За царювання Петра І знищувались залишки усталених форм управління України. Передусім це стосувалось її збройних сил, які вже його попередниками були зменшені наполовину. У 1706 р. спеціальним указом Петра І козацьке військо переходило у безпосередню компетенцію царського командування, було запроваджено контроль за витратами на утримання козацького війська, частково реквізовано його артилерію.
Петро І примушував українські козацькі полки брати участь у всіх війнах, які він проводив. В численних і далеких походах гинуло багато козаків, не так під час боїв, як від хвороб і поганого забезпечення. Так, у 1721 р. відправлено близько семи тисяч козаків на війну з Персією під Дербент, до Гилян. Повернулося на Україну лише 646 чоловік.
Особливо багато народу гинуло на примусових "канальних" і будівельних роботах, на яких умови праці були нестерпними, туди козаків зганяли тисячами. Козацький полковник Черняк так описує обстановку на Ладозі, де працювало 10 тисяч козаків. "Велике число козаків хворих і померлих знаходиться, і щораз більше множаться тяжчі хвороби — найбільше вкорінилася гарячка і опух ніг, і мруть з того. Однак приставлені офіцери, не зважаючи на таку нужду бідних козаків, за наказом пана бригадира Леонтьєва… б'ють їх при роботі палицями — хоч і так вони її не тільки вдень і вночі, а навіть і в дні недільні святкові виконують — без спочину". Повернулася з Ладоги ледве третина з тих десяти тисяч, до того ж багато було покалічених. Мабуть, відтоді прийшли до нас гіркі слова про те, що "Петербург споруджений на козацьких кістках". Неможливо підрахувати, скільки полягло українських козаків у тих болотах, на яких була побудована нова столиця Російської імперії.
Примусові "канальні" та будівельні роботи надзвичайно знесилювали козацьке господарство, підривали його — козаки мусили йти зі своїми кіньми і фуражем, харчами, одягом, зброєю, вони не могли займатися власним господарством роками, в результаті чого воно занепадало, а козацтво бідніло.
Петро І наніс сильний удар по економіці України, фактично скасувавши вільну торгівлю. Указами царського уряду було заборонено вивозити з України будь-куди, крім Росії, селітру — сировину для виготовлення пороху. З Донеччини вугілля можна було брати лише на російські заводи. В інтересах російських купців і заводчиків було заборонено ввозити в Україну з-за кордону ряд промислових виробів. Предмети торгівлі Україна могла реалізовувати лише через віддалені та невигідні для українського купецтва порти. "Вікно в Європу" Петра І обернулося для України бідою. Вона не мала права користуватися давніми, традиційними для себе торговими шляхами, мусила везти свої товари через усю країну в Архангельськ.
Петро І провадив колоніальну політику і стосовно культури України. Він заборонив українську мову, українське книгодрукування. В офіційних установах російська мова почала витісняти українську. Навіть "Святе письмо" в Україні мусили передруковувати не із старих українських книжок, а з російських.
За царювання Петра І Україна зробила останню спробу здобути волю і відновити державну самостійність. Цей період пов'язаний з ім'ям лівобережного гетьмана Івана Мазепи. Він народився на Білоцерківщині в родині українського шляхтича. Вступив до козацького війська 1664 р. Служив генеральним писарем у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, їдучи у складі посольства Дорошенка до Криму потрапив до лівобережного гетьмана Івана Самойловича, який призначив Івана Мазепу генеральним осавулом. У 1687 р. при підтримці князя Василя Голіцина, командуючого царськими і козацькими військами у поході до Криму, козаки і старшина обирають Івана Мазепу гетьманом.
Іван Мазепа вчився у Києво-Могилянській колегії і Падуанському університеті, був обдарованою, високоосіченою людиною, відвідав кілька західноєвропейських країн, знав вісім мов, взагалі мав державний розум, вважався найвправнішим дипломатом Європи. Мазепа дбав про розвиток духовного і культурного життя України, сам писав вірші, опікувався письменством, наукою, мистецтвом і церквою, багато коштів, до речі, і особистих, витрачав на будівництво і реставрацію храмів, поставив новий будинок Києво-Могилянської колегії, завдяки його старанням вона одержала статус академії.
За двадцятирічне гетьманування доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з "руїни", припинити політичне безладдя, підняв престиж українського гетьмана, наповнив його реальною владою.
Патріот України, Іван Мазепа в абсолютній таємниці, удаючи лояльне ставлення до царя, плекав ідею визволення України від московського іга і створення незалежної самостійної української держави. Він з болем спостерігав, як Петро І нищив залишки української державності. Цар намірявся замінити козацтво рекрутчиною, а саму Україну перетворити. в князівство, навіть мав плани поставити над нею англійського герцога.