гетьманський переворот. — В городі розліплюють відозву укр. партій і організації за Радою проти гетьмана. В укр. часописі Січ ні словечка про це. В рос. Друзі народа страшний крик проти гетьмана і його конституції»62.
Проте опозиційність поміркованих українських політичних сил відрізнялася від деструктивних дій українських соціалістів, які фактично уже з травня-червня розпочали підготовку повстання проти гетьмана і створеної ним Української Держави. На противагу заангажованим у партійне доктринерство соціалістичним лідерам, серед офіцерів Запорізького корпусу зростало розуміння, що саме традиційна форма української державності — гетьманство, оперте на ліберальне реформаторство, — зможе забезпечити стабільність незалежного державного існування українців.
Показовим у цьому контексті є висловлений Гемпелем невдовзі після гетьманського перевороту намір: «З Скоропадським добре буде помиритися». Отже, дуже швидко прийшло розуміння, що гетьман «бере диктаторську власть на себе, аби Україна не пропала, а як тільки настане порядок, передасть владу парламентові укр.» Остап Луцький констатує, що «самостійник Гемпель годиться на це», і доходить висновку: «Виходить, що за Скоропадським самостійники, федералісти, взагалі укр. інтелігенція і напевно багаті селяни. Сегодня увечір загальна думка, що це добре діло для України. Проти ідеї гетьманщини і навіть нової конституції ніхто (крім лівих кругів) не ставав властиво. Усіх боліло тільки, що це німці таку штуку втяли (а напр, не укр. військо) — див. Натіїва переговорювала про це з німцями — та що нім. солдати розігнали парламент»63.