В╕дсутн╕сть будь-яко╖ достов╕рно╖ ╕нформац╕╖ про т╕ часи да╓ волю для ╕сторичних реконструкц╕й, але насправд╕ ця "воля" ма╓ бути жорстко обмежена з одного боку, законом╕рностями, пов'язаними в першу чергу з ╕снуючими на той час технолог╕ями виживання та м╕стк╕стю середовища, а з ╕ншого боку - простим здоровим глуздом. В укра╖нськ╕й ╕стор╕ограф╕╖ популярн╕ дв╕, можна сказати, м╕фологеми. Перша стосу╓ться рол╕ уходництва (збиральництва), як основно╖ в формуванн╕ козацтва, а значить - укра╖нства, наприклад: "Однак незаперечним ╓ те, що саме уходництво ╕ збиральництво започаткували формування перших во╓н╕зованих угрупувань степово╖ людност╕. Це були озбро╓н╕ групи, як╕ об'╓днувала сп╕льна мета: одержання здобич╕, засоб╕в для ╕снування - ╕ як╕ д╕яли за принципом захист - напад..." (В. Бо╓чко, А. Чабан. Роль поруб╕жних територ╕й у процес╕ генезису козацтва. Укр. ╕ст. журнал, 1999, N 2). Дал╕, "Ухо?дники, люди р╕зних стан╕в - селяни, м╕щани, бояри ╕ нав╕ть ма╜нати, як╕ любили пригоди ╕ ризик та ходили у XIV - XVI стол╕ттях на "уходи" в степ на полювання, рибальство, збирання меду. Уходники походили з сум╕жних з╕ степом, Черкащини, Кан╕вщини, Ки╖вщини, Брацлавщини; йшли навесн╕ на низ Дн╕пра, а взимку поверталися до сво╖х осель. З часом залишалися назавжди в степах, головним чином на Понизз╕ Дн╕пра, об'╓днувалися в орган╕зован╕ ватаги, в╕дбивали награбовану татарами худобу в Укра╖н╕ та "ясир", перетворилися на окрему сусп╕льну верству населення; ╕ ╖х почали називати козаками". (Цитата з "Енциклопед╕╖ укра╖нознавства" В. Куб╕йовича). Я не буду довго зупинятись на словах "йшли навесн╕ на низ Дн╕пра", бо вийшовши з Ки╓ва навесн╕ ╕ подолавши десь п╕д тисячу к╕лометр╕в по бездор╕жжю, десь в к╕нц╕ л╕та до низу Дн╕пра й доберешся. А там ще треба було в╕др╕знити награбовану худобу в╕д "р╕дно╖", перш н╕ж в╕дбивати. Звичайно, ╕сторики мислять масштабно, не те що якийсь селюк, що вир╕шив трохи в╕д╕йти в╕д р╕дного села ╕ половити рибки, там де ╖╖ б╕льше.
Якщо звернутись до джерел б╕льш наближених до уходницьких час╕в, наприклад до записок Михалона Литвина, виданих в 1615 роц╕, то можна знайти нав╕ть таке: "А щаслива ╕ рясна Ки╖вщина багата ╕ людьми, тому що на Бористен╕ ╕ на ╕нших р╕ках, що впадають до нього, ╓ чимало багатолюдних м╕ст, багато с╕л, жител╕ яких уже з дитинства привчаються плавати, ходити на човнах, ловити рибу, полювати; з них одн╕ ховаються в╕д влади батька, чи в╕д рабства, чи в╕д служби, чи в╕д [покарання за] злочини, чи в╕д борг╕в, чи в╕д чогось ╕ншого; ╕нших же приваблю╓ до не╖, особливо навесн╕, б╕льш багата нажива ╕ б╕льш рясн╕ м╕сця. ╤ випробувавши радост╕ в ╖╖ фортецях, вони в╕дт╕ля вже н╕коли не повертаються; а в короткий час стають такими сильними, що можуть кулаком валити ведмед╕в ╕ зубр╕в. Звикнувши до житт╓вих негод, вони стають дуже в╕дважними. Тому там дуже легко набрати безл╕ч добрих во╖н╕в". Текст записок рясн╕╓ такого типу "св╕доцтвами", що кидають т╕нь взагал╕ на достов╕рн╕сть старовинних "першоджерел", якщо вони не ╓ прямими св╕доцтвами очевидц╕в або документами юридичного р╕вня. (Треба зазначити, що старовинн╕ польськ╕ джерела стосовно козацтва рясн╕ють непосл╕довн╕стю, протир╕ччями ╕ вигадками, бо в б╕льшост╕ писались шляхтичами-урядовцями, що не мали безпосередн╕х контакт╕в з козацьким життям ╕ навряд чи могли мати. Огляд джерел да╓ться в робот╕ Дмитра Вирського, "Дискурс про козак╕в", 2005 р.).
