Запор╕жжя не стало лицарським чернечим орденом, хоча за формальними ознаками мало багато з ним сп╕льного - потенц╕альний козак, як ╕ чернець, в╕докремлювався в╕д с╕м'╖ ╕ звичного оточення, прибувши на С╕ч, де в╕н отримував статус молодика, вихрещувався в православну в╕ру, якщо ран╕ше не був хрещений, втрачав право женитися, зм╕нював ╕м'я, ставав, фактично, послушником, тобто в усьому слухався козак╕в на весь пер╕од навчання (в╕д трьох до семи рок╕в), пот╕м посвячувався в козаки через в╕дпов╕дн╕ випробування. П╕сля цього в╕н нав╕ть зм╕нював зовн╕шн╕сть - брив голову, залишаючи оселедець. Нос╕ями запорозьких звича╖в, традиц╕й, ритуал╕в були стар╕ авторитетн╕ козаки, так зван╕ "батьки" чи "сивоус╕ д╕ди", що фактично виконували функц╕╖ монастирських настоятел╕в. Був сформований ц╕лком певний кодекс чест╕, д╕йсно лицарський, де так╕ реч╕, як етн╕чне походження, родовит╕сть (шляхетн╕сть), матер╕альн╕ складов╕ не в╕д╕гравали жодно╖ рол╕ зате, на в╕дм╕ну в╕д лицарського ордену, в цьому кодекс╕ сутт╓ву роль в╕д╕гравало товариство, вза╓модопомога, тобто чинники, важлив╕ при самоорган╕зац╕╖ громади. Знову ж таки, на в╕дм╕ну в╕д лицарського ордену,членом якого м╕г стати лише представник ц╕лком певного стану, на С╕ч можна було в╕льно зайти ╕ так само в╕льно вийти. При чому, це могла зробити людина будь-якого стану, будь-якого етн╕чного походження ╕ будь-яко╖ в╕ри. (В╕домо, що видатний козацький отаман Тарас Федорович (Трясило) був кримським татарином, а ╤лляш Кара╖мович - кара╖мом). Кожен м╕г будь-коли ╕ з будь-яко╖ причини в╕льно покинути С╕ч. Б╕льше того, с╕човиками була лише десята частина усього козацтва. Вс╕ ╕нш╕, пройшовши козацьку науку, женилися, заводили господарство, по╓днували козацьк╕ обов'язки з продуктивною працею. Цей демократизм, в╕дсутн╕сть бюрократ╕╖ (к╕льк╕сть запор╕зько╖ старшини за р╕зними оц╕нками складала в╕д 50 до 150 ос╕б) сприяв тому, що територ╕я Низового Запор╕зького в╕йська була незр╕внянно б╕льшою, н╕ж у будь-якого лицарського ордену, сп╕вставною х╕ба що з територ╕ями ╓вропейських держав. ╤ одною з причин такого розширення земель Запор╕жжя була воля, яка панувала на цих землях, а також, не загарбницьке, а д╕йсно лицарське в╕дношення до земл╕ з боку козацтва.
╤ нарешт╕, епоха козацького лицарства, так само, як свого часу, епоха середньов╕чного лицарства, благополучно завершилась. Под╕бно тому, як на зм╕ну середньов╕чним Майстрам прийшов тупий конве╓р, на зм╕ну козакам-лицарям прийшли так╕ ж туп╕ солдати, в╕д яких вимагалось т╕льки одне - швидко перезаряджати рушницю ╕ точно виконувати команди оф╕цера. Солдат повинен був стати в╕йськовою мар╕онеткою, бездумною ╕ точною, як механ╕зм. ╤ ця туп╕сть ╕ точн╕сть досягалася вже не виучкою, а пост╕йною муштрою, щоби в голов╕ солдата не було жодних зайвих думок, а т╕льки готовн╕сть виконувати команду ╕ мовчки вмирати. Починалася епоха, коли в╕йну вели в╕йськов╕ машини зг╕дно з алгоритмами - число гармат ╕ штик╕в на к╕лометр фронту, забезпечення безпереб╕йного постачання бо╓припас╕в ╕ харч╕в, тил з лазаретами, ╕нженерн╕ в╕йська, тощо. Солдати являли собою розх╕дний матер╕ал, вони насильно рекрутувалися в в╕йсько з кр╕пак╕в ╕ ╖хня к╕льк╕сть обмежувалась т╕льки можливостями держави по утриманню. Б╕льша ╕мпер╕я мала б╕льш╕ можливост╕, б╕льш╕ арм╕╖, б╕льша експанс╕я, б╕льше захоплених земель ╕ народ╕в, кр╕пацтво набира╓ форм рабства, ╕мпер╕я розширю╓ться, багат╕╓ ╕ процв╕та╓. А десь на неосяжн╕й д╕амантов╕й вишин╕ восс╕да╓ самодержавна ╕ всесильна ╕мператриця. Лицар╕ залишились в минулому, мистецтво зам╕нила технолог╕я, побудована на ц╕лковитому ╕гноруванн╕ людсько╖ г╕дност╕. Посполитий народ доведений до р╕вня худоби, дворяни благоденствують, а чиновники вилазять з╕ шк╕ри, щоб вислужитись ╕ п╕днятись ще хоча б на один щабель з чотирнадцяти клас╕в "табели о рангах", одним словом, все зг╕дно "истинных правил Гражданского общества".
