Перенаселення Пол╕сся, С╕верщини, верхньо╖ наддн╕прянщини обмежен╕сть земельних ресурс╕в, в╕дсутн╕сть еп╕дем╕й ╕ геноцид╕в, а також плодовит╕сть ж╕нок, споводували демограф╕чний тиск, спрямований на п╕вдень, в Дике поле, на сх╕д в Слобожанщину, на п╕вденний зах╕д, в Брацлавщину. Цей тиск призв╕в до дуже швидко╖ в ╕сторичному масштаб╕ колон╕зац╕╖ нових земель, нав╕ть не зважаючи на те, що значна к╕льк╕сть населення (за р╕зними оц╕нками, в╕д 1-го до 3-х м╕льйон╕в) була захоплена п╕д час наб╕г╕в кримських татар, вивезена до Криму ╕ значною м╕рою дал╕, в Туреччину. (М╕ж ╕ншим, асим╕ляц╕я то╖ частини полонених, що залишилася в Криму, призвела до значних зм╕н генофонду кримських татар - вони стали приблизно наполовину укра╖нцями в генетичному сенс╕. Зокрема, це досить пом╕тно нав╕ть в зовн╕шн╕х рисах б╕льшост╕ кримських татар, серед яких залишилось в╕дносно мало облич яскраво вираженого сх╕дного типу). В свою чергу, продуктивн╕сть нових осво╓них земель споводувала новий демограф╕чний ╕мпульс ╕ укра╖нство поширилось не т╕льки в межах нин╕шньо╖ територ╕╖ Укра╖ни, а й дал╕ на сх╕д, в рег╕они родючих земель, на службу до царя, в москал╕, на в╕льн╕ земл╕ не╕сходимо╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ аж до Далекого сходу. Демограф╕чний вибух, що стався в ╕мпер╕╖ п╕сля в╕дм╕ни кр╕посного права в 1861 роц╕ створив в╕дпов╕дний демограф╕чний тиск, що прив╕в до селянських повстань 1902 року, став одною з причин революц╕╖ 1905 року, масово╖ м╕грац╕╖ селян в пер╕од аграрно╖ реформи П. Столип╕на. Так само на Зах╕дн╕й Укра╖н╕, як ╕ взагал╕ по вс╕й ╢вроп╕ формувалася хвиля переселення в Новий св╕т - в Америку. (Надлишок робочо╖ сили на Укра╖н╕ в 1890-х роках перевищував 60% в╕д усього населення. В 1914 роц╕ на Далекому Сход╕ ╕мпер╕╖ вже проживало близько 2 млн. укра╖нц╕в - вдв╕ч╕ б╕льше н╕ж рос╕ян).
Необх╕дно п╕дкреслити одну важливу деталь, пов'язану з м╕грац╕ями населення. Якщо дозволяють умови, переселенц╕ шукають м╕сця нового проживання в в╕дпов╕дност╕ до традиц╕йних, добре знаних природних умов ╕ технолог╕й. ╤нод╕ ╖м вда╓ться пристосувати сво╖ технолог╕╖ до нових природно-кл╕матичних умов. Наприклад переселенц╕ з району В╕тки ╕ Стародуба - старов╕ри, що були депортован╕ рос╕йською владою в пер╕од з 1735 по 1795 р. в Забайкалля, так зван╕, с╕мейсьск╕, змогли принести ╕ адаптувати на нових землях високу землеробську культуру С╕верщини. Вони створили потужний осередок землеробства там, де буряти споконв╕ку займались тваринництвом, ╕ землеробський характер ╖х побуту, тягл╕сть традиц╕й допомогли зберегти свою етн╕чну ╕дентичн╕сть ╕ культуру. (Щоправда, по ц╕й культур╕ наче катком прокотився б╕льшовизм, що знищив вс╕ до одно╖ старообрядницьк╕ общини ╕ храми). Але, коли традиц╕╖ ╕ технолог╕╖ перенести в нов╕ умови неможливо, то культура переселенц╕в втрача╓ться, а разом з нею втрача╓ться етн╕чна ╕дентичн╕сть, народ нав╕ть високо╖ культури асим╕лю╓ в середовищ╕ автохтонного народу, що ма╓ технолог╕╖ ╕ традиц╕╖, як╕ в╕дпов╕дають даним природно-кл╕матичним особливостям. Таким чином щезли переселенц╕-скандинави в Гренланд╕╖, де внасл╕док похолодання стало неможливим землеробство ╕ скотарство, так само не змогли закр╕питись ╕ розширитись переселенц╕-рос╕яни в п╕вн╕чних рег╕онах Аз╕╖ (серед них, так зван╕, затундрен╕ селяни, ╕нд╕г╕рщики, походчани, якутяни ╕ багато ╕нших). В той же час помори, як╕ змогли пристосуватись до специф╕чних умов п╕вноч╕, фактично являються представниками нового етносу, бо вони сутт╓во в╕др╕зняються в╕д рос╕ян середньо╖ полоси культурою, ментальн╕стю ╕ мовою. (Характерно, що намагання помор╕в акцентувати свою окрем╕шн╕сть розц╕ню╓ться владою як прояв "поморського нац╕онал╕зму" ╕ пересл╕ду╓ться).