Зупинимось хоча б на питаннях рибалки (не будемо торкатись бортництва, бо це дуже профес╕ональна ╕ складна р╕ч). Кожен рибалка, не сучасний, а той що займався загот╕влею риби, зна╓, що основне в рибалц╕ - це с╕ль, дуже багато сол╕. На п'ять пуд╕в сушено╖ риби п╕де близько пуда сол╕, бо ╕накше рибу в спеку не вбережеш. А пуд сол╕ в т╕ часи - це справжн╓ багатство. Друга проблема - захист риби в╕д мух п╕д час процесу в'ялення, що ста╓ проблемою при значних к╕лькостях риби ╕ потребу╓ спец╕альних технолог╕й. (В зв'язку з цим ц╕каво пригадати знамениту хрон╕ку Йоахима Б╓льського в╕д 1597 року, в який в╕н пише, що запорожц╕ сушили рибу без сол╕. Напевно сам автор не випробував такого методу, бо ╕накше би переконався, що риба гарантовано пропаде. П╕зн╕ший хрон╕ст Павел Пясецк╕ в 1648 роц╕ вказу╓, що запорожц╕ натирали рибу попелом зам╕сть сол╕. Це треба випробувати, а тому я утримаюсь в╕д коментар╕в. Варто додати, що с╕ль явля╓ собою також продукт, житт╓во необх╕дний для нормального життя людини). Щодо сол╕ння риби в бочках, то для цього потр╕бне бондарне виробництво ╕ знову ж таки, багато сол╕. А в кого була с╕ль в т╕ часи? В того, хто кожного року ╖здив до моря, чи до соляних родовищ Донбасу, ╕ повертався назад - у кочовика. По-друге, ви пробували в╕д весни до осен╕ харчуватись одн╕╓ю рибою? Я пробував на протяз╕ двох тижн╕в. Запам'яталось надовго. Хл╕бороб не може харчуватись одн╕╓ю рибою, чи одним м'ясом. Якщо уходник вир╕шував назавжди залишитись на нових землях, а саме цей процес започаткував колон╕зац╕ю степу ╕ виникнення укра╖нства, в╕н мав починати з хл╕боробства, з осво╓ння земл╕. Мисливство-збиральництво, як базова технолог╕я ╕снування сусп╕льства, залишились в далекому минулому. (Щодо цього ╕сну╓ абсолютний критер╕й, розглянутий вище - демограф╕чна м╕стк╕сть середовища). Вже давно хл╕боробство складало ту матер╕альну основу, на як╕й будувалося все ╕нше. Зерно може збер╕гатися необмежено довго в сухих умовах. Зерно в╕д╕гравало роль валюти землероба. Худоба ╕ с╕ль - валюта кочовика. Це ╓ ланки, як╕ нерозривно зв'язують обидв╕ цив╕л╕зац╕╖. ╤накше вони не самодостатн╕. М╕ж ╕ншим, наявн╕сть сол╕ породила феномен укра╖нського енергетичного продукту, без якого важко соб╕ уявити чумацтво (╕ не т╕льки) - сала. ╢ ще один важливий момент - ментальн╕сть хл╕бороба не може перетворитися в ментальн╕сть мисливця-збирача. Око хл╕бороба не витрима╓ споглядання родючого чорнозему, на якому росте одна трава ╕ бур'ян. В╕н почне с╕яти. Укра╖нство зародилось, виросло ╕ продовжу╓ жити на чорноземах Укра╖ни.