Козаки ще деякий час використовуються в нестандартних умовах, на поруб╕жж╕, для придушення внутр╕шн╕х заворушень, але те в╕льне козацтво, що було на Низу, вже було резервац╕╓ю, що доживала останн╕ роки. В д╕йсност╕, там вже повним ходом йшла трансформац╕я сусп╕льного устрою в напрямку переважання в╕льних селянських господарств (ферм) ╕ торг╕вл╕, але цей процес навряд чи м╕г повноц╕нно завершитися поряд з агресивною ╕ нещадною ╕мпер╕╓ю. С╕ч була держава в держав╕, ╕снування яко╖ стало ментально неприйнятне для ╕мперсько╖ верх╕вки, тому не мало жодних перспектив. ╤мпер╕я ╕ воля - дв╕ реч╕ несум╕сн╕ - ненажерлива ментальн╕сть, що потребу╓ безперервно╖ експанс╕╖ ╕ перемог, яка мр╕╓ про захоплення Константинополя ╕ не раху╓ться з людськими жертвами не переносить саму ╕дею вол╕, бо вся ╖╖ велич ╓ результат безперервного насильства. Пряме в╕йськове протистояння тиску з боку ╕мпер╕╖ також було неможливе. Можливий був т╕льки вар╕ант партизансько╖ в╕йни, по типу Кавказько╖, але це була б в╕йна на винищення ╕ позбавлена жодних перспектив. Врешт╕-решт, козацтво, як ╕ укра╖нство, було остаточно придушене ╕ на Низу ╕ в Гетьманщин╕ ╕ на Слобожанщин╕. Воно залишилося т╕льки в ментальност╕, в нац╕ональн╕й ╕сторичн╕й пам'ят╕ або, як зараз полюбляють говорити, в нац╕ональн╕й м╕фолог╕╖. Так само знаменита польська шляхетська демократ╕я не змогла протистояти тиску ╕мперсько╖ машини, ╕ славн╕ "лицар╕-ляшеньки" разом ус╕╓ю Польщею стали жертвою тупо╖ в╕йськово╖ машини О. Суворова (okrutnych Moskali) п╕д час Барсько╖ конфедерац╕╖.
╤сну╓ думка, що лицарство (в широкому розум╕нн╕, як лицарство духу, аристократизм духу) в сусп╕льств╕ п╕дтриму╓ться завдяки певн╕й спадко╓мност╕, тяглост╕, через безпосередн╕й контакт, який бува╓ м╕ж вчителем ╕ учнем. (Тако╖ думки притриму╓ться, наприклад, Оксана Забужко в сво╖й прекрасн╕й розв╕дц╕ "Notre Dame d'Ukraine: Укра╖нка в конфл╕кт╕ м╕фолог╕й"). Вчитель, так би мовити, запл╕дню╓ св╕дом╕сть учня, переда╓ те сутт╓ве, що конче необх╕дне для його формування в певному напрямку. (В абсолютизован╕й форм╕ ця ╕дея виступа╓ в ритуал╕ рукопокладання, коли ╓пископ, як спадко╓мець апостол╕в, накладаючи руки на майбутнього священика, проводить в нього благодать Святого Духу ╕ як╕сно зм╕ню╓ його стан - висвячу╓. ╤ оск╕льки цей ритуал не переривався в╕д Христа, то свят╕сть Христа начебто ма╓ передаватися в форм╕ благодат╕ на новоспеченого священника. ╤снували також в╕дпов╕дн╕ ритуали посвячення в лицар╕). А тому лицарство - ел╕тне явище, недоступне посполитим стецькам ╕ федькам. А значить розрив тяглост╕ приводить до безповоротно╖ втрати традиц╕╖ лицарства, в╕дпов╕дно - ╕ самого лицарства. (За словами О. Забужко, залиша╓ться ╕нтел╕генц╕я розриву, позбавлена ознак лицарства).
На мою думку, безперервн╕сть, тягл╕сть, спадко╓мн╕сть, як необх╕дний елемент ╕снування, може стосуватись рац╕онально╖ ╕нформац╕╖, наприклад, технолог╕╖, вчення, чи науково╖ школи, що д╕йсно втрача╓ться при порушенн╕ тяглост╕, ╕ для нас виявляються д╕йсно мертвими ╕ мовчазними древн╕ мови ╕ письмена, що втратили сво╖х нос╕╖в. Лицарство ╓ прояв духу, а значить пов'язане з духовним життям людини, яке не зводиться до ╕нформац╕йного вим╕ру (тексту), а тому не може передаватись рац╕ональними формулами чи ритуальними ман╕пуляц╕ями. На м╕й погляд, схильн╕сть до лицарства явля╓ собою вроджену властив╕сть людини. Тобто людина вже народжу╓ться лицарем, так само, як ╕нша народжу╓ться во╖ном, поетом, музикантом або пристосуванцем. Це свого роду, талант, спрямован╕сть душ╕, яка вбира╓ в себе все, що в╕дпов╕да╓ ц╕й спрямованост╕ ╕ вдосконалю╓ себе в ц╕й якост╕. Цей талант може глибоко др╕мати, але коли виникають в╕дпов╕дн╕ умови, в╕дбува╓ться його розкриття. Формули, заклинання ╕ ритуали, сп╕лкування, обставини життя, ментальн╕сть народу можуть сприяти цьому розкриттю, але не вони, а тим б╕льше не походження створюють лицар╕в духу. (У скандинав╕в з аналог╕чного приводу ╓ присл╕в'я: "В╕к╕нги народжуються в╕д подиху п╕вн╕чного в╕тру"). Духовне лицарство явля╓ собою властив╕сть етично╖ складово╖ душ╕, що форму╓ ц╕лком певне п╕днесене й одухотворене св╕тосприйняття ╕ проявля╓ себе в в╕дпов╕дному в╕дношенню до д╕йсност╕, в в╕дпов╕дних почуттях ╕ вчинках. Часто це в╕дношення по╓дну╓ться з почуттям покликання чи м╕с╕╖, яке може стати визначальним в житт╕ людини.