Про зміст зустрічі з австрійським імператором В. Вишиваний інформував, зокрема, А. Шептицького 18 березня 1918 р. У листі до митрополита він зауважував, що Карл І «віддав перевагу моїм прихильникам», і, повідомляючи про свій від’їзд до Одеси, зазначав, що саме імператор передав у його розпорядження «группенкоманду, що складається з українського (австрійського) піхотного батальйону і українського легіону». Ерцгерцог зауважував, що імператор дав йому доручення «діяти в Україні не військово, але політично і в цьому зв’язку він мені залишає повну свободу, як новий доказ його довіри» (док. 70). Жодних конкретних свідчень про задоволення Карлом І імовірних претензій ерцгерцога Вільгельма на владу в Україні в листі немає. Звичайно, вони були б доведені до відома митрополита, якби мали місце в дійсності. О. Луцький свідчить, посилаючись на політичного радника ерцгерцога майора Форстера, що група В. Вишиваного мала насемперед інформаційні завдання. У своєму щоденнику він зауважує: «Поінформував мене Форстер, що головним завданням групи є зібрати об’єктивні інформації про Україну для цісаря — на його (ціс.) особисте бажання». Що два тижні ерцгерцог надсилав імператорові Карлу повідомлення про свої спостереження90.
Отже, реалізація т. зв. «малоукраїнського» або «австрійського» розв’язання української державної проблеми була малоймовірною. У зв’язку з цим не можна ще раз не вказати на полонофільські симпатії Габсбургів, що було визначальним у політиці австрійських правлячих кіл щодо Галичини. Як уже зазначалось, ще у 1916 р. Франц-Йосиф І відверто пообіцяв полякам утворити польську автономну область. І хоча, згідно з таємними протоколами Берестейського договору, Австро-Угорщина погодилась задовольнити українську вимогу — поділити Галичину на українську і польську частини, — під тиском польських політиків у липні 1918 р. таємний протокол про утворення з українських земель Австро-Угорщини окремого коронного краю та передачу українцям Холмщини було денонсовано австрійським урядом.
У цій ситуації контакти ерцгерцога і УСС із місцевим населенням, фактична підтримка ними селянських повстанців викликали роздратування не лише Берліна, а й Відня. Напруження між групою В. Габсбурга й австрійським командуванням досягло найвищої точки, коли УСС відмовилися ліквідувати повстанську групу М. Шинкаря. Командування знало, що УСС переховували опозиційних наддніпрянських діячів і старшин, яким загрожували репресії.
Австрійська та німецька дипломатія проти Василя Вишиваного
Під час чергового виклику Вільгельма до австрійської столиці, а потім і до Берліна, де він мусив давати пояснення у зв’язку з численними доносами на нього, було зроблено спробу ліквідувати УСС. Так, він згадував про це: «Доноси все більшали, а зміст їх ставав щораз більш ненависний. Вкінці закинули мені, що я своєю поведінкою з селянством підготовляю ґрунт большевизмові в народу і в війську. Мене знов покликали до Відня, а в часі моєї неприсутності при УСС мали їх розв’язати» (док. 1). З Відня Вільгельм Габсбург через міністерство закордонних справ був викликаний до німецького імператора Вільгельма II. Як зауважує ерцгерцог у своїх спогадах, під час візиту до німецької головної штаб-квартири він намагався переконати німецьких керманичів у згубності їх окупаційної політики в Україні. Однак його застереження викликали прохолодну реакцію. Ерцгерцог з іронією зазначає, що у «невиразній відповіді» імператора на висловлені йому враження про Україну, виразним було «тільки те, що йому моя присутність на Україні не бажана» (док. 1). Це досить чітко було також висловлено помічником німецького державного секретаря у Берліні, коли Вільгельм Габсбург вертався в Україну.
Виклик ерцгерцога до Відня й Берліна розцінювався вороже налаштованими до нього керівниками австро-угорської дипломатії як здійснення їх сподівань усунути український легіон і його протектора з України. Ініціатива у цій справі належала послу Австро-Угорщини в Україні графові Форгачу, який поставив завдання домогтися відкликання ерцгерцога у телеграмі міністерству закордонних справ ще 16 червня 1918 р.91 В. Габсбург у своїх спогадах називає його своїм «особистим неприятелем», який разом з німецьким послом Муммом пересилав усі доноси на нього в Австрію (док.1).