В╕д 1240 року до початку XVI стол╕ття проминуло два з половиною стол╕ття, десять покол╕нь людей. Цей терм╕н достатн╕й для завершення глибоких ╕ масштабних процес╕в формування як╕сно ново╖ сп╕льноти, в як╕й козацтво було ╖╖ орган╕чною частиною. Майже з нуля на Рус╕ виникла нова заселена територ╕я - поруб╕жжя, укра╖на Рус╕, з зовс╕м новим типом соц╕альних в╕дносин, що базуються на самоорган╕зац╕╖, де в╕дбувалися т╕сн╕ контакти з кочовим св╕том, розвинулась торг╕вля, в тому числ╕ з Кримом, виник новий стан - чумак╕в, фактично, купц╕в, дал╕ в╕дбулося включення Рус╕ в Велике Княз╕вство Литовське, сформувалася нова ел╕та ╕ нов╕ державн╕ ╕нституц╕╖, нарешт╕, почала наростати агресивн╕сть Криму.
На в╕дм╕ну в╕д процес╕в, що в╕дбуваються в держав╕ ╕ що виражають волю уряду, процеси самоорган╕зац╕╖ проходять дуже пов╕льно. Держава може створити в╕йсько за один-два роки. Може в╕д того виника╓ думка, що який-небудь рубака Претв╕ч м╕г швиденько перетворити всякий набр╕д в козацтво. Самоорган╕зац╕я працю╓ хоч пов╕льно, але дуже над╕йно, ╕ те, що вона створю╓, живе дуже довго. (Прикладом ╓ пол╕с - форма самоорган╕зац╕╖, що виникла в Грец╕╖ в VIII стол╕тт╕ до н. е., ╕ через римськ╕ мун╕цип╕╖ ╕ середньов╕чн╕ в╕льн╕ м╕ста дожила до нашого часу). Тож козацтво формувалося дуже довго, бо воно ╕снувало не само по соб╕, а було вбудовано в систему сусп╕льства як орган╕чна ╖╖ частина, як складова, умовно говорячи, козацько╖ держави, (а можливо - корпорац╕╖), яка могла сама себе утримувати ╕ захищати. Козацька держава сама по соб╕ може ╕снувати необмежено довго, бо вона самодостатня ╕ внутр╕шньо узгоджена. Оцей процес внутр╕шнього узгодження вс╕х аспект╕в життя, перш за все, в╕йськового ╕ господарчого, а також ус╕х соц╕альних груп, ╕ був основним зм╕стом то╖ еволюц╕╖, що в╕дбувалася на протяз╕ двох стол╕ть, поки складалася система, традиц╕╖, ╕нституц╕╖ ╕ той культурний кап╕тал, що його перейняла укра╖нська нац╕я ╕ що продовжу╓ ╕снувати до сьогодення, хоч уже в рудиментарн╕й, деформован╕й ╕ спаплюжен╕й форм╕. Козацька держава, як стаб╕льна самоузгоджена система могла адаптуватись до р╕зних умов ╕снування, в тому числ╕, до умов ╕мперського порядку. В Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ до 1917 року ╕снувало 11 козачих в╕йськ, фактично - невеликих козацьких держав, розташованих на територ╕ях в╕д Дону до Усур╕йська. Хоча вони вс╕ були незалежними одне в╕д одного, для них ус╕х була характерна господарська самодостатн╕сть за рахунок обробки земл╕ (служба в обм╕н на землю) ╕ самоврядування (принаймн╕, на р╕вн╕ села), причому, останн╕й компонент (самоврядування), мабуть ╓ найб╕льш важливим, бо в╕н проходить через усю ╕стор╕ю козацтва. Причому, система самоврядування завжди мала характерн╕, власне "козацьк╕" ознаки, укор╕нен╕сть в глибоких традиц╕ях, вироблених ╕ пров╕рених часом. ╤ нав╕ть зараз, коли самоврядуванням вже й не "пахне", козацтво згаду╓ться з в╕дт╕нком романтичност╕, ╕ дехто мр╕╓ в╕дновити "козацьк╕ порядки", ╕ як похм╕льна в╕дрижка тих порядк╕в сприймаються донськ╕ "казачки", що ╖дуть на Донбас "расширять пространство русского мира".
