П╕зн╕ше я не без здивування дов╕дався, що з самого початку Укра╖ною була невеличка смужка земл╕ на п╕вденному поруб╕жж╕ Ки╖всько╖ Рус╕, що вже на той час в╕дносилась до Литовсько╖ держави. ╤ як же так вийшло, що та невеличка смужка земл╕ перетворилася в величезну територ╕ю в╕д Донбасу до Карпат, де люди вважали себе укра╖нцями, незважаючи на р╕зноман╕тну державну приналежн╕сть ╕ на вс╕ намагання викор╕нити те укра╖нство? Власне ц╕ питання, що були започаткован╕ ще в дитинств╕, п╕дсв╕домо чи осмислено спрямовували м╕й розум у в╕дпов╕дному напрямку. В доступних джерелах з ╕стор╕╖ Укра╖ни йшлося про що завгодно - класову боротьбу, державотворчу д╕яльн╕сть, особливост╕ укра╖нсько╖ ╕дентичност╕, про козацтво, шляхту, в╕йни ╕ повстання, але н╕чого про процес перетворення Рус╕ в Укра╖ну, а русин╕в в укра╖нц╕в. Це дуже дивно, хоча б тому, що утворення укра╖нсько╖ нац╕╖, тобто т╕╓╖ частини руського народу, яка називала себе укра╖нцями, в╕дбулося в ╕сторично м╕зерний терм╕н, наче стався вибух, який переробив св╕дом╕сть людей, ╕ ц╕ люди не т╕льки почали себе по ╕ншому називати, але й по ╕ншому себе в╕дчувати ╕ по ╕ншому поводитись.
Важлив╕сть ╕ значення цих питань поляга╓ в наступному: чи була зм╕на самоназви народу випадковим явищем, чи вона була пов'язана з процесами етногенезу, тобто процесами створення нового етносу ╕ ново╖ нац╕╖ на баз╕ старого руського етносу? Тобто, чи ╓ укра╖нц╕ представниками малорос╕йсько╖ г╕лки ╓диного руського етносу, (зг╕дно радянсько╖ догматики, започатковано╖ В.В. Маврод╕ним), чи вони ╓ представниками або нащадками п╕вденно-руського етносу (субетнос╕в, племен), т╕льки зм╕нили свою самоназву (щоб в╕др╕знятись в╕д рос╕ян, як вважають деяк╕ ╕сторики), чи вони несуть в соб╕ щось особливе, що вимага╓ зм╕ни само╕дентиф╕кац╕╖, ц╕лком св╕домого виокремлення з "с╕м'╖ народ╕в-брат╕в", утвердження себе власне як укра╖нц╕в, а не рус╕в, русин╕в, русич╕в чи малорос╕в? ╤ в зв'язку з цим - чи об╜рунтован╕ претенз╕╖ укра╖нства на власну державн╕сть, на утвердження укра╖нсько╖ державно╖ мови, власно╖ пол╕тики ╕ т. п.? Чи не явля╓ це собою простий розкол "единого русского мира", що в такому раз╕ ц╕лком би виправдовувало зусилля щодо "укрепления всемирного русского единства"? Врешт╕ решт поставлене питання переходить в сферу м╕жнародно╖ пол╕тики, правосуб'╓ктност╕, виправданост╕ територ╕альних претенз╕й з боку сус╕д╕в, ╖х прав щодо можливост╕ втручання у внутр╕шн╕ справи сус╕дньо╖ держави ╕ таке ╕нше.
Ми ма╓мо справу з ситуац╕╓ю, коли далеке минуле нагло втруча╓ться в сьогодення ╕ вплива╓ на р╕шення, що пов'язан╕ з долею багатьох м╕льйон╕в людей. Под╕бна ситуац╕я неодноразово в╕дбувалася в ╕стор╕╖ нашого народу ╕ призводила до кривавих под╕й. Так в вищенаведеному приклад╕ Антанта не визнавала правосуб'╓ктност╕ Зах╕дноукра╖нсько╖ Народно╖ республ╕ки власне внасл╕док недостатньо артикульовано╖ укра╖нськост╕ в ╢вроп╕, не т╕льки в зв'язку з в╕дсутн╕стю укра╖нсько╖ державност╕, але також в зв'язку з недостатньо ч╕тко визначеним статусом укра╖нц╕в, як нац╕╖. В нин╕шн╕х под╕ях на Донбас╕ ╕ в Криму знову вика╓ проблема правом╕рност╕ претенз╕й з боку сус╕дньо╖ держави, яка врешт╕-решт зводиться до горезв╕сного, нац╕онального питання, в╕д якого залежать дол╕ м╕льйон╕в людей, а також кра╖н ╕ народ╕в.
