Все це стало причиною "головно╖ бол╕" для ╕мперського уряду, який не знав що робити з такою к╕льк╕стю нових "дворян", що з'явились в ╕мпер╕╖. Тож майже в╕дразу розроблялись плани "упорядкування" стан╕в, перш за все класичними ╕мперськими методами, типу масового переселення людей на широк╕ простори Зауралля. (Окр╕м Платона Зубова особливо в╕дзначився в цьому сенс╕ "п╕╖т сонцелико╖ Фел╕ц╕╖", Гаврило Держав╕н, який складав плани переселення не т╕льки польсько╖ шляхти, але ╕ ╓вре╖в, як╕ влилися в ╕мпер╕ю разом з поляками). Дякувати богу, досв╕д переселення народ╕в на той час у ╕мпер╕╖ вже був. Звичайно, планувати прост╕ше н╕ж реал╕зовувати план, бо на в╕дм╕ну в╕д ногайц╕в чи черкес╕в, шляхта була "розмазана" в сусп╕льств╕ ╕ потр╕бно було спочатку скласти списки, тобто провести велику бюрократичну роботу по сепарац╕╖, ╕ власне ця робота, що тривала б╕льш як п╕встол╕ття, при цьому супроводжувалась двома повстаннями шляхти (1831 ╕ 1863 року) ╕ потонула в масах папер╕в, указ╕в, обговорень ╕ постанов, позбавила шляхту в╕д небезпеки стати жертвою б╕льш радикальних д╕й, хоча частково переселення все ж в╕дбувалися. Разом з тим, п╕д час виконання програми Вериф╕кац╕╖ шляхти (1832 - 1852 р.) було позбавлено шляхетства 340 тис. ос╕б, як╕ в 1866 роц╕ були зр╕внян╕ з селянами ╕ б╕льш╕сть з них поступово укра╖н╕зувалось в селянському середовищ╕, а також внасл╕док загального тиску на вс╕ прояви польськост╕, перш за все на католицизм ╕ осв╕ту на польськ╕й мов╕. На жаль, б╕льш╕сть чиншово╖ шляхти про╕гнорувала вериф╕кац╕ю, що стало причиною подальшо╖ трагед╕╖.
Оск╕льки чиншова шляхта не була прир╕вняна до селян, то п╕д час селянсько╖ реформи 1861 року про них, так би мовити, "забули", ╕ вони не отримали над╕л╕в земл╕. З настанням кап╕тал╕стичних в╕дносин багат╕ землевласники почали виганяти чиншовик╕в з╕ сво╖х земель, бо виникали б╕льш прибутков╕ форми ╖х використання. В черговий раз матер╕альний ╕нтерес взяв верх над нац╕онально-культурними зв'язками - нов╕ часи почали породжувати нову ментальн╕сть. Особливо гостра ситуац╕я виникала в випадках переходу прав власност╕ на землю до рос╕йських пом╕щик╕в, що стимулювалось ╕ п╕дтримувалось центральною владою. Це була трагед╕я велико╖ соц╕ально╖ групи населення - чиншовик╕в просто виганяли на вулицю без засоб╕в до ╕снування. Вони розчинилися в мас╕ селянства ╕ також були поступово укра╖н╕зован╕. Укра╖нська шляхта свого часу пройшла стад╕ю поголовно╖ полон╕зац╕╖, а в цей раз п╕шов зворотний процес, насл╕дки якого в╕дчутно себе проявляють в значн╕й к╕лькост╕ типово польських пр╕звищ в укра╖нському середовищ╕. Вт╕м, за п╕драхунками Временной комиссии для разбора древних актов, у 1860-х роках на Правобережж╕ б╕ля 90% шляхти була укра╖нського походження. (Для пор╕вняння наведу оц╕нки З. Когутом к╕лькост╕ шляхти в Гетьманщин╕, де на той час проживало трохи б╕льше м╕льйона чолов╕чого населення, з яких 45% були козаки: "За час╕в свого розкв╕ту в 60-х рр. XVIII ст. укра╖нська нова шляхта нараховувала в╕д 2100 до 2400 дорослих чолов╕к╕в, приблизно 300 з них представляли м╕сцеву аристократ╕ю, ще 500 -- середн╕й прошарок; решта -- 1300--1500 -- складалася з др╕бних урядовц╕в та землевласник╕в". Як бачимо, пор╕вняно з Польщею ситуац╕я щодо к╕лькост╕ шляхти несп╕вставна).
В Житомирськ╕й област╕, де ╕снував компактний осередок польського населення з центром у м╕ст╕ Довбиш, в 1925 роц╕ був створений Польський нац╕ональний район, названий, Мархлевщина (Marchlewszczyzna). Зв╕сно, при радянськ╕й влад╕ це не могло зак╕нчитися добром - у 1936 роц╕ процес "корен╕зац╕╖" був усп╕шно завершений масовим виселенням поляк╕в до Казахстану. В 1937-38 роках пройшла друга, б╕льш страшна антипольська хвиля, яку можна назвати геноцидом поляк╕в - п╕д приводом боротьби з не╕снуючою польською в╕йськовою орган╕зац╕╓ю (POW), органи НКВД в СРСР, в основному на Укра╖н╕, ф╕зично знищили 111091 поляк╕в. П╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни з УРСР до Польщ╕ було репатр╕йовано 810,4 тис. поляк╕в, що практично завершило розд╕лення укра╖нського ╕ польського народ╕в. (В╕дпов╕дн╕ процеси в╕дбувалися також в рел╕г╕йн╕й сфер╕).
