Почнемо з того, що черкес в л╕тописах ма╓ назву касог, отже в╕д касога до козака - к╕лька невеличких крок╕в. ╤сторик Укра╖ни О. ╤. Р╕гельман ще в XVIII стол╕тт╕ пише про схож╕сть зовн╕шн╕х рис, одягу, побуту, обряд╕в черкес╕в ╕ укра╖нц╕в з низов'я Дн╕пра. Л. Г. Лопатинський (1842 - 1922) вбачав багато ознак адигського впливу на укра╖нську мову, зокрема, зак╕нчення пр╕звищ -ко, слова ненька, тато, хата, таке важливе слово як чумак, аналог якого на черкеськ╕й мов╕, чамок, означа╓ в╕зника воза, запряженого волами, адигське хуртис - м╕сце, де збираються чолов╕ки, дало гурт ╕ Хортицю, кош - товариш, дало козацький кош, периох - перешкода, дало порог, гибзе - кобза, ╕ багато ╕нших, а також ряд пр╕звищ, включаючи пр╕звище, Шевченко. Дуже велику к╕льк╕сть укра╖нських пр╕звищ адигського походження наводить Г.А. Борисенко (детальн╕ше див. А.А. Максидов. Украинские фамилии адыгского происхождения. http://zihia.narod.ru/ethnic/ukraine.htm). Деяк╕ досл╕дники зап╕дозрюють можлив╕сть б╕льш ранньо╖ експанс╕╖ адиг╕в на п╕вдень Рус╕, так що п╕вденн╕ руси могли мати ще до появи варяг╕в досить таки потужний адигський елемент. Укра╖нськ╕ антропологи Ф.К. Вовк, та його учн╕ ╤. Раковський ╕ С. Руденко, а також Д.М. Дяченко, С.П. Сегеда доводять певну антрополог╕чну окрем╕шн╕сть укра╖нц╕в серед сво╖х сус╕д╕в слов'ян, досить малу диференц╕ац╕ю ознак, тобто високу антрополог╕чну ╓дн╕сть, зв'язок з представниками чернях╕всько╖ культури, сарматами, аланами ╕ досить незначним монголо╖дним впливом.
Можлива ще одна верс╕я, яка зн╕ма╓ протир╕ччя - торки, про яких достов╕рно в╕домо, що вони ╕снували, насправд╕ були не алтайського, а кавказького, нав╕ть адигського походження. Вт╕м, питання "кров╕" в контекст╕ даного нарису не ╓ сутт╓вими, тим б╕льше що ╕сну╓ також верс╕я походження козацтва в╕д бродник╕в.
Сутт╓вим ╓ те, що п╕сля монгольського нашестя якась частина населення ос╕ла в долин╕ Дн╕пра, напевно, приблизно в район╕ нин╕шн╕х Черкас, причому частина переселенц╕в була представниками нап╕вкочових народ╕в - умовно говорячи, торк╕в (або черкас). Ц╕лком можливо, що деяка частина б╕женц╕в повернулася до р╕дних дом╕вок, якщо вони вц╕л╕ли, ╕ стали п╕дданими Орди, яких баскаки перерахували ╕ примусили платити данину. Треба сказити, що ╖х становище не пог╕ршилось пор╕вняно з княз╕вським пер╕одом, (а може й покращало, бо вони лише платили данину, будучи ╕ндив╕дуально в╕льними, а к╕льк╕сть земл╕ на одного хл╕бороба зросла). Але напевно ╕нша частина вир╕шила дилему по-╕ншому ╕ залишилась на нових землях. Варто п╕дкреслити серйозн╕сть такого р╕шення - на п╕дход╕ була зима (Ки╖в взяли 19 листопада). Як вони переживали зиму це вже ╕нше питання, але ясно, що то був не мед. (Я думаю, що люди в т╕ часи мали певний досв╕д ╕ переселились в нов╕ м╕сця загодя, щоб до сн╕гу встигнути обжитись, заготовити с╕но, збудувати якесь житло ╕ т. д.). Головне, що поступово в долин╕ Дн╕пра утворилася ╕ закр╕пилася колон╕я поселенц╕в, серед яких були ╕ торки, ╕ руси. Як говориться, процес п╕шов. Звичайно, на заливних долинах Дн╕пра жити не можна. Але п╕сля сходу весняних вод там ц╕лком можливе землеробство ╕ скотарство. Долина Дн╕пра в район╕ Черкас ма╓ ширину 15 - 18 км, ширина заплави - до 12 км (цей обширний прост╕р п╕зн╕ше д╕став назву Великий Луг), в пов╕нь вода може п╕дн╕матись до 8 м над р╕внем л╕та (дан╕ по Ки╓ву). Правий берег досить крутий, ма╓ висоту в деяких м╕сцях до 150 м, порослий л╕сом, пор╕заний ярами ╕ балками, р╕ка тече вздовж правого берега. Наявн╕сть л╕с╕в забезпечу╓ буд╕вельним матер╕алом. Так що вже в 1284 роц╕ на пагорбах правого берега стояло м╕сто Черкаси (ясно, що буд╕вництво також тривало певний час).
