самій.
У 1060 році Генріх І раптово помер. Французький
трон посів його старший син Філіпп І (1060-1108). Анна
стала опікункою малолітнього сина і в цій ролі разом
із Філіппом І підписувала державні акти. Оселившись
в одному із старовинних королівських замків у місті
Санлісі поблизу Парижа, Анна збудувала собор і мо-
настир на честь святого Вінцента. До нашого часу від
споруди збереглася невелика каплиця, біля дверей
якої стоїть скульптура жінки у повний зріст з напи-
сом: «Анна руська, королева французька, засновниця
собору у 1060 році».
Із французьких середньовічних хронік відомо, що в
Санлісі 1062 року Анна одружилася з нащадком Кар-
ла Великого, васалом французького короля, могутнім
вельможею і хоробрим лицарем Раулем ІІІ, графом де
52
Крепі і Валуа. Цей шлюб був викликом не тільки коро-
лівській родині, але й церкві. Згідно із французькими
законами королева-вдова і мати короля не мала права
виходити заміж, а згідно із церковними канонами граф
мав одержати від дружини згоду на розлучення. Обра-
жена дружина Рауля Елеонора звернулася зі скаргою
до папи римського Олександра ІІ (1061-1073), який на-
казав Раулю залишити Анну і повернутися до Елеоно-
ри. Але граф належав до людей, які жили за власними
законами і нормами моралі. Він рішуче і гордо відмовив-
ся виконати наказ. Тоді розгніваний папа Олександр ІІ
відлучив Рауля від церкви. Анна і Рауль продовжува-
ли подружнє життя аж до смерті графа у 1074 році.
Після смерті графа Анна повертається до королівсь-
кого двору. Як і раніше, вона разом із сином-королем
підписувала державні папери. За звичаєм її підпис був
таким: «Анна, мати короля Філіппа». Останній за часом
відомий документ за її підписом датовано 1075 роком.
Де і коли померла Анна невідомо. Довгий час вважа-
лося, що вона похована в абатстві Вільє поблизу міста
Етампа у Франції, де наприкінці 17-го століття абат-
єзуїт Франсуа Менетріє виявив надгробок з ім'ям Аг-
неси (так часом називали у Франції Анну). На надгроб-
ку було вирізьблено слова: «Тут спочиває пані Агнеса,
дружина короля Генріха». На камені було зображен-
ня жінки у повний зріст, головний убір якої нагадував
руську князівську шапку. Деякі історики стверджу-
ють, що Анна наприкінці свого життя повернулася до
Києва. Вірогідно, що Анна Ярославна, французька ко-
ролева, все-таки померла у Франції і була похована у
своїй резиденції в Санлісі.
53
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
(близько 1595 — 1657)
гетьман України
Обраний проводирем малого наро-
ду, оточеного могутніми сусідами,
Хмельницький присвятив усе своє
життя боротьбі за його незалеж-
ність.
Проспер Меріме
Наприкінці січня 1648
року почалася Визвольна
війна українського народу
проти
польсько-шляхетсь-
кого панування. Активну
участь у війні взяло селян-
ство,
міщанство,
части-
на дрібної шляхти і пра-
вославного
духовенства.
Головною рушійною та ке-
рівною силою війни висту-
пило козацтво. Боротьбу за
створення незалежної со-
борної Української держа-
ви очолив Богдан Хмель-
ницький, якого повсталі козаки
Запорізької
Січі
проголосили гетьманом.
Видатний французький письменник Проспер Ме-
ріме присвятив гетьману монографію «Богдан Хмель-
ницький» (1863), в якій виявив великий інтерес і сим-
54
патію як до українського народу в цілому, так і до особи
національного героя і вождя України Богдана Хмель-
ницького. У своїй праці Меріме показав його як ви-
сокоосвічену людину з вільним і гнучким розумом,
надзвичайною терплячістю і стриманістю, за якою при-
ховувалась велика внутрішня сила. Меріме, характе-
ризуючи Богдана Хмельницького, писав: «Він спритно
сіяв розбрат у стані ворогів, зміцнював єдність керова-
них ним полків, був безстрашним воїном, глибокодум-
ним політиком, розважним при перемогах, стійким і не-
похитним при невдачах». Величезну заслугу Богдана
Хмельницького Меріме вбачав у тому, що він спроміг-
ся організувати всенародне повстання, яке увінчало-
ся успіхом, і протягом десяти років втримати Україну
вільною від чужоземного гніту. Меріме вважав, що Бог-
дан Хмельницький «можливо зумів би зміцнити основи
її незалежності, якби дійшов до влади більш молодим
або ж передав її не менш досвідченому керівникові».
Богдан Хмельницький народився близько 1595 року,
ймовірно в Суботові, нині Черкаської області, в роди-
ні дрібного українського шляхтича Михайла Хмель-
ницького, який служив у польського коронного гетьма-
на Станіслава Жолкевського. Богдан закінчив школу в
Києві, а потім єзуїтську колегію у Львові. Добре знав
латинську, польську, російську, турецьку, татарську і
французьку мови.
1620 року в битві під Цецорою турки завдали пораз-
ки полякам. У цій битві загинув батько Богдана, козаць-
кий сотник Михайло Хмельницький, а Богдан потра-
пив у полон і два роки перебував у неволі в Стамбулі.
З полону його викупила мати. У 1637 році Хмельниць-
55
кий став писарем Запорізького війська, у 1638-1646
роках був сотником Чигиринського козацького полку.
У березні 1645 року за домовленістю між французь-
ким послом у Польщі і Запорізькою Січчю Хмельниць-
кий на чолі загону українських козаків чисельністю
2600 чоловік прибув до Франції і відзначився при об-
лозі іспанської фортеці Дюнкерк. У жовтні 1646 року
козаки під проводом Івана Сірка штурмом з моря і су-
ходолу оволоділи неприступною фортецею.
1646 року Хмельницький у складі посольства пере-
бував у Варшаві у короля Владислава IV (1595-1648).
За його відсутності польський шляхтич Чаплинський
вирішив привласнити родовий маєток Хмельниць-
ких. Він учинив напад на хутір Суботів, убив молод-
шого сина і викрав жінку, на якій збирався одружити-
ся овдовілий Богдан. Безмежне свавілля поляків стало
причиною того, що наприкінці грудня 1647 року Хмель-
ницький на чолі загону козаків чисельністю 500 чоло-
вік прибув на Запорізьку Січ і в січні 1648 року підняв
повстання козацтва проти польського гноблення.
Запорізькі козаки славилися своєю піхотою, на той
час кращою в Європі. Але для успіху повстання Хмель-
ницькому потрібна була гарна кіннота. Така кіннота була
у кримських татар. Тому Хмельницький уклав воєнний
союз з Кримом, після чого розпочав збройну боротьбу з
Польщею. 1648 року він здобуває перемоги над польсь-
кими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пи-
лявцями, здійснює облогу Львова і оточення Замостя.
У ході війни Хмельницький створив дисциплінова-
не, добре організоване військо, основу якого складали
16 полків, очолюваних полковниками Філоном Джа-
56
лалієм, Максимом Нестеренком, Іваном Гирею, Дани-
лом Нечаєм, Іваном Богуном, Михайлом Кричевським,
Мартином Небабою, Максимом Кривоносом та іншими.
Наприкінці 1648 року величезна територія України
була звільнена з-під влади Польщі і на початку січня