Польська нац╕ональна культура (вт╕м, як ╕ укра╖нська) в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ зг╕дно з ╕мперськими установками п╕длягала знищенню, що й виконувалось з посл╕довн╕стю асфальтового катка. Польська ментальн╕сть ще збер╕га╓ складову, що ма╓ назву Kresy Wschodnie - територ╕╖ Укра╖ни, Б╕лорус╕ ╕ Литви, що входили до складу Реч╕ Посполито╖. Ця ностальг╕чна ментальн╕сть ма╓ глибоке ╕сторичне кор╕ння, пов'язане з давн╕ми часами, мужн╕ми характерами, козацтвом, просторими щедрими землями, Диким полем, волею, що не в останню чергу вплинула на формування "шляхетсько╖ демократ╕╖", з знаменитими ма╓тками Правобережжя, як╕ належали польським магнатам, з ус╕м тим польським "сарматським" духом, що д╕йшов до наших час╕в у творах Сенкевича, в романтичних поез╕ях Словацького ╕ ц╕ло╖ плеяди представник╕в укра╖нсько╖ школи польського романтизму, нав╕ть в варениках, заправлених смаженим салом з цибулею, що в Польщ╕ вважаються "кресовою" стравою. Близько 52% поляк╕в в 2007 р. в╕дносили Креси разом з В╕льном (В╕льнюсом) ╕ Львовом до споконв╕чно польських земель.
Як бачимо, специф╕чн╕ ╕сторичн╕ умови, пов'язан╕ в тому числ╕ з популяц╕йним вим╕ром, дали можлив╕сть зародитися укра╖нськ╕й ментальност╕ свободи, що поширювалася на вс╕х член╕в сусп╕льства. В сус╕дн╕й Польщ╕ ця ментальн╕сть обмежувалася вже т╕льки середовищем шляхти - шляхетськ╕ вольност╕ - основна риса польсько╖ державност╕. (Вт╕м, то були вольност╕ досить в╕дносн╕ - практична в╕дсутн╕сть державно╖ центрально╖ адм╕н╕страц╕╖ стала причиною посилення влади магнат╕в, як╕ створювали фактично м╕н╕-держави з в╕дпов╕дними адм╕н╕стративними органами ╕ власним в╕йськом, а ма╓ток магната являв собою м╕н╕-столицю, де вир╕шувались ус╕ поточн╕ справи на його волод╕ннях). Так само ми бачимо, як р╕зн╕ форми свободи ╕ самоврядування переважають на рос╕йських ╕мперських землях, наближених до Укра╖ни - на Слобожанщин╕, в козацьких рег╕онах, в середовищах так званих однодворц╕в - во╓н╕зованих землевласник╕в, зокрема, дуже характерною ╓ еволюц╕я однодворц╕в в╕д фактично, козак╕в, за формою соц╕ально╖ орган╕зац╕╖, до селян, якими вони стали п╕сля 1866 року. Тобто хвиля свободи, центром утворення яко╖ була Укра╖на, поширювалась в соц╕ум╕ далеко за меж╕ Укра╖ни, зм╕нювала ментальн╕сть ╕ адаптувалась до м╕сцевих умов. Зв╕сно, поляки стверджуватимуть, що польська шляхетська демократ╕я - це виключно заслуга самих поляк╕в, але потр╕бно звернути увагу, що вона ╕снувала аномально довго, ╕ не перейшла в форму абсолютистсько╖ монарх╕╖, як це в╕дбулося по вс╕й зах╕дн╕й ╢вроп╕. Рокоши, що час в╕д часу спалахували на територ╕╖ Реч╕ Посполито╖, ╕ основною руш╕йною силою яких ставали власне шляхетськ╕ низи, були проявом незалежного шляхетського духу, що так в╕дпов╕да╓ в╕льному духу козаччини. Без сумн╕ву, козацьк╕ вольност╕ справляли враження на польських рокошан-конфедерат╕в, бо вони п╕дтримували жвав╕ зв'язки з козаками, ╕ сам╕ запроваджували адм╕н╕страц╕ю, побудовану по козацькому зразку. До того ж, якщо прийняти до уваги масштаб волод╕нь польських магнат╕в на землях Укра╖ни, в тому числ╕ магнат╕в русинського походження, ╖х вагу в держав╕, наявн╕сть у них власних в╕йськ, абсолютно╖ ╖х незалежност╕ в╕д будь-кого ╕ небажання ставати залежними, то не залиша╓ться сумн╕в╕в щодо рол╕ укра╖нського фактора в ╕снуванн╕ аж надто довготривалих вольностей. В той час, коли б╕льш╕сть ╓вропейських кра╖н вже формували централ╕зован╕ держави нового типу, в Реч╕ Посполит╕й аж до прийняття Конституц╕╖ 3 травня 1791 року д╕яло liberum veto - право скасовувати р╕шення сейму одним голосом, а також присяга короля щодо шанування шляхетських прив╕ле╖в ╕ вольностей.