Виника╓ питання - куди под╕лися княз╕ на Ки╖вщин╕? Може ╖х повбивали? Та н╕, нав╕ть орган╕затор ╕ кер╕вник оборони Ки╓ва, боярин Дмитро, хоч ╕ був поранений, але залишився живий, (як стверджу╓ л╕тописець, йому залишили життя за хоробр╕сть). А зв╕дки набралось так багато князьк╕в на Черн╕г╕вщин╕? Насправд╕ у монгол╕в не було мети знищувати ус╕х княз╕в. Вони знищували оп╕р ╕ сили опору, а також найб╕льш впливових л╕дер╕в, щоб зламати здатн╕сть народу до значних об'╓днань, небезпечних для орди. Але вони мали залишити контрольовану м╕сцевою владою кра╖ну з досить значним населенням, щоб з не╖ можна було брати б╕льшу к╕льк╕сть данини. Тобто п╕сля розграбування, жорстокого придушення ╕ знищення осередк╕в опору, л╕кв╕дац╕╖ надлишк╕в ел╕ти ╕ ╖╖ впливово╖ верх╕вки, в╕йсько залишало завойовану територ╕ю ╕ йшло дал╕. (М╕ж ╕ншим, вбивати рем╕сник╕в було суворо заборонено). Але на Ки╖вщин╕ вс╕ б╕льш менш заможн╕ (╕ не т╕льки) люди мали майже р╕к на роздуми п╕сля под╕й на Черн╕г╕вщин╕, щоб прийняти р╕шення - залишатись чи т╕кати. На мою думку, вони вибрали р╕шення т╕кати ╕ мали вдосталь часу для цього, тим б╕льше, що насл╕дки битви на р╕чц╕ Калка 1223 року не залишали сумн╕в╕в щодо можливостей протистояти монголам.
А що простий народ? Знову наведемо думку М. Грушевського: "Повторяю, татарський пох╕д зовс╖м не був неспод╖ванкою. Коли людн╕сть б╕льших, м╕цн╖йших м╕ст могла соб╕ ставляти д╕л╓му -- чи замикати ся в замку чи т╕кати, людн╕сть меньших м╕ст ╕ с╖л не могла вагати ся, т╕льки на в╕сть про зближенн╓ Татар мус╖ла т╖кати та ховати ся в безпечн╕ м╕сця. Наша староруська погранична людн╕сть взагал╖ була дуже рухлива, до таких пополох╕в призвича╓на й моб╕л╖зувала ся дуже швидко (пор╕вняти нпр. еп╕зод з Юри╖вцями, що вибравши час серед половецько╖ бльокади, ц╖лим м╕стом дремнули п╕д Ки╖в), ╕ нав╕ть про татарськ╕ страхи могла завчасу поховати ся. Л╖тописець, опов╕даючи про подор╕ж Данила на Угорщину п╕д час похода Бату, каже, що ╖дучи зв╕дти в Галичину, в╕н стр╕в у горах, коло Синев╕дська, маси народа, що т╖кали в гори в╕д Татар). Под╕бна масова вт╖качка на в╕сть про Татар мус╖ла мати м╕сце й по иньш╕й Укра╖н╖ -- т╖кали в л╕си, болота, в яри й печери. Всяких таких схованок було подостатку й у полуднев╕й Укра╖н╖, а л╖совий пояс, укра╖нське пол╖с╓ давало не меньше певний захист в небезпечних часах, як карпатськ╕ нетра.
