ка в селянсько-козацьких повстаннях першої полови-
ни 17-го століття немає. Вперше його ім'я згадується
в документах, пов'язаних з участю українських коза-
63
ків у Тридцятилітній війні 1618-1648 років. За домов-
леністю між французьким послом у Польщі графом
де Брежі і Запорізькою Січчю загін українських коза-
ків чисельністю 2600 осіб на чолі з майбутнім гетьма-
ном України Богданом Хмельницьким у березні 1645
року прибув морським шляхом із Ґданська до Франції.
Загін складався із двох полків на чолі із старшинами
Сірком та Солтенком і, як самостійна частина, входив
до складу французької ар-
мії принца де Конде16. За-
порожці відзначилися при
облозі неприступної із су-
ходолу фортеці Дюнкерк17,
зайнятої іспанцями. У жов-
тні 1646 року Сірко здобув
фортецю штурмом з боку
моря та суходолу. Францу-
зи гідно оцінили героїзм і
військову майстерність ко-
заків і пізніше встановили
на березі протоки Па-де-
Кале погруддя Івана Сірка.
Повернувшись із Фран-
ції, Богдан Хмельницький
Принц Конде Луї ІІ
у 1648 році був проголоше-
Бурбон
ний гетьманом Запорізького війська і (1621-1686). почав
Визволь-
ну війну українського народу 1648-1654 років про-
ти польсько-шляхетського панування. У цій тривалій
кровопролитній війні активну участь брав Сірко. Піс-
ля смерті Богдана Хмельницького Сірко з 1657 по 1680
рік, бувши полковником і кошовим отаманом Запорізь-
64
кої Січі, перебував у центрі воєнних і політичних под-
ій, що відбувалися в Україні. Його діяльність співпала
з дуже важким для України часом. Між Московською
державою, Польщею і Туреччиною точилася безпе-
рервна боротьба за володіння Україною. Україна була
розірвана на Лівобережжя і Правобережжя, а поміж
ними знаходилася Запорізька Січ — організація воле-
любних професійних військових людей, запорізьких
козаків. Усередині України тривала безперервна бо-
ротьба за володіння гетьманською булавою.
Історична заслуга Сірка, який був щирим патріотом
і безмежно любив свою батьківщину, полягає в його
змаганнях за її волю і незалежність усіма доступни-
ми йому засобами. Тому він заради вільностей укра-
їнців і незалежності України вступав у союзи з різ-
ними політичними силами. Йому доводилося битися
проти турецького султана і кримського хана і воювати
з ними спільно, діяти на користь московського царя і
проти нього, воювати з польським королем і за короля,
боротися з одним гетьманом проти іншого і навпаки.
З часів Богдана Хмельницького запорізькі козаки хоча
і визнавали над собою протекцію московського царя,
але вважали себе людьми вільними і ні від кого неза-
лежними. Як далекоглядний політик, Сірко розумів, до
чого повинен привести протекторат Москви над Запо-
ріжжям і Україною, і кидався з одного боку в другий,
щоб забезпечити їх незалежність, кажучи при цьому,
що «нужда закон зминяє».
У 1658 році подільські козаки обрали Сірка Він-
ницьким (Кальницьким) полковником. 1660 року геть-
ман Юрій Хмельницький підписав із Польщею Слобо-
65
дищівський трактат, за яким Україна виходила з-під
протекторату Московської держави, повністю втрача-
ла свою політичну незалежність і перетворювалася на
провінцію Польщі. Сірко не погодився з цим, залишив
свою посаду полковника і подався на Запоріжжя.
Від 1663 року його багато разів обирали кошовим от-
аманом Запорізького війська. У 1664-1665 роках Сірко
підтримав селянсько-козацьке повстання під
прово-
дом кальницького полковника В.Варениці на Право-
бережній Україні проти шляхетської Польщі. У 1668
році він здійснив чотири походи проти Кримсько-
го ханства. Потім залишив Січ і виїхав у Слобідську
Україну, де козаки обрали його полковником Зміївсь-
кого полку. Тут він зі своїми козаками брав участь у
повстанні проти утиску царських воєвод. Під Харко-
вом повстанці зазнали поразки, в бою загинув син Сір-
ка Петро. Сам Сірко повернувся на Правобережжя.
