Встановленню контактів Вільгельма Габсбурга з галицьким проводом і залученню до політичної діяльності посприяв полковник австрійської армії, один з представників нечисленної української аристократії барон К. Гужковський. Саме йому належала ініціатива введення Вільгельма Габсбурга в коло українських політичних інтересів і активного зацікавлення українською справою.
Спілкування ерцгерцога з К. Гужковським, започатковане у 1914 р., характеризувалося тим, що останній сам зазнав характерної для частини української шляхти метаморфози, яка відбувалася з розвитком українського національного руху. К. Гужковський походив з українського шляхетського роду з Наддніпрянщини, який у XVIII ст. оселився в Галичині й, поділивши долю більшості правобережної шляхти, набув усіх ознак польської культури. Однак тісний зв’язок з українським селом, любов до рідної землі і пов’язане з цим етнографічне українство, вплив ідеї української державності, яка все ширше оволодівала галицьким громадянством, переросли в К. Гужковського у повну національну самосвідомість.
Ще задовго до початку Першої світової війни він бере активну участь у галицьких громадсько-політичних справах і встановлює контакти з колами галицької інтелігенції. Особливо захоплюється ідеєю національного відродження спольщеної української шляхти, що цілком логічно привело його до спілкування з В’ячеславом Липинським. К. Гужковський спеціально приїздить до Закопаного, щоб познайомитись із В. Липинським і В. Доманицьким, які лікувались там у 1908 р. Він стає одним з палких прихильників друкованого органу «Przegląd Krajowy», який виходив у 1910–1911 рр. у Києві і ставив своїм завданням поширювати українську національно-державну свідомість серед полонізованих українців.
З початком світової війни, як майор австрійської армії, комендант Самбора та Перемишля й, нарешті, староста у Сокалі й Дрогобичі, К. Гужковський активно захищає українські інтереси, особливо під час переслідувань українців, яких австрійська влада підозрювала в русофільстві. Будучи приналежним до вищої аристократичної верстви імперії, барон К. Гужковський усі свої широкі зв’язки в урядових сферах, при імператорському дворі використовує для захисту та поширення української національної і державної ідеї. Саме завдяки, головним чином, його зусиллям було усунуто з посади галицького намісника Ділера, вороже налаштованого до українців. Надзвичайно важливу роль К. Гужковський відіграв у справі організації та розбудови українського легіону — Українських січових стрільців (УСС), а згодом — Української галицької армії (УГА)25.
Знайомство В. Габсбурга з К. Гужковським переросло в щиру приязнь, їхнє листування віддзеркалювало неухильне посилення українських симпатій В. Габсбурга, які зрештою еволюціонували в українську національно-політичну свідомість та активну заангажованість ерцгерцога в українські справи. У листі від 15 жовтня 1916 р. В. Габсбург зауважує К. Гужковському: «Ми є «кровні» принаймні у нашому спільному способі мислення» (док. 5). При цьому він виразно висловлює наміри посісти певне місце у визвольній боротьбі українців. «А надалі я хочу для себе широкого єднання з моїми людьми, я хочу їх всіх привести на мирну Україну, — пише він, — хочу зробити їх щасливими та сильними, хочу, щоб народ та справедливість однаково панували і хочу стати першим та найкращим провідником країни на цьому шляху» (док. 5).
У своїх перших листах до К. Гужковського, написаних наприкінці 1916 р., В. Габсбург не виходить за межі загальних висловлювань про любов до України, яку він прагнув поєднати з австрійським патріотизмом і сподіваннями бачити монархію Габсбургів великою та міцною державою. Він вірить у те, що українці — «це хоробрий та вірний своєму цісареві народ», який «допоможе нам створити сильну та могутню велику Австрію» (док. 6).
З часом його загальна зацікавленість «українською справою» переходить у практичну роботу на користь українського руху, наповнюється конкретним національно-політичним змістом. Вільгельм Габсбург робить перші серйозні кроки, пов’язані з проблемою уконституювання українських земель у межах Австро-Угорщини. У листопаді 1916 р., зокрема, він звертається до свого дядька — ерцгерцога Фрідріха, командувача австрійської армії для з’ясування української перспективи26, що було особливо важливим, з огляду на відверто виявлену пропольську позицію Франца-Йосифа І.
Намагання галицьких політиків добитися такого бажаного для них поділу Галичини на польську й українську частини й утворення автономного коронного краю з українських земель імперії Габсбургів наштовхувалися на запеклу протидію польської сторони.