Що необх╕дно п╕дкреслити? В тих м╕сцях утворився сплав людност╕, якраз такий, що необх╕дний для виживання - скотар╕-во╖ни - торки чи черкаси, а також землероби (особисто в╕льн╕, що важливо) ╕ рем╕сники з Ки╓ва ╕ Ки╖вщини. Там були прекрасн╕ луги для худоби, чудова земля для злакових рослин, а в долинах - волог╕ ╜рунти для овочевих культур. Як ми зна╓мо, скотар╕ не можуть обходитись без рослинно╖ ╖ж╕, без вироб╕в ремесла, а хл╕боробам необх╕дн╕ тяглов╕ тварини ╕ рем╕сники для виготовлення знарядь прац╕. Во╖нський досв╕д в т╕ сувор╕ часи також являв собою необх╕дну складову для можливост╕ виживання сп╕льноти. Що дуже важливо - не було центрально╖ влади (державност╕), бо була необмежена воля, можлив╕сть п╕ти на ще неосво╓н╕ земл╕, розширювати колон╕ю, а тому державн╕сть в таких умовах не виника╓. Кр╕м того, там були ун╕кальн╕ рибальськ╕ ╕ мисливськ╕ уг╕ддя, ╕деальн╕ умови для бортництва. Якщо м╕ж людьми пану╓ злагода, то в таких умова може ╕снувати рай на земл╕.
Але щоб в нових диких м╕сцях створити рай, потр╕бно докласти дуже багато зусиль, а може й надзусиль, бо попервах то були умови виживання. Саме в умовах виживання дуже швидко зм╕ню╓ться усталена ментальн╕сть людини в б╕к сусп╕льних ц╕нностей - вза╓модопомоги, в╕дпов╕дальност╕, колектив╕зму, примату сп╕льного над особистим, бо усп╕х сп╕льно╖ справи ста╓ головним фактором виживання окремо╖ особи, (проявля╓ себе, так званий, кооперативний ефект). Фактично в таких умовах народжу╓ться нова людина, якщо вона витриму╓ ус╕ випробування перех╕дного пер╕оду ╕ не вт╕ка╓ зв╕дти ближче до "цив╕л╕зац╕╖", тобто в╕дбува╓ться також певний в╕дб╕р людських характер╕в, а можливо й генетичний в╕дб╕р. Люди цього нового типу, п╕онери ╕ першопрох╕дники, в ус╕ часи створювали найголовн╕ше - моральн╕ п╕двалини нових соц╕альних утворень.
Повернемось тепер обличчям до Степу, до Дикого поля. А що там д╕ялось? Що стало з половцями в результат╕ монгольсько╖ навали? Дума╓ться, половц╕ стали не меншою жертвою монгол╕в, н╕ж руси, якщо не б╕льшою. Руси використовувались монголами, як данники, а половц╕, в сучасн╕й терм╕нолог╕╖, як гарматне м'ясо. Арм╕я монгол╕в зростала за рахунок включення завойованих кочових народ╕в, причому використовувала ╖х безжал╕сно. Треба сказати, що ще в двадцятих роках 13 стол╕ття половц╕, а також половц╕ з аланами неодноразово чинили в╕дчутний оп╕р монгольськ╕й арм╕╖, але остаточно були розбит╕ в 1223 роц╕ на р╕чц╕ Калка (разом з руськими силами) ╕ в 1229 роц╕ на Урал╕. ╤снують також записи про повстання половц╕в на початку 1239 року в район╕ Поволжя. Близько 70 тисяч половц╕в п╕шли в Угорщину, але основна маса залишилась в степах п╕вдня ╢вропи, ув╕йшла до складу Золото╖ Орди ╕ зв╕сно, хоча б частково була рекрутована до в╕йська монгол╕в. Власне, п╕сля того, як арм╕я кочовик╕в д╕йшла до суц╕льного рег╕ону ос╕лих народ╕в, вона перестала зростати, бо втратила можлив╕сть подальшо╖ рекрутизац╕╖ населення, почала зменшуватись ╕ зак╕нчила св╕й переможний наступ.