Зм╕на характеру матер╕ально╖ культури поступово приводить до в╕дпов╕дних зм╕н культури духовно╖, причому ментальн╕сть у цьому процес╕ в╕д╕гра╓ роль ╕нерц╕йного фактора. Людина, що ментально сформувалась, як кочовик або хл╕бороб, ментально залишиться кочовиком або хл╕боробом, незважаючи на нов╕ обставини життя, що змушують ╖╖ зм╕нити характер д╕яльност╕. Зм╕на ментальност╕ почнеться лише в наступному покол╕нн╕. ╤ цей процес перебудови, якщо в╕н не п╕дсилений якимсь соц╕альним потряс╕нням, може тривати дуже довго. В цьому явищ╕ проявля╓ себе ефект, так звано╖, ╕сторично╖ етнокультурно╖ пам'ят╕ - духовних традиц╕й ╕ м╕фолог╕╖ далеких предк╕в, що продовжують жити в сьогоденн╕, як ╕сторичне в╕длуння, але за певних обставин це в╕длуння може створювати резонанс в душах сучасник╕в ╕ вдихати життя в т╕н╕ забутих предк╕в. Наведу одну цитату, яка наочно ╕люстру╓ ╕нерц╕йн╕сть ментальност╕: "Наследие крепостничества - долгосрочный, растянутый во времени социальный фон. Спустя десятилетия после освобождения крестьян его следы очевидны в экономической жизни, быте, политике. И сегодня, сопоставляя карту итогов выборов 1993 года, выделяя регионы поддержки рыночных реформ, с удивлением обнаруживаешь бросающиеся в глаза совпадения с картой расселения, не знавшего крепостничества черносошного крестьянства". (╢.Т. Гайдар, Государство и эволюция. 1994 р.). П╕сля 130 рок╕в вол╕ рабська душа продовжу╓ пам'ятати тверду руку "господаря", мр╕╓ про нового Стал╕на ╕ соц╕альну захищен╕сть зам╕сть вол╕.
Зниження демограф╕чного тиску може в╕дбуватись не т╕льки за рахунок м╕грац╕й, але також як результат в╕дпов╕дно╖ державно╖ пол╕тики "розширення житт╓вого простору", або - колон╕зац╕╖. Як рос╕йська, так ╕ польська ╕стор╕ограф╕я акценту╓ цив╕л╕заторську, культрегерську ("культурний плуг") функц╕ю метропол╕й щодо Укра╖ни, ╕гноруючи при цьому колон╕заторську - встановлення нових, не властивих Укра╖н╕ форм сусп╕льних в╕дношень, нац╕ональний, мовний ╕ рел╕г╕йний тиск, не говорячи вже про пряму експлуатац╕ю населення. Основний механ╕зм колон╕зац╕╖ полягав в поступовому перетворенн╕ укра╖нсько╖ ел╕ти в польську шляхту (чи рос╕йське дворянство), а посполитого населення - в раб╕в. Оце й був культурний ╕деал. (Поляки до цього часу люблять розпов╕дати, що польським шляхетським вольностям заздрила уся ╢вропа, але не люблять говорити, якою ц╕ною досягалися т╕ вольност╕). В сво╖й основн╕й мас╕, як поляки, так ╕ рос╕яни розглядають укра╖нськ╕ земл╕, як сво╖ "р╕дн╕", в╕дпов╕дно укра╖нц╕в - трохи нижчим р╕зновидом "свого" народу, а вс╕ проблеми, що виникали на цих землях - внутр╕шн╕ми проблемами Польщ╕ чи Рос╕╖. А значить мова про колон╕зац╕ю ╓ недоречна. (Типовий приклад - повстання Хмельницького традиц╕йна польська ╕стор╕ограф╕я тракту╓ як внутр╕шн╕й конфл╕кт одного народу, а Конотопська битва ╕ зараз розгляда╓ться в Рос╕╖, як еп╕зод рос╕йсько-польсько╖ в╕йни, бо аж н╕як не могло бути в╕йни з Укра╖ною - "сво╖м" народом). Разом з тим, ще в робот╕ Петра Грабовського (Piotr Grabowski), що вийшла в 1596 роц╕ п╕д характерною назвою Polska ni?na albo osada polska (Нижня Польща або польськ╕ поселення) ╕ яка напевно в╕дображала настро╖ певно╖ частини польсько╖ людност╕, прямо йде мова про план майбутньо╖ колон╕зац╕╖, так