Не треба забувати, що людн╕сть полуднево╖ Укра╖ни, середнього Подн╖провя, б╕льше нараженого на татарську небезпечн╕сть, ц╖лими в╕ками жила "в гроз╖", була до под╕бних пополох╕в призвича╓на, пережила к╕лька масових переход╕в з степово╖ Укра╖ни в Пол╖с╓ й назад. Се були люде "подъ трубами повити, подъ шеломы възлел?яни", котрим ╕ татарський погром по давн╖йших прецендентах не здавав ся мабуть таким тра╜╕чним. Що найб╕льше в╕дступали вони в л╖си й задержували ся там довше, поки мине пополох. Тож ╕ не диво, що про масовий перех╕д людности з Подн╖провя на п╕вн╕ч, до Суздальщини, як то припускають, не можна знайти ан╖ якихось зв╕сток, ан╖ сл╖д╕в або вказ╕вок -- для такого переходу не було причин у укра╖нсько╖ людности).
Що стара, передтатарська людн╕сть задержала ся в ц╖лости в л╖сов╕м пояс╖ Укра╖ни -- в полянсько-деревлянськ╕м ╕ с╖верянськ╕м пол╖сю, в т╕м не може бути непевности. Вже само по соб╕ зовс╖м неправдопод╕бно було б припускати, що тутешня людн╕сть, зовс╖м безпечна в сво╖х прал╖сах, схот╖ла б ем╕╜рувати, а д╕ал╓ктольо╜╕чн╕ факти не з╕ставлять м╕сця сумн╖ву: в с╖м пол╖сю, зараз за Ки╖вом ╕ в пор╕чю Десни заховали ся ненарушен╕ арха╖чн╕ д╕ал╓ктичн╕ прикмети, що остро в╕др╕жняють с╖ говори в╕д язикових новотвор╕в степово╖ Укра╖ни й служать виразним доказом, що м╕сцева людн╕сть сидить тут з передтатарських час╕в.
Сей л╖совий пояс, як я вже казав, служив резервоаром для степово╖ укра╖нсько╖ людности, що в╕дступала сюди в особливо тяжких часах ╕ пот╕м в лекших обставинах кольон╖зувала наново полишен╕ простори". (Там само, том 3, розд╕л 2).
Чи л╕си були ╓диною схованкою для людей? Очевидно, що н╕. Не менш, а може й б╕льш п╕дходящою схованкою були долини р╕к, практично непроходим╕ для к╕нноти. Плавн╕, болота, озера, стариц╕, заросл╕ кущ╕в, притоки, яри, круч╕ - все це створювало так╕ перешкоди ╕ незручност╕, на подолання яких не могла п╕ти к╕ннота з обозом, тим б╕льше, що це не мало жодного сенсу. Р╕ка мала ще одну перевагу - по н╕й можна було спуститися на плотах чи ╕нших плавзасобах без великих зусиль разом з майном. То ж перша колон╕зац╕я пограниччя з боку Ки╖всько╖ Рус╕ напевно йшла вздовж Дн╕пра, вниз, до 200 - 300 км. в╕д Ки╓ва. Цей "язик", витягнутий на п╕вдень в╕д Ки╓ва до Чигирина, добре видно на п╕зн╕ших мапах, що почали з'являтися в XVI стол╕тт╕, ╕ його наявн╕сть не виклика╓ жодних сумн╕в╕в. (Аналог╕чний "язик" ╕снував на Побужж╕, вздовж р╕чки Буг, де створився ще один осередок перв╕сних поруб╕жних земель).
Перший удар монгол╕в п╕д час ки╖вського походу восени 1240 року прийшовся на Поросся, де жили торки. Торчеськ був повн╕стю зруйнований (тепер нав╕ть точно не в╕домо де в╕н знаходився). Чи сид╕ли там торки на той час, чи пробували вони чинити спротив монголам? Нормальн╕ люди, а тим б╕льше во╖ни, якими були торки, схильн╕ реально оц╕нювати сво╖ можливост╕. Я так думаю, що певна частина торк╕в (якщо не вс╕) перегнала всю худобу через Рось на п╕вдень в степ, а ╕нша частина могла спуститися вниз по Рос╕ до Дн╕пра, пот╕м вниз на 30 - 40 км по Дн╕пру, там стати ╕ зустр╕ти сво╖ табуни в степах на високому правому берез╕ Дн╕пра. На цьому ╖хня втеча завершилась, ╕ там напевно виник перший осередок базування ут╕кач╕в. На це нам вказують Черкаси - м╕сто, яке невдовз╕ виникло якраз у тому м╕сц╕, а ще через деякий час стало центром козацтва ╕ укра╖нства. Монголи ж, як в╕домо, п╕шли наверх, в б╕к Ки╓ва, зруйнувавши дорогою Кан╕в. В степу ╖м н╕чого було робити.