Те що може зробити державна орган╕зац╕я, наочно демонстру╓ переконливий ╕сторичний приклад, один з багатьох, що да╓ нам ╕стор╕я - в╕йськов╕ поселення, як╕ почали створюватися в 1810 роц╕ по наказу Олександра ╤, явно не без впливу уявлень про козацтво. По форм╕ вони нагадували козацьку с╕ч, за одним винятком - життя там велось "строго по уставу". Оцей один виняток перетворив задуманий рай в пекло, поступово почався занепад ╕ деградац╕я поселень, в 1857 роц╕ вони були л╕кв╕дован╕, в ц╕лому завдавши великих збитк╕в казн╕. Проблему можна було вир╕шити дуже просто, давши свободу, самоврядування тим поселенням ╕ вимагати в╕д них не виконання уставу, а виконання функц╕й, як╕ на них покладалися. В такому випадку вони могли взагал╕ об╕йтися без державно╖ платн╕ ╕ жити за рахунок землекористування, як це робили козаки. Щоправда, для цього там в╕дразу потр╕бно було встановити козацьк╕ порядки.
Самоорган╕зац╕я - основний механ╕зм еволюц╕╖. ╥╖ головний принцип д╕╖ поляга╓ в тому, що в процес╕ розвитку в╕дбува╓ться в╕дб╕р ╕ ф╕ксац╕я (закр╕плення) корисних зм╕н чи в╕дхилень (в тому числ╕, випадкових), що покращують структуру ╕ функц╕онування системи, ╕ таким чином приводять до ╖╖ поступового вдосконалення. ╤нтелект одн╕╓╖ людини, хай нав╕ть ген╕ально╖, не в змоз╕ передбачити в╕ддален╕ насл╕дки сво╖х р╕шень, охопити усю широту зв'язк╕в ╕ в╕дношень, що виникають. В процесах самоорган╕зац╕╖ працю╓ колективний ╕нтелект, що охоплю╓ всю систему в╕дношень ╕ адекватно на них реагу╓. Але для того, щоб почав працювати механ╕зм самоорган╕зац╕╖ в сусп╕льств╕, необх╕дна наявн╕сть ц╕лком певного р╕вня ╕ндив╕дуально╖ свободи член╕в сусп╕льства, щоб могла "працювати" ╕н╕ц╕атива кожно╖ людини. Кр╕м того, ця ╕н╕ц╕атива ма╓ бути позитивною, тобто працювати на користь ус╕╓╖ сп╕льноти, а для цього у член╕в сусп╕льства ма╓ бути в╕дпов╕дний р╕вень ментальност╕ (св╕домост╕), усв╕домлення сп╕льних ╕нтерес╕в (соц╕ал╕зац╕я) ╕ певний р╕вень в╕дпов╕дальност╕.
В к╕нц╕ XV стол╕ття почалися систематичн╕ наб╕ги Кримського ханства - настав чорний пер╕од Укра╖ни. П╕дкреслимо, що, по-перше, Кримське ханство було несамодостатньою державою в економ╕чному сенс╕, зокрема, мало велику потребу в розвитку землеробства, по-друге, воно збер╕гало традиц╕╖ ╕ ментальн╕сть Золото╖ Орди - значною м╕рою паразитичного утворення. Тож не дивно, що п╕сля захоплення турками Кафи в 1475 роц╕ ╕ орган╕зац╕╖ там невольничого ринку кримц╕ отримали ще один канал збагачення - захоплення ╕ продаж слов'янського населення (сус╕дня Молдав╕я була п╕д владою ╕ захистом Осман╕в, а мусульманське населення не п╕длягало перетворенню в раб╕в). Насл╕дки - вражаюч╕: зг╕дно перепису населення 1666-67 рок╕в, в Криму проживало 187 тис. татар, 920 тис. православних нев╕льник╕в ╕ 20 тисяч ус╕х ╕нших. До цього треба додати тих, кого в╕дправили дал╕ в Туреччину, а таких була б╕льш╕сть, а також тих, хто прийняв ╕слам, перестав бути рабом ╕ влився в татарське сусп╕льство. Треба зазначити, що рабство в Криму не можна пор╕внювати з рабством, скаж╕мо, на плантац╕ях в Америц╕. Нев╕льники в Криму займались землеробством ╕ ремеслом, мали сво╓ власне господарство ╕ с╕м'╖. Це п╕дтверджу╓ описаний С. Величком пох╕д ╤вана С╕рка до Криму в 1675 роц╕, з якого в╕н вив╕в 7 тисяч нев╕льник╕в. З них 3 тисяч╕ побажали вернутися назад, в Крим. Зг╕дно Величку, С╕рко наказав ╖х порубати, але сут╕ справи це не зм╕ню╓ - люди ц╕лком пристойно могли адаптуватись до умов життя в Криму.