Роздумуючи над "укра╖нським питанням", я д╕йшов до крамольно╖, з точки зору марксизму (на якому я був вихований) думки, що вир╕шальним фактором в процес╕ утворення укра╖нського етносу був духовний фактор, а конкретно - воля, чи свобода. Перех╕д в╕д невол╕ до вол╕ радикально зм╕ню╓ тип людини, перш за все в план╕ переходу в╕д патернал╕зму до особисто╖ в╕дпов╕дальност╕. Вже наступне покол╕ння, що вироста╓ в умовах вол╕, готове кров'ю платити за власну свободу, бо це для нього - найвища ц╕нн╕сть. Ця ц╕нн╕сть зм╕ню╓ душу людини, п╕дносить ╖╖ духовно, що проявля╓ себе в ╖╖ д╕ях, повед╕нц╕, в╕дношенню до людей, перш за все, в почутт╕ власно╖ г╕дност╕, яке виника╓ т╕льки в в╕льно╖ людини, що сама прийма╓ р╕шення ╕ несе за них в╕дпов╕дальн╕сть. Умови, в яких могла ╕снувати в╕льна людина склалися, з тих чи ╕нших причин, якраз в тих невеличких укра╖нах, на поруб╕жж╕ Русько╖ земл╕. ╤ на тих укра╖нах зародився етнос в╕льних людей - укра╖нц╕в, ╕ зв╕дти подув в╕тер свободи, що охопив всю п╕вденну Русь, перетворюючи рус╕в в в╕льних укра╖нц╕в, доки цей в╕тер не перетворився в бурю Хмельниччини ╕ не перетворив об╕товану землю, що кип╕ла молоком ╕ медом, в ру╖ну ╕ пустку. Але той потужний ╕мпульс вол╕, що був започаткований в маленьких укра╖нах, продовжував д╕яти ╕ в Гетьманщин╕, яка ус╕ма силами намагалась збер╕гати сво╖ вольност╕ в межах Москов╕╖, а пот╕м - Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, ╕ на Слобожанщин╕ з ╖╖ традиц╕ями самоврядування, ╕ серед колон╕ст╕в Новорос╕╖, ╕ на правобережн╕й Укра╖н╕, де продовжував ╕снувати дух укра╖нства ╕ дух спротиву будь-якому поневоленню.
Цей "феномен вол╕", що так виразно ╕ бурхливо проявив себе на землях Укра╖ни, не ╓ чисто укра╖нським явищем. Як показу╓ досв╕д ╕стор╕╖, в╕н проявля╓ себе завжди, як т╕льки виникають в╕дпов╕дн╕ умови. В╕н ╕сну╓ в будь-якому сусп╕льств╕ як спрямован╕сть до самоорган╕зац╕╖, в формах самоврядування ╕ громадянського сусп╕льства. Це ╓ один з найважлив╕ших феномен╕в, що визначають характер соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ ╕ державотворення ╕ проявля╓ себе у вза╓мод╕╖ двох тенденц╕й, що д╕ють на протяз╕ вс╕╓╖ ╕стор╕╖ людства - з одного боку - свобода ╕ самоврядування, а з ╕ншого - жорстока державн╕сть, централ╕зм, тотальний контроль, примус ╕ насильство. В наш╕ часи друга тенденц╕я яскраво виражена в явищах наростаючо╖ бюрократизац╕╖ сусп╕льного життя, в поступовому звуженн╕ "поля свободи", в перетворенн╕ моральних механ╕зм╕в регулювання в ╕нституц╕йн╕. Власне такий, б╕льш широкий контекст актуал╕зу╓ проблему укра╖нства, як фактора сучасного державотворення ╕ спрямованост╕ соц╕ального розвитку.
Специф╕ка утворення укра╖нсько╖ нац╕╖ поляга╓ в тому, що до не╖ не п╕дходять теор╕╖ нац╕огенезу, побудован╕ на баз╕ ╓вропейсько╖ практики модерних час╕в, в яких створення нац╕╖ вигляда╓, як соц╕альний проект, з╕ створенням "нац╕онального м╕фу", образу "╕деально╖ В╕тчизни", "уявно╖ сп╕льноти", яка поступово ста╓ реальною ╕ т. д. Д╕йсно, за допомогою в╕дпов╕дного державного апарату, що об'╓дну╓ певний конгломерат народ╕в, ╕ в╕дпов╕дно╖ пол╕тики можна за якихось одне-два стол╕ття створити нац╕ю. (Зауважимо, що в середин╕ 19 стол╕ття половина населення, наприклад, Франц╕╖ не розмовляла французькою мовою). А тому ще до нашого часу виника╓ багато питань щодо походження б╕льшост╕ ╓вропейських нац╕й, ╕ ус╕ ц╕ питання пов'язан╕ власне з державницьким механ╕змом нац╕отворення, з насиллям ╕ примусом, який об'╓днував етноси ╕ поступово н╕велював етн╕чн╕ особливост╕, "стриг ус╕х п╕д одну греб╕нку". Ото й ╓ нац╕ональний проект, що його реал╕зу╓ держава, по сво╖й сут╕. (Ще М.П. Драгоманов в сво╖х Чудацьких думках про укра╖нську нац╕ональну справу зауважив, що "система примусово╖ нац╕ональност╕ ╓ такою ж всесв╕тньою проявою в громадському життю, як ╕ система примусово╖ рел╕г╕╖". Курсив Драгоманова).