Зазвичай кочовики живуть с╕мейно-родинними групами, або невеликими общинами, до 8 с╕мей. Наявн╕сть небезпеки, або ╕ншо╖ необх╕дност╕ могла спонукати до об'╓днання в орди по принципу родових груп. (На думку С. О. Плетньово╖, розм╕р орди м╕г досягати 40 тисяч людей). Але коли с╕мейно-родинна група або община йшла далеко на коч╕в'я в степ, то люди ставали в╕льн╕, один на один з природою. Отже, коли в травн╕ 1238 року монгольське в╕йсько рушило в╕д Козельська по Муравському шляху на п╕вдень, назустр╕ч йому на п╕вн╕ч рухались розр╕знен╕ ╕ розкидан╕ по степу общини кочовик╕в-половц╕в. В╕йсько рухалося повол╕, бо мало великий обоз з награбованим добром, значна частина якого належала ханов╕ по закону Яси. В якому напрямку рухався обоз сказати важко, бо столиця Золото╖ Орди, м╕сто Сарай-Бату, було засноване т╕льки в 1250 роц╕. Скор╕ше за все в╕йсько не хот╕ло в╕дходити в╕д мети сво╖х найближчих поход╕в на С╕верщину ╕ Ки╖вщину, тобто воно йшло по Муравському шляху на п╕вдень. Повол╕ рухався обоз, а не саме в╕йсько. Окрем╕ загони нишпорили вправо ╕ вл╕во на сотн╕ к╕лометр╕в в╕д основного маршруту, вивчаючи обстановку, складаючи карти, "проч╕суючи" територ╕ю. А в цей час кочов╕ групи половц╕в вже "розповзлись" по степу в межир╕ччях л╕вих приток╕в Дн╕пра, ╕ напевно значна частина цих груп "просочилась" через монгол╕в ╕ продовжила св╕й мирний кочовий спос╕б життя. На площ╕ л╕вобережного степу в б╕льш як 100 тисяч квадратних к╕лометр╕в не ╓ реальним встановити повний контроль нав╕ть силами монгольського в╕йська. А Правобережжя на той час ще було взагал╕ поза контролем монгол╕в. Враховуючи те, що монголи без всякого сумн╕ву сприймалися половцями як страшн╕ вороги, можна бути певним, що правобережн╕ половц╕ в межах окремих груп робили все можливе, щоб уникнути включення в структури Золото╖ Орди. В цьому сенс╕ спрямован╕сть думок ╕ д╕й половц╕в, рус╕в ╕ торк╕в були аналог╕чн╕ - уникнути грабування, знищення, п╕дкорення. П╕дкорення н╕коли не бува╓ тотальним, завжди залишаються в╕льн╕ групи, як╕ знаходять н╕шу виживання в найскладн╕ших умовах, адаптуючись до обставин ╕ ситуац╕╖. Тож напевно утворилися, а точн╕ше продовжили ╕снування групи в╕льних, мирних кочовик╕в в степах на територ╕╖ нин╕шньо╖ Укра╖ни. Враховуючи, що кочовики не можуть об╕йтись без зерна, дьогтю ╕ вироб╕в ремесла, а ос╕л╕ групи - без сол╕, то ясно, що в так╕й ситуац╕╖ з необх╕дн╕стю виника╓ натуральний обм╕н, чи торг╕вля. На фон╕ геопол╕тичних под╕й св╕тового значення не стають меншими ╕ не зникають проблеми сьогодення, п╕дтримки ╕снування, продовження життя.