Друга м╕фологема, в╕д яко╖ в╕дда╓ душком етноцентризму, пов'язана з трактовкою п╕вденного ╕ сх╕дного оточення як однозначно ворожого ╕ агресивного. Словосполучення "хижацький татарський Крим", "невпинна боротьба з степом" ╕ т. д., панують в ╕сторичних розв╕дках. Уявлення, що степ в цей пер╕од був переповнений "дикими" татарськими загонами, що наче вовки нишпорили, нищили ╕ грабували, сл╕д розглядати як переб╕льшення з чисто економ╕чних причин. Для досить довгого ╕снування тих загон╕в, в степу просто не вистачало матер╕ального ресурсу. Число тих, хто грабу╓ завжди ма╓ бути значно меншим числа тих, хто виробля╓, бо в ╕ншому раз╕ грабунок являтиме собою одноразову акц╕ю. Основний ресурс степу - рослинн╕сть, яку може споживати худоба ╕ цей ресурс породжу╓ кочову технолог╕ю скотарства, як основу степового життя в умовах в╕дсутност╕ землеробства. ╤ в цих умовах демограф╕чна м╕стк╕сть степу склада╓ близько одно╖ людини на квадратний к╕лометр (максимально - 1,9 людини). А кочовика можна пограбувати т╕льки в╕д╕бравши в нього худобу ╕ самому перетворившись на кочовика, бо запасу м'яса не створиш ╕ на соб╕ багато не понесеш. Як ми вже згадували, еп╕дем╕я чуми середини XIV стол╕ття не змогла пройти з Криму на Русь через Дике поле, що св╕дчить про надзвичайно низьку густоту населення в цьому рег╕он╕.
П╕дкреслимо, що кочов╕ групи з 4-х до 8-ми с╕мей н╕коли ╕ н╕де не являли собою загрози, тим б╕льше для життя. Кочовики, як б╕льш╕сть людей, зац╕кавлен╕ в мирн╕й кооперац╕╖ з ос╕лими людьми. На мою думку, першими чумаками, або "солениками" були власне кочовики, бо для них подорож╕ в╕д моря до степового поруб╕жжя були пост╕йною практикою, ╕ акцент на с╕ль, як на д╕йсно ц╕нний товар, був ц╕лком природний. Ц╕лком в╕рог╕дно, що дехто з кочовик╕в вир╕шив спец╕ал╕зуватись на перевезенн╕ сол╕, ╕ скор╕ш за все перших чумак╕в-укра╖нц╕в супроводжували чумаки-татари, бо не так просто, як це зда╓ться ╕сторикам, прокласти шлях за тисячу верст в нев╕дом╕ кра╖, без найменшо╖ гарант╕╖, що тебе там зустр╕нуть, як людину. Чумацтво - це надзвичайно серйозна справа. Як нам пов╕домляють ╕сторики, перш╕ чумаки появилися в XV стол╕тт╕. А х╕ба люди дв╕ст╕ рок╕в до того сид╕ли без сол╕? Таким чином, перша соц╕альна група - в╕льн╕ скотар╕-кочовики, жодно╖ загрози не являла ╕ б╕льше того, була включена в систему господарських в╕дносин, як необх╕дний елемент. М.╢. Слабченко в сво╖й робот╕ "Орган╕зац╕я народного господарства Укра╖ни в╕д Хмельниччини до св╕тово╖ в╕йни" пише, що нав╕ть в б╕льш п╕зн╕ часи XVII - XVIII ст., коли Вольност╕ запорозьк╕ боронилися в╕д татар, отари татарськ╕ ╕ запорозьк╕ спок╕йно ╕ мирно сп╕в╕снувати в степу, бо м╕сця хватало вс╕м, а сутички м╕ж татарами-пастухами ╕ с╕човиками були р╕дк╕стю. Може для цього були також ╕нш╕ причини, окр╕м природно╖ миролюбност╕ запорожц╕в? Кр╕м того Слабченко посила╓ться на документальн╕ св╕доцтва преп. Теодос╕я, "що вже в╕д 1530 року в╕дом╕ пост╕йн╕ осади в Вольностях: Самар, Монастирище, Звонець ╕ ╕нш╕". (Том 5, вип.2, стор. 172). Мабуть ц╕ м╕стечка ще до того мали певну ╕стор╕ю. На чумацьких шляхах повинн╕ були виникати д╕лов╕ м╕стечка в район╕ переправ, водних джерел, на перетин╕ торгових шлях╕в, де чумаки разом з волами могли в╕дпочити, запастись водою, наладити реманент, щось прикупити. Така ситуац╕я типова для вс╕х час╕в ╕ ус╕х народ╕в. ╤ в ус╕ часи люди розум╕ли хто ╓ хто.