Особлив╕сть Укра╖ни поляга╓ в тому, що вона вже ╕снувала ран╕ше. (╤ саме в цьому причина горезв╕сного "укра╖нського сепаратизму", що йому присвячена маса л╕тератури, яка "переконливо" доводить його повну ╕ остаточну безп╕дставн╕сть). Укра╖нська нац╕я ╕снувала вже тод╕, коли виникли перш╕ чутки про Укра╖ну. Процес творення укра╖нсько╖ нац╕╖ в╕дбувався дуже просто - укра╖нцями ставали ус╕, хто сприймав укра╖нську ╕дею, а точн╕ше - ╕дею, вт╕лену в ц╕лком певну соц╕альну практику. Процес поширення укра╖нства був власне процесом поширення ц╕╓╖ ╕де╖ ╕ ц╕╓╖ практики, а тому в╕н мав надетн╕чний характер ╕ йшов серед найширших мас. (Саме надетн╕чн╕сть укра╖нства да╓ змогу говорити про народ-нац╕ю, а не про народ-етнос). Д╕╓в╕сть укра╖нсько╖ ╕де╖ пов'язана з тим, що вона була започаткована саме соц╕альними практиками, як╕ формувалися на тих перв╕сних укра╖нах, що утворювалися в Подн╕пров'╖ ╕ Побужж╕ п╕сля монгольсько╖ навали, ╕ дал╕ почали поширюватися на незайман╕ земл╕ Дикого Поля. Процес формування тих соц╕альних практик тривав близько двох з половиною стол╕ть ╕ не залишив п╕сля себе жодних документальних св╕доцтв, бо це був поступовий еволюц╕йний процес ╕ ми спромоглися в╕дчути лише його к╕нцевий результат - новий тип сп╕льноти яка заявила про себе десь б╕ля к╕нця XVI стол╕ття. Але наступна хвиля розповсюдження укра╖нства, що зм╕нювала св╕дом╕сть руса на св╕дом╕сть укра╖нця, була наст╕льки бурхливою ╕ потужною, а ╖╖ насл╕дки наст╕льки сутт╓в╕, що ╖х вже не могли здолати державн╕ машини сус╕дн╕х великих держав на протяз╕ стол╕ть. Укра╖нство розповзалось, як поширю╓ться дух свободи, нав╕ть в т╕ м╕сця де зроду не було н╕ вол╕, н╕ козацтва, де Укра╖на уявлялась недосяжною мр╕╓ю, але мр╕╓ю, яка да╓ над╕ю. (Може в тих м╕сцях це й був укра╖нський м╕ф - Укра╖на, як над╕я). Нав╕ть на тих землях, що були захоплен╕ ╕мпер╕╓ю у татар (ногайц╕в) ╕ на як╕ при╖здили колон╕сти зв╕дус╕ль, я маю на уваз╕ Новорос╕ю на землях колишнього Дикого Поля, через певний час стало переважати укра╖нство, а с╕льське населення було майже повн╕стю укра╖н╕зовано. Так само була в б╕льшост╕ укра╖н╕зована др╕бна польська чиншова шляхта в друг╕й половин╕ XIX ст. на Правобережж╕. На картах Слобожанщини добре видно, як йшла дифуз╕я затухаючо╖ хвил╕ укра╖нства на територ╕ях нин╕шн╕х Курсько╖ Б╕лгородсько╖ ╕ Воронезько╖ област╕ Рос╕╖. Сила укра╖нства полягала в тому, що воно жило в народ╕, тод╕ як ел╕та, що традиц╕йно б╕льше дба╓ про власне добро н╕ж про власну душу, адаптувалась до нових механ╕зм╕в панування, як╕ нав'язувала держава, ╕ не виступала як проукра╖нський фактор. Це розповзання укра╖нства, що продовжувалося близько трьох стол╕ть, явля╓ собою ун╕кальний за масштабами феномен, що ╕сну╓ як абсолютний факт, на фон╕ пост╕йних заклинань про державу, яко╖ н╕коли не було ╕ нац╕ю, яко╖ н╕коли не було. Так що ж було?