У 1670-1671 роках запорожці на чолі із Сірком
здійснили успішні походи на турецькі фортеці Оча-
ків і Ісламкермен. Тоді ж він підтримав селянську вій-
ну в Московії під проводом донського козака Степана
Разіна, листувався з ним і планував спільний похід на
Москву, але здійснити цього не вдалось.
У березні 1672 року гетьмана Лівобережної Укра-
їни Дем'яна Многогрішного позбавили влади і засла-
ли у Сибір. Управління Україною було доручено трьом
старшинам: Петру Забілі, Івану Самойловичу та Івану
Домонтовичу. Знаючи, які користолюбці брали до сво-
їх рук гетьманську булаву, Сірко вирішив добитися
гетьманства для себе особисто. Звістка про це дійшла
до Москви, яка, знаючи про його вплив на запорожців і
66
його прагнення до цілковитої незалежності, вирішила
не допустити цього. Новий Лівобережний гетьман Іван
Самойлович і його прихильники наприкінці квітня 1672
року арештували Сірка, закували в залізо і відправили
до Батурина, а звідти доправили до Москви, потім —
до Сибіру, в місто Тобольськ.
Навесні 1672 року 300-тисячна армія Туреччини при
підтримці кримського хана і Правобережного гетьма-
на Петра Дорошенка вторглася на Поділля. Вторгнен-
ня загрожувало як Москві, так і Польщі. Відсутність у
Запоріжжі Сірка послабило опір турецько-татарській
агресії. У липні 1672 року до Москви прибув польсь-
кий посол Христофор Ковалевський з настійним про-
ханням негайно відпустити Сірка і відправити його під
Білу Церкву для відсічі противника. Клопоталися за
повернення славного лицаря і запорожці. Цар змуше-
ний був повернути Сірка із Сибіру, поставивши йому
вимогу скласти клятву на вірність. На початку літа
1673 року Сірко прибув у Запоріжжя і негайно почав
військові дії проти Кримського ханства, заважаючи
татарам пройти на Поділля, аби допомогти туркам.
Постійна війна запорожців проти Кримського хан-
ства та їх походи в турецькі володіння заважали за-
гарбницьким планам Туреччини. У 1674 році султан
Мухаммед IV вирішив знищити все Запорізьке війсь-
ко, а Січ зруйнувати дощенту. З цією метою восени на
кораблях із Стамбула до Криму прибуло 15 тисяч від-
бірних яничар18. У кінці грудня 1674 року, коли в Січі
зібралися усі запорожці святкувати Різдво, хансь-
ка орда чисельністю 40 тисяч татар і 15 тисяч яничар
оточила Січ. Знявши вночі пости запорожців, янича-
67
ри ввійшли у фортецю, заповнили майдан і проходи
між куренями19. Запорожці спали, та один з них, ко-
зак Шевчик, прокинувшись, визирнув у вікно. Надво-
рі він побачив яничар і підняв тривогу. Козаки поча-
ли стріляти через вікна з мушкетів. Збившись у юрбу,
яничари гинули від куль. А решта їх була знищена в
рукопашному бою. Із 15 тисяч прониклих у фортецю
яничар врятувалося тільки 1,5 тисячі, 150 було взято
в полон. У цьому бою загинуло 50 і поранено близько
80 козаків. Кримського хана, який стояв неподалік Січі
й чекав на захоплення її яничарами, при звістці про
страшну поразку охопив великий жах і він, не зупиня-
ючись, тікав до Криму, побоюючись погоні козаків.
За віроломний напад на Січ Сірко влітку 1675 року
організував похід на Кримське ханство. Козацьке