(1799 — 1850)
французький письменник
Ні один письменник, якщо не зважа-
ти на Шекспіра, не породжував та-
кого глибокого шанування, і ні один
письменник не був у такій мірі цьо-
го гідний. Бальзака вивчали і будуть
досліджувати надалі, як вивчають
і досліджують світ, тому що він і є
цілий світ.
Андре Моруа
Великий
письменник
Франції, класик світової лі-
тератури Оноре де Бальзак
двічі приїздив в Україну, де
у 1847-1848 і 1848-1850 ро-
ках жив у селі Верхівні, що
на теперішній Житомирщи-
ні, у маєтку польської гра-
фині Евеліни Ганської. Із
Верхівні він їздив до Києва,
який називав вічним містом
Півночі і Північним Римом,
відвідував там Контракто-
вий ярмарок. У Верхівні пра-
цював над своїми творами.
Оноре де Бальзак народився 20
травня
1799
року
в місті Турі, адміністративному центрі провінції, ма-
льовниче розташованому на березі річки Луари. Його
173
батько Бернар-Франсуа Бальзак походив із селян
Лангедока, і його справжнє прізвище Бальса. Почавши
службу розсильним і молодшим клерком у нотаріуса в
рідному департаменті Тарн, він невдовзі поїхав до Па-
рижа, де став канцеляристом в Королівській раді, був
секретарем морського міністра, чиновником муніци-
палітету, головою суду, служив в інтендантському ві-
домстві. У 1797 році, коли йому було 51 рік, він узяв
за дружину Лору Саламбьє, дочку паризького сукно-
роба, яка була молодша його на 32 роки. У 1800 році
в родині Бальзаків народилася друга дитина — дочка
Лора, в одруженні Сюрвіль.
У 1802 році народилася ще дочка Лоранса, з наго-
ди хрещення якої Бальзаки додали до свого прізвища
дворянську частку «де». Потім народився син Анрі.
Раннє дитинство Оноре минуло поза батьківсько-
го дому. Спочатку він жив у годувальниці в селищі
поблизу Тура, а потім в пансіоні Леге, де він був уч-
нем класу читання. Коли йому виповнилось вісім ро-
ків, мати віддала його у Вандомський колеж, яким
керували монахи-ораторіанці. Життя в колежі було
суворе, там навіть застосовувались тілесні покаран-
ня. Батьки рідко відвідували його, за шість років мати
тільки двічі приїздила до нього. У колежі у нього роз-
винулася пристрасть до читання книг, яка пертвори-
лася в якусь спрагу, яку неможливо було вгамувати:
він ковтав усі книги підряд, його в рівній мірі цікави-
ли твори про релігію, з історії, із філософії і фізики.
Він зберігав у пам'яті усі мислі, почерпнуті з книг, а
також ті мислі, що виникали у нього під час роздумів
або під час бесіди. Ще в дитинстві він вирішив стати
174
великою людиною і вірив, що його чекає велике май-
бутнє.
У 1814 році батько переводиться з Тура в Париж,
і Оноре віддали в приватний учбовий заклад, пансіон
Лепітра, в якому він у 1816 році закінчив курс свого на-
вчання. Батько бажав бачити свого сина нотаріусом або
адвокатом, і на його настійну вимогу Оноре вступив до
Школи права, одночасно працюючи клерком в конто-
рі адвоката Жана-Батіста Ґійонне-Мервіля. У цей же
час він відвідує лекції з літератури в Сорбонні і при-
ватно вивчає інші науки, часто буває в Музеї природ-
ничої історії, годинами студіює філософів та істориків
в бібліотеці Арсеналу. У нього було невгамовне праг-
нення усе збагнути, зрозуміти причини і наслідки.
У 1819 році Оноре з успіхом закінчив Школу пра-
ва і заявив батькам про своє тверде рішення зайняти-
ся літературою і на літературній ниві добитися слави.
У цьому ж році батько, якому минуло 73 роки, вийшов
у відставку, і родина переселилася в містечко Вільпа-
різі, розташоване на півдорозі між Парижем і Мо. Оно-
ре залишився в Парижі. Батьки, поступившись його
наполегливості, вирішили надати Оноре можливість
виявити себе в літературі, надавши йому два роки ви-
пробного строку. Домовились, що на утримання сина
будуть давати півтори тисячі франків на рік.
Бальзак поселився в Сент-Антуанському передмісті
на вулиці Ледігьєр у мансарді старого шестиповерхо-
вого будинку, неподалік від біліотеки Арсеналу. Він сам
купував провізію і сам готував собі їжу. Грошей виста-
чало на вельми убоге життя. Тут, в мансарді, почався
його шлях до літератури. Тут він заклав фундамент, на
175
якому пізніше побудував свій монументальний твір —
«Людську комедію». У нього багато задумів. Але най-
більш за все його приваблює слава великих поетів
Франції Корнеля і Расіна, і він вирішує написати вір-
шовану трагедію про Кромвеля83. Майже рік він пра-
цював без відпочинку, але перша літературна спроба
була невдала. Письменник Андрійо, якому Бальзак дав
на відзив свій твір, виніс суворий вирок: «Автору слід
займатися чим завгодно, але тільки не літературою».
Невдача не збентежила Бальзака, він вірить в свої
сили і сподівається, що славу йому принесе роман.
У 1820-1821 роках він працює над романом у листах
«Стені, або Філософські помилки». Але у нього браку-
вало досвіду та майстерності, і роман не був закінче-
ний. На життя потрібні були гроші, їх можна було за-
робити, створюючи романи для «легкого читання». Такі
романи мали попит, і видавці-книготорговці шукали
авторів, здатних швидко їх писати. Спочатку Бальзак
пише такі твори в співавторстві з досвідченим літера-
турним ділком Оґюстом Ле Пуатвеном, а потім — са-
мостійно. За п'ять років (1821-1825) він створює близь-
ко десятка таких романів: «Спадкоємиця Біразького
замку», «Жан-Луї, або Знайдена дочка», «Клотільда
Лузіньянська» та інші.
У кінці 1820 року Бальзак переїхав до батьків у
Вільпарізі. Тут він у 1821 році познайомився з Ло-
рою де Берні, молодшим дітям якої він давав уроки. Їй
на той час було 44 роки. Лора стала першою любов'ю
Бальзака. Вона оцінила талант молодого письменни-
ка, з розумінням поставилася до його мрій і планів, ви-
ховала його смак, наповнила його надією і бадьорістю,
176
допомагала в тяжкі часи, була відданим і щиросердеч-
ним другом. Після її смерті у 1836 році Бальзак писав:
«Жінка, яку я втратив, була для мене більше ніж мати,
більше ніж подруга, більше всього, чим одна люди-
на може бути для другої... Під час великих бурь вона
підтримувала мене словом і ділом і своєю відданістю.
Якщо я живу, то завдяки їй; вона була для мене усім».
Намагаючись добитися фінансової незалежності,
Бальзак вирішує стати видавцем. У 1825 році він ство-
рює компанію для видання однотомників класиків лі-
тератури: Лафонтена, Мольєра та інших. Але видав-
ництво зазнало краху. Бальзак робить чергову спробу
комерційної діяльності. Позичивши гроші у батька і
Лори де Берні, він купує друкарню, а потім словолит-
ню. Друкує книги, довідники, каталоги торговельних
фірм та іншу друкарську продукцію, але підприємство
зазнає збитки. Через три роки Бальзак продав його. За-
лишився борг більше 50 тисяч франків, який став по-
чатком багаторічного боргу. Цей борг, безперервно зро-
стаючи, висів над письменником до кінця його життя.