званого, Низу - п╕вденних, земель Рус╕, де вже на той час ╕снувала перв╕сна Укра╖на. (Терм╕н osada мав також значення сучасного слова колон╕я, але Грабовський вжива╓ також однозначний латинський терм╕н Coloniae. Вт╕м, сучасн╕ польськ╕ ╕сторики в б╕льшост╕ визнають колон╕альний характер польського панування на Укра╖н╕, чого не скажеш про представник╕в Рос╕╖). Що стосу╓ться Рос╕╖, то тут все набагато прост╕ше - тотожн╕сть назв: Ки╖вська Русь, Володимиро-Суздальська Русь, Московська Русь, Ки╖в - "мать городов русских" - не залишають жодних сумн╕в╕в щодо "прав" на п╕вденноруськ╕ земл╕. Земля ста╓ найб╕льшою ц╕нн╕стю, по м╕р╕ зменшення к╕лькост╕ в╕льно╖ земл╕. ╢вропа, де починаючи з Середньов╕ччя демограф╕чна проблема стояла дуже гостро, перебувала в пост╕йних конфл╕ктах, коли за землю готов╕ були платити будь-як╕ людськ╕ жертви - людина н╕що пор╕вняно з землею, бо людина в╕дтворю╓ться, а земля залиша╓ться незм╕нною в в╕ках.
Потужний феномен вза╓мод╕╖ укра╖нського ╕ польського етнос╕в в╕дбувався також зовс╕м недавно, в к╕нц╕ XIX стол╕ття. Цей феномен демонстру╓ вза╓мод╕ю процес╕в, що проходять в р╕зних вим╕рах - популяц╕йному, орган╕зац╕йному ╕ ментальному. Мова йде про так зван╕, "польськ╕" губерн╕╖ Укра╖ни - Волинську, Под╕льську ╕ Ки╖вську (кр╕м м╕ста Ки╓ва), як╕ ув╕йшли до складу Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ п╕сля анекс╕╖ частини Реч╕ Посполито╖ в к╕нц╕ XVIII ст. Населення цих губерн╕й складало близько 3,4 млн. на 1800 р╕к з них на долю шляхти приходилось 240 тисяч, або близько 7% популяц╕╖, яка на той час була виключно польська (зг╕дно ╖╖ само╕дентиф╕кац╕╖, а не походженню). В подальшому ця величина продовжувала неухильно зростати ╕ незабаром перевищила 10%. (Я користуюсь даними з ╜рунтовних роб╕т Дан╕еля Бовуа, присвячених ╕стор╕╖ цього рег╕ону час╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖). Зг╕дно оц╕нок Н. Яковенко, доля шляхти на 1640 р╕к складала всього 2 - 2, 7% в цьому ж рег╕он╕. Таке в╕дносно швидке зростання шляхетсько╖ популяц╕╖ на Укра╖н╕ поясню╓ться просто - досить в╕дм╕нними соц╕альними умовами, в яких перебувало укра╖нське селянство ╕ шляхта. (Не треба також в╕дкидати фактор наявност╕ селян-вт╕кач╕в на л╕вобережжя ╕ на земл╕ С╕ч╕). Так звана "шляхетська демократ╕я" Польщ╕ визнавала шляхетськ╕ права лише за походженням, незалежно в╕д майнового стану ╕ не мала механ╕зму ╕нкорпорац╕╖ зб╕дн╕ло╖ шляхти до класу (стану) селян. Значна частина б╕дно╖ шляхти брала над╕ли земл╕ у багатих землевласник╕в ╕ виплачували ╖м так званий, чинш, тобто певну форму орендно╖ плати, досить невелико╖. Ця група шляхти мала назву, чиншова шляхта, або чиншовики. (Були також ╕нш╕ групи шляхти, що волод╕ли невеликими земельними д╕лянками). Це був досить ун╕кальний вар╕ант сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ел╕ти, що не супроводжувався п╕двищенням внутр╕шнього тиску саме завдяки в╕дпов╕дн╕й, демократичн╕й ментальност╕ шляхти. (Саме цей фактор не врахову╓ структурно-демограф╕чна теор╕я). Ситуац╕я радикально зм╕нилася п╕сля анекс╕╖ цих земель до складу Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, де статус дворянина автоматично над╕ляв його функц╕╓ю слуги (чи нав╕ть раба) царя в обм╕н на право волод╕ння землею ╕ селянами-кр╕паками.