Прибувши до Києва, Н. Гірняк та О. Назарук поінформували Є. Коновальця й А. Мельника про задум одеситів. Скликана з цього приводу нарада членів центральних комітетів партій українських соціал-демократів та есерів, одеських соціалістів, старшин київських січових стрільців висловилась проти наміру одеситів. Не був він підтриманий й О. Назаруком, Н. Гірняком та офіцерами УСС.
Незважаючи на велику пошану до особи Вільгельма Габсбурга, більшість розважливих політиків і офіцерів-галичан усвідомлювала, що справа зміни голови держави повинна мати легітимний характер. До того ж вони були переконані, що Німеччина ніколи не погодиться з кандидатурою В. Вишиваного, оскільки це привело б до переваги позицій Австро-Угорщини в Україні. Що стосується участі УСС у політичних комбінаціях, пов’язаних з ім’ям В. Вишиваного, то ні легіон в цілому, ні його військовий провід не брали в них участі. До гетьманського перевороту українське січове стрілецтво беззастережно виявляло свою прихильність до Центральної Ради, а після перевороту покладалось на політичний авторитет опозиційного гетьманові Українського Національно-Державного Союзу70. Даючи ерцгерцогові високу оцінку як прихильнику української справи, захиснику селян від зловживань окупаційної влади і, безперечно, оборонцеві УСС перед австрійським командуванням, УСС, тим не менш, були переконані, що український народ мав сам вирішувати свою долю. Політична лінія УСС у цьому питанні не могла не вплинути на вироблення політичної поведінки Вільгельма Габсбурга в Україні, який надалі відхиляв пропозиції подібного характеру.
Однак серед військових і політичних діячів Наддніпрянщини орієнтація на Вільгельма Габсбурга як ймовірного кандидата на голову української держави мала своє продовження. Як свідчить О. Луцький, 10 травня 1918 р. представник запорожців старшина Чайківський і згаданий Гемпель у присутності ад’ютанта В. Габсбурга і його політичного радника майора Форстера, заявили, що Запорізька дивізія «годячись на гетьманщину, хоче уґрунтувати її на демократичній підставі і з іншим гетьманом». На думку офіцерів дивізії, ним мав стати Вільгельм Габсбург. Відповідь ерцгерцога в інтерпретації О. Луцького звучить таким чином: «Для укр. народу я все мав симпатії і, як цего треба, я готов віддати йому усі свої сили. Я демократ, тому мусив би мати більшість за собою. Передусім мушу мати на це згоду цісаря»71.
У свою чергу Чайківський заявив про намір звернутись у цій справі «до українських політичних організацій, самостійників передусім». Було домовлено, що кур’єр від групи В. Вишиваного буде направлений з відповідним листом до австрійського цісаря.
У випадку згоди цісаря й погодження позицій військових і політиків «мала б евентуально спільна депутація української] див[ізії] і українських] політичних] організацій] виїхати в цій справі до Відня і Берліна (до обох монархів)». Прикметним також є те, що запорожці не відкидали самої ідеї гетьманату, який розглядався як цілком реальна політична перспектива й мав бути збереженим, хоча й з іншим лідером. «Якби див[ізія] поставлена була тимчасом перед дилему, — свідчить О. Луцький, — узнати Скоропадського, або розв’язання дивізії, то має ся узнати гетьманщину і в особі Скоропадського, який буде мати «заслугу», що видвигнув собою «гетьманщину», аби у свій час уступити. Він же ще далеко не [сказав] останнє слово»72.
Дещо інший варіант планів приведення до влади в Україні В. Габсбурга подає Мирон Заклинський. Він стверджує, що на початку травня 1918 р. до УСС прибули представники київських січових стрільців з планом повалення гетьмана й відновлення влади Української Центральної Ради силами СС, УСС і Запорізької дивізії. Старшини УСС хоч і погоджувалися на виступ проти гетьмана, однак були проти повернення влади Центральній Раді. Подібну позицію зайняли й запорожці, які хотіли передати владу В. Вишиваному73.
Намір запорожців привести до влади Вільгельма Габсбурга підтверджується й іншими джерелами. Як свідчить В. Петрів, невдовзі після акції соціалістів Одеси полковник П. Болбочан запропонував командиру «гордієнківців» вдатись до рішучих кроків — проголосити В. Вишиваного гетьманом всієї України, спираючись на підтримку першого і другого запорізьких полків та «гордієнківців»74. На думку П. Болбочана, це могло б збалансувати німецькі та австрійські впливи в Україні, ліквідувати «російсько-німецький», за його словами, режим Скоропадського, приєднати до України Галичину, відродити розформовану дивізію синьожупанників, формацію січових стрільців (СС), послабити австро-німецькі позиції в Україні в цілому.