Очевидно, що козацтво не могло виникнути, а тим б╕льше досить довго ╕снувати, як окремий прив╕лейований стан, под╕бно польськ╕й шляхт╕ чи рос╕йському дворянству, бо для цього потр╕бна хоча б якась центральна влада, що нада╓ прив╕ле╖, а також правова система, яка ц╕ прив╕ле╖ ф╕ксу╓ ╕ п╕дтриму╓. Все це можливо т╕льки при наявност╕ держави, про яку не могла йти мова на в╕льних землях поруб╕жжя. Тобто для пост╕йного в╕дтворення ╕ поповнення лав козацтва мало бути пост╕йне джерело, яким могло бути т╕льки селянство. Селяни-землероби, що ставали козаками ╕ козаки, що по досягненню певного в╕ку чи з будь-яких ╕нших причин ставали селянами, створювали ту ╓дн╕сть козацтва ╕ селянства, що можна говорити про ╓диний козацько-селянський характер сусп╕льних в╕дносин, тим б╕льше, що б╕льш╕сть козак╕в (близько 90% на землях В╕йська запор╕зького Низового) були одночасно землеробами. "Если бы козак бежал в степь только ради личной свободы, то на него не простирало бы так жадно своих взоров все - и крестьянское, и мещанское, и духовное население юго-западной Руси; если бы он бежал в степь ради одной добычи, ради грабежа и разбоя, то его не украсила бы народно-творческая фантазия всеми цветами поэзии". (Д. Яворницький). (Козацтво, як окремий стан остаточно сформувалось т╕льки в XVIII стол╕тт╕). Таким чином, в╕д часу монгольсько╖ навали в╕дбувався певний досить довгий еволюц╕йний процес творення цього нового типу сусп╕льства, яке власне ╕ започаткувало укра╖нську нац╕ю. ╤ цей процес варто розглядати як ╓диний ╕ безперервний з досить давн╕х домонгольських час╕в, бо в ньому зад╕ян╕ також складов╕ етногенезу. Монгольська навала, зруйнувавши традиц╕йн╕ для Рус╕ форми державност╕, р╕зко зм╕нила характер цього процесу, тим не менше руська його основа н╕куди не могла щезнути.
Отже, як вже згадувалось, половц╕ в XI стол╕тт╕ поступово захопили вс╕ степи б╕ля Рус╕ ╕ "вдавили" торк╕в (огуз╕в) в Русь. (Щодо назв кочовик╕в, варто зробити спец╕альне зауваження. Як правило, самоназва кочовика не пов'язана з етносом в ц╕лому, а ╓ назвою роду, з якого походить кочовик, а сама назва роду походить в╕д ╕мен╕ далекого, може й м╕ф╕чного предка. А тому торки, огузи, черкаси, кову╖ чи беренде╖ можуть бути представниками р╕зних род╕в одного етносу). Але ще до половц╕в князь Святослав (Ольгович) прийняв частину торк╕в до себе на службу ╕ сам багато чому навчився в╕д торк╕в (включно з зовн╕шн╕м виглядом). Т╕ ж сам╕ торки в часи Ярослава Мудрого (близько 1030 року) почали селитися на п╕вн╕чному берез╕ р╕чки Рось, створюючи Пороську оборонну л╕н╕ю захисту, в першу чергу, в╕д печен╕г╕в. Таким чином, ще до приходу половц╕в м╕ж Руссю ╕ торками були дружн╕, союзницьк╕ контакти. Але п╕сля приходу половц╕в, та група торк╕в, що продовжувала кочувати, також була притиснута до Рус╕, що призвело до походу рус╕в проти торк╕в в 1060 роц╕, п╕сля чого частина торк╕в п╕шла в низов'я Дунаю, а ╕нша частина, домовившись з князями, поселилася в пограничч╕ степово╖ зони, в основному - в Поросс╕, для захисту Ки╖вщини. Таким чином, торки мимовол╕ стали союзниками Рус╕ ╕ попали в╕д не╖ в залежн╕сть. Торкам були передан╕ земл╕, зокрема все Поросся на п╕вдень в╕д Ки╓ва - прекрасн╕ луги м╕ж р╕ками Стугна ╕ Рось, де у торк╕в виникла неоф╕ц╕йна "столиця" - Торчеськ (тепер в тих м╕сцях на Рос╕ залишились села Торчиця ╕ Торчицький Степок), дал╕ виникла л╕н╕я поселення торк╕в, що оточувала Русь з п╕вдня, сходу ╕ заходу.