Тепер погляньмо, як наш╕ славн╕ козаченьки змогли протистояти татарським навалам. Перший нищ╕вний напад Менгл╕ Г╕рея 1482 року пройшов без б╕льших сутичок. П╕д час походу на Русь у 1487 роц╕ заволзьких татар, що прибули на прохання Осман╕в, ╖х п'ятитисячна арм╕я була розбита п╕д Копистирином в╕йськом славного нащадка роду гедим╕нович╕в, королевича польського Яна Ольбрехта. Пох╕д татар 1489 року об╕йшовся для них без проблем - Ки╖в здобуто ╕ спалено. Пох╕д кримчак╕в ╕ ногайц╕в 1490-91 року - польсько-литовське в╕йсько п╕д Заславом розбило 9-тисячний заг╕н, що повертався ╕ зв╕льнило полонених. ╤ так дал╕, н╕де не чути про козак╕в, включно з славною битвою п╕д Лопушним (Вишневцем) в 1512 роц╕, коли було нав╕ть проголошене посполите рушення. Т╕льки п╕сля нападу 1516 року Мартин Б╓льський зазнача╓ перш╕ прояви активност╕ козак╕в, як╕ зробили пох╕д на Б╕лгородську орду, п╕д проводом Остаф╕я Дашкевича. Тод╕ ж поляки вперше почули слово, козаки. В 1518 роц╕ Дашкевич з козаками розбили татарський заг╕н, що вдерся на Волинь. Наступного разу козаки зробили св╕й внесок п╕д час славно╖ перемоги русько-литовського в╕йська п╕д проводом князя Костантина Острожського, великого гетьмана литовського, в 1527 роц╕ в битв╕ п╕д Ольшаницею. ╤ тод╕ козаки виступили п╕д проводом О. Дашкевича, який через два роки став черкаським старостою. (Характерно, що в пром╕жках м╕ж цими перемогами над татарами Дашкевич з козаками вл╕тку 1521 року, вже разом з татарським в╕йськом на чол╕ з ханом Мехмедом ╤ Г╕ре╓м, ходив на Москву. А навесн╕ 1523 в╕н же зробив напад на Очак╕в ╕ Перекоп. Восени 1528 року разом з П. Лянцкоронським ходив в граб╕жницький пох╕д на Очак╕в ╕ Акерман, зв╕дки пригнали 30 тисяч худоби ╕ 500 коней. А в 1534 роц╕ п╕д час литовсько-московсько╖ в╕йни разом з татарами п╕шов грабувати С╕верщину). Дал╕ до походу 1575 року татари неодноразово нападали на Русь без будь-яко╖ реакц╕╖ з боку Литви, Корони польсько╖ чи козак╕в. Щоправда, ╕ в цьому випадку татари взяли в полон близько 100 тисяч бранц╕в, а козаки у в╕дпов╕дь випалили татарськ╕ поселення на Перекоп╕. В 1577 роц╕ напад татар був в╕дбитий брацлавським во╓водою Янушем Збаразьким. Дал╕ для татар усе йшло як по маслу, ╕ т╕льки в 1605 роц╕ польсько-козацьке в╕йсько в битв╕ п╕д Шаргородом розбило татар ╕ зв╕льнило полонених. Дал╕ до Хотинсько╖ битви 1621 року татари в╕льно грабували руськ╕ ╕ польськ╕ земл╕. П╕сля цього до 1648 року в╕дбулося ще чотири значн╕ напади татар, в яких вони були розбит╕. Перший з них, що зак╕нчився розгромом ногайсько╖ орди п╕д Мартиновим у 1624 роц╕, став переломним. П╕сля нього вс╕ походи кримц╕в ╕ ногайц╕в к╕нчались ╖х розгромом. В 1648 почалася Хмельниччина, коли характер в╕дносин татар ╕ козак╕в вже був радикально ╕нший - союзницький. (Вт╕м, треба зазначити, що в тому ж 1624 роц╕ козаки активно ╕ д╕╓во втрутилися в кримсько-турецький конфл╕кт, ставши на захист в╕д турк╕в брат╕в Шах╕на ╕ Мехмета Г╕ре╖в, член╕в пануючо╖ династ╕╖. Запорожц╕ зд╕йснили напад на передм╕стя Стамбулу, а одночасно друга ╖х частина зробила вир╕шальний вклад до перемоги над турецькими ╕нтервентами в Криму. В 1628 - 1629-х роках запорожц╕ брали активну участь в громадянськ╕й в╕йн╕, яка точилася тод╕ в Криму. Тому, по-перше, треба розр╕зняти кримц╕в ╕ ногайц╕в, як значною м╕рою автономн╕ сили, а по-друге - не спрощувати характер стосунк╕в з ними обома з боку козак╕в. Зокрема, не повинно викликати подиву систематичне перетворення татар з ворог╕в на союзник╕в, або в╕дношення до Порти, як до можливого сюзерена).