1959 році створена кімната-музей. Його ім'ям названа
одна з вулиць Києва.
200-річчя від дня народження письменника від-
значено українською поштою випуском марки з пор-
третом Оноре де Бальзака, факсиміле його підпису та
зображенням костьолу Святої Варвари в місті Берди-
чеві, а також конверта «Перший день» із портретами
Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської.
192
КАРЛ БРЮЛЛОВ
(1799 — 1852)
російський живописець
Моє життя можна порівняти
зі свічкою, яку палили з обох кін-
ців, а посередині тримали розпе-
ченими щипцями.
Карл Брюллов
Видатний
російський
живописець
французько-
го походження Карл Пав-
лович Брюллов увійшов в
історію України як людина,
яка брала діяльну участь у
визволенні з кріпацької не-
волі Тараса Григоровича
Шевченка, майбутнього ве-
ликого поета і художника,
пророка української нації.
Карл
Брюллов
народив-
ся
в
Петербурзі
23
груд-
ня
1799
року
в
родині
ака-
деміка
орнаментальної
ску льптури Павла Івановича Брюлло. Предками ро-
сійських Брюлло були французи. Прадід Карла Ґеорґ
Брюлло приїхав в Росію у 1733 році.
193
Семеро дітей Павла Івановича мали гарні художні
здібності, двоє з них — Олександр86 і Карл — стали ви-
датними художниками.
194
Карл з дитинства захоплювався малюванням і деся-
тирічним хлопчиком був зарахований до Петербурзь-
кої академії художеств, де він вчився дванадцять ро-
ків. Завдяки природженій обдарованості і батьківським
урокам він відразу став одним із кращих учнів Ака-
демії. Разом із ним навчався його старший брат Олек-
сандр.
У 1821 році Карл Брюлло успішно закінчив Акаде-
мію з Великою золотою медаллю, роком раніше акаде-
мію закінчив брат Олександр, який став архітектором.
На успіхи братів Брюлло звернуло увагу Товари-
ство заохочення художників. Воно домоглося дозво-
лу імператора послати братів своїми пенсіонерами за
кордон для удосконалювання майстерності. У зв'язку
з подорожжю за кордон за імператорським велінням
до їх прізвища була додана літера «в», і в історію ми-
стецтва вони увійшли як Карл і Олександр Брюллови.
У 1822 році брати виїхали в Італію. У музеях Італії
Карл вивчав живопис доби Відродження та сучасних
йому майстрів. Він був підкорений творчостю Рафае-
ля (1483-1520) і протягом чотирьох років працював над
копією його фрески «Афінська школа» (1509-1511) в
папському палаці у Ватикані, зберігши усі фарби ори-
гіналу і розгадавши те, що знищив час.
Перебуваючи в Італії, Карл створив велику кіль-
кість картин, серед яких «Італійський ранок» (1824)
та «Італійський полудень» (1827), а також безліч пор-
третних робіт.
У 1827 році на одному урочистому прийомі він по-
знайомився з графинею Юлією Павлівною Самой-
ловою, яка стала для нього художнім ідеалом, най-
ближчим другом і єдиною любов'ю. Її образ він втілив
у численних портретах («Вершниця», «Портрет Ю.П.
Самойлової з Амацілією Пачіні» та інші).
Оглядаючи руїни античних міст Помпеї87 і Геркула-
нума88, художник був вражений побаченим і вирішив
зобразити на полотні зруйнування цих міст і трагічну
загибель людей внаслідок виверження вулкана Везу-
вія89 у серпні 79 року нової ери. Три роки (1827-1830) він
збирав матеріали для намалювання картини. В основу
композиції він поклав спогади римського письменни-
ка і державного діяча Плінія Молодшого (61-114). Ге-
роями картини стали ті, хто в хвилину смерті думав
про інших. В одній із груп художник намалював Плінія
Молодшого, рятуючого свою матір. Картина «Останній
день Помпеї» (1830-1833) стала символом загибелі ан-
тичного світу і вершиною творчості Брюллова.
Виставки картини в Римі, Мілані, Парижі (золо-
та медаль 1834 року) і Петербурзі стали подіями в об-
разотворчому мистецтві 19-го століття. Глядачі були
зачаровані і вражені величчю задуму і виконання. Це
була не картина, а ціла епопея.
У 1835 році художник подорожує по Греції і Іоніч-
ним островам, відвідує Туреччину. Свої враження про
подорож він передав у багатьох роботах («Руїни храму
Зевса в Олімпії», «Роздол Дельфійський» та інші). Во-
сени 1835 року за суворим розпорядженням імператора
Миколи І Брюллов змушений був повернутися в Росію,
де у 1836 році став професором Петербурзької акаде-
мії художеств.
У часи праці в Академії (1836-1849) основним у
творчості Брюллова став портрет. Він створює цілу га-
196
лерею своїх сучасників (біля восьмидесяти), серед них
портрети Н. Кукольника90, І. Крилова91, В. Жуковсько-
го92, П. Віардо93, О.К. Толстого94, О. Брюллова, М. Гого-
ля95. У портретних роботах художник відобразив усю
складність людської вдачі, спромігся створити непо-
вторні індивідуальні образи.
Брюллов був товариською людиною, любив весе-
лу компанію, у нього були численні знайомства в се-
редовищі літераторів, артистів і художників. Близь-
ка дружба єднала його з О. Пушкіним, В. Жуковським,
Н. Кукольником. Але в особистому житті він був са-
мотній, сім'ї створити не зумів.
Учні Академії прагнули потрапити до класу Велико-
го Карла. Серед його учнів були українці А. Мокриць-
кий96, І. Сошенко, Т. Шевченко, Д. Безперчий та інші.
У 1836 році учень Карла Брюллова Іван Сошенко по-
знайомився в Літньому саду Петербурґа з кріпосним
юнаком Тарасом Шевченком, відданим поміщиком в
науку до живописця Василя Ширяєва97. Шевченко ве-
чорами змальовував у саду мармурові статуї. Сошенко
познайомив Тараса з українським письменником Євге-
ном Гребінкою98, а Гребінка — з К. Брюлловим, В. Гри-
горовичем99, В. Жуковським, О. Венеціановим100, М. Ві-
єльгорським101. Ці видатні діячі культури брали діяльну
участь у викупі талановитого юнака з кріпацтва. Для
цього у 1838 році було розіграно в лотерею портрет Ва-
силя Жуковського, що спеціально написав Карл Брюл-
лов, і за виручені 2500 карбованців викуплено Шевчен-
ка у поміщика. Того ж року Шевченка було прийнято
до Петербурзької академії художеств, де він став лю-
бим учнем Брюллова (закінчив у 1844 році). Якийсь час
197
Шевченко проживав на квартирі свого учителя, кори-
стувався його бібліотекою, писав вірші, читав класич-
ну літературу, вивчав мови. Чудовий вихователь пока-
зував Тарасу в Ермітажі твори видатних художників,
розповідав про їхнє життя і творчість, про достоїнства
їхніх картин. Брюллов поважав Шевченка за ясний ро-
зум, надзвичайну скромність і любов до мистецтва. Він
передрікав йому велике майбутнє і не помилився. Жи-
вопис і поезія стали для Шевченка долею, а сам він —
геніальним національним поетом.
У 1847 році тяжка хвороба, застуда, ревматизм і хво-
ре серце на сім місяців прикувала художника до ліж-
ка. У 1848 році він малює свій «Автопортрет». Брюллов
намалював себе напівлежачим із відкинутою головою.
Бліде худе обличчя несе відбиток хвороби. Таким він