В т╕ часи було розповсюджене (по вс╕й ╢вроп╕) так зване, ленне волод╕ння землею, тобто п╕д умовою виконання спадково╖ в╕йськово╖ служби. По ╕ншому його називали, плата кров'ю, бо господар мав шанс втратити життя за св╕й над╕л земл╕. Щоправда, п╕зн╕ше ╓вропейськ╕ феодали переважно платили кров'ю сво╖х п╕дданих. На сход╕ в нин╕шн╕й Донецьк╕й област╕ залишилось поселення Торець в Слов'янському район╕, два поселення з назвою Торецьке в Доброп╕льському ╕ Костянтин╕вському районах, два поселення з назвою Торське в Костянтин╕вському ╕ Красноп╕льському районах. Там таки, неподал╕к Слов'янська, ╓ р╕ки Сухий Торець, Казенний Торець, Кривий Торець. В В╕нницьк╕й област╕ залишилось поселення, Торк╕в, в Льв╕вськ╕й, на кордон╕ з Волинською - Торки, ╕ нарешт╕, Торчин - один, поблизу Луцька, другий в В╕нницьк╕й ╕ ще два - в Житомирськ╕й област╕. Ясно, що топон╕м╕чн╕ дан╕ не дають уявлення про масштаб впливу торк╕в на Рус╕, але характеризують географ╕чний д╕апазон ╖х присутност╕. Нема сумн╕ву, що торки поступово переходили на ос╕лий спос╕б життя, асим╕лювались ╕ ставали одним з чинник╕в етногенезу укра╖нц╕в. Вони також входили в васальний союз тюркських племен, що мав назву чорн╕ клобуки. Ця ситуац╕я, взагал╕, типова для середньов╕ччя. Так, наприклад, литовський князь В╕товт (Vytautas Didysis) п╕д час походу на Золоту Орду в к╕нц╕ XIV стол╕ття винайняв на службу кара╖м╕в (вих╕дц╕в з Хозарського Каганату, ╕уде╖в по в╕р╕) ╕ прив╕з 380 с╕мей в Троки (Тракай), де знаходився його замок. Як це не дивно, але вони до цього часу не асим╕лювали (щоправда, не дуже й розмножились) ╕ нав╕ть мають свою церкву - кенесу в В╕льнюс╕ на вул. ╕мен╕ князя Любарта (м╕ж ╕ншим, добре нам в╕домого по його присутност╕ в Луцьку). Наявн╕сть кара╖мсько╖ кров╕ в╕дчува╓ться в зовн╕шньому вигляд╕ багатьох "щирих" литовц╕в. Широко в╕дом╕ контакти Володимиро-Суздальсько╖ Рус╕, а пот╕м Московсько╖ держави з Золотою Ордою, особливо, коли вона почала розпадатись, ╕ тим впливом, який вона мала на русько-московський етногенез.
Отже, на момент приходу монгол╕в на п╕вденному пограничч╕ Рус╕ ╕снувала етн╕чна група кочовик╕в, як╕ напевно на той час стали нап╕вос╕лими, але з глибокими кочовими традиц╕ями ╕ в╕дпов╕дною ментальн╕стю. ╤ ще один важливий момент для майбутнього - компактн╕ кочов╕ угрупування орган╕зуються по принципу в╕йськово╖ демократ╕╖, тобто р╕шення приймаються чолов╕ками, що мають право голосу, зг╕дно демократичних процедур, причому адм╕н╕стративний (родово-плем╕нний чи територ╕альний) под╕л сп╕впада╓ з в╕йськовим. Така орган╕зац╕я в╕дпов╕да╓ фундаментальним засадам кочово╖ ментальност╕ - в ситуац╕ях виклику народ дуже швидко перетворю╓ться в арм╕ю. Принцип народ-арм╕я поширю╓ться на кожного, хто ма╓ право голосу ╕ таким чином в╕дбува╓ться узгодження права ╕ в╕дпов╕дальност╕.