Торки ╕ черкаси - то ╓ загадка укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, яка з часом не т╕льки не розгаду╓ться, але оброста╓ дедал╕ б╕льшими протир╕ччями. Якщо знову ж таки звернутися до топон╕м╕ки, то неважко переконатися що поселення з назвою Черкаси утворюють пояс поблизу кордону л╕состепу ╕ степу, що йде в╕д Башкир╕╖ (3 поселення), Оренбурзьку, Пензенську, Липецьку, Курську област╕ Рос╕╖, дал╕ йде Ки╖вська обл. (Черкас - 2 поселення), Льв╕в (Пустомит╕вський район), Томаш╕вський район Польщ╕ (недалеко в╕д Червонограда на Льв╕вщин╕), а дал╕ п╕шов ще один б╕льш п╕вн╕чний "черкаський" пояс - Ковельський район, Гродненська, М╕нська, В╕тебська (3 поселення) област╕ Б╕лорус╕ ╕ дал╕ Тульська ╕ Тверська област╕ Рос╕╖. Ще ╓ село Черкаське в Слов'янському район╕ Донецько╖ област╕ на берез╕ р╕чки Сухий Торець ╕ неподал╕к села Торець. Така к╕льк╕сть "черкаських" назв, та ще й з певною географ╕чною прив'язкою не може бути випадковою. Зв╕сно, ╕снують ╕ "новороби", наприклад поселення Черкаськ╕ Тишки, Черкаська Лозова на Харк╕вщин╕ ╕ Черкаське на Дн╕пропетровщин╕. До того ж черкаси - стара назва укра╖нських козак╕в в Рос╕╖, яка не могла виникнути випадково. Зг╕дно одно╖ з г╕потез, започатковано╖ М. Карамз╕ним, черкаси - одна з назв торк╕в ╕ беренде╖в. Воскресенський л╕топис XVI стол╕ття в╕дносить до черкас╕в також чорних клобук╕в (в описах под╕й 1152 року). Д╕йсно, торки, черкаси, огузи, а також беренде╖ ╕ чорн╕ клобуки теоретично можуть бути назвами р╕зних род╕в, чи племен одного етносу, як це ведеться серед кочовик╕в, в╕рог╕дно - алтайсько╖ с╕м'╖ народ╕в. Але в к╕нц╕ XIII стол╕ття в руських л╕тописах, з'явля╓ться етнон╕м черкеси, що став вживатися зам╕сть старого - касоги, хоч черкеси сам╕ себе називали адигами (адиге). Дал╕ - б╕льше, з часом назва, черкеси, вживалась нар╕вн╕ з назвою, черкаси, а пот╕м ╕ вит╕снила останню. Таким чином, в╕дбулося перетворення торк╕в на черкес╕в. Вже В. Татищев вважав, що черкаси тотожн╕ адигам. Але, оск╕льки наука не сто╖ть на м╕сц╕, то вчен╕ почали шукати зв'язки м╕ж козаками чи взагал╕, укра╖нцями ╕ черкесами-адигами, тобто чистими кавказцями. ╤ як це не дивно - знайшли! Б╕льше того, наукова сп╕льнота все б╕льше схиля╓ться не до тюркського (алтайського) впливу на етногенез укра╖нц╕в, а до кавказького, в першу чергу конкретно, черкеського (адигського) ╕ аланського (осетинського).