Монголи з'явились на п╕вденних кордонах п╕вн╕чно-сх╕дно╖ Рус╕ взимку 1237 року (21 грудня була взята Рязань). На земл╕ С╕верщини (Черн╕г╕вське княз╕вство) монголи вперше д╕сталися весною 1238 року по дороз╕ в╕д Новгорода ╕ зруйнували м╕сто Вщиж (на п╕вноч╕ нин╕шньо╖ Брянсько╖ област╕), пот╕м повернули на п╕вн╕ч ╕ надовго застрягли б╕ля Козельська. З точки зору здорового глузду ╕ просто╖ лог╕ки д╕╖ монгол╕в зрозум╕л╕ - в район╕ Козельська почина╓ться сухий шлях на п╕вдень, яким можна об╕йти р╕ки басейну Оки, вийти на верх╕в'я р╕ки Оскол, зв╕дки йдуть дв╕ дороги, одна по водод╕лу Дн╕пра ╕ С╕верського Донця (Муравський шлях) в степи Тавр╕╖ ╕ дал╕ в Крим, а друга по водод╕лу С╕верського Донця ╕ Дону в степи Придоння. Вс╕ ц╕ дороги в травн╕, коли почала рух орда, вже сух╕, ╕ б╕льше того, мають досить рослинност╕, щоб забезпечити потреби вкрай вичерпаних монгольських коней в св╕жих повноц╕нних харчах. Я так думаю, що ще задовго до походу монгольська розв╕дка добряче там попрацювала.
Можливо тим таки Муравським шляхом восени 1239 року монгольське в╕йсько д╕йшло до верх╕в'я С╕верського Донця, зв╕дти повернуло на зах╕д ╕ по сухому д╕сталось Черн╕гова, що був здобутий 18 жовтня. Коли р╕ки скувало льодом, монголи п╕шли грабувати ╕ нищити м╕ста С╕верщини. Того ж таки 1239 року вони зробили розв╕дку стосовно Ки╓ва, який запланували взяти наступного року. Виника╓ питання, чи знали жител╕ Ки╖вщини про можливе майбутн╓ нашестя? В цьому нема╓ найменшого сумн╕ву, в╕д Черн╕гова до Ки╓ва п╕втори сотн╕ к╕лометр╕в, також можна спуститися по Десн╕ за пару д╕б. Якщо знали, то як готувались? Дуже просто - т╕кали. Данило Романович в 1239 роц╕ без проблем зайняв Ки╖в, поставив там "на господарств╕" боярина Дмитра, а сам по╖хав аж до Угорщини (з "нев╕дкладними" справами стосовно династичного шлюбу свого сина Лева). Тут варто процитувати М. Грушевського: "Таким чином подн╖провська Укра╖на по татарськ╕м погром╕ п╕шла в росклад: в Ки╖вщин╖ й Переяславщин╖ розложила ся вона на др╕бн╕ м╕ськ╕ громади, що переважно жили мабуть зовс╖м без княз╖в, п╕д безпосередньою зверхн╕стю Татар, в Черниг╕вщин╖ -- на масу др╕бних княз╖вств, що на маленьких територ╕ях повторяли в м╕н╖ятюр╕ давн╖й княз╖всько-дружинний устр╕й, з боярами ╕ ╖х радою, з маленькими дружинами ╕ т. и. З такою р╕жницею й жит╓ в краях безкняжих ╕ краях княжих мус╖ло розвивати ся в р╕жних напрямах". (╤стор╕я Укра╖ни-Руси, том 3, розд╕л 2, збережено ориг╕нальне написання).