2.3. Укра╖нська хвиля.
У нас воля виростала,
Дн╕пром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!
Т. Шевченко
Наявн╕сть ╕ндив╕дуально╖ свободи на протяз╕ багатьох покол╕нь як╕сно зм╕ню╓ тип людини в б╕к зростання в╕дпов╕дальност╕, як соц╕ального ╕нституту, необх╕дного для ╕снування сп╕льноти. Свобода в умовах в╕дсутност╕ в╕дпов╕дальност╕ кожно╖ людини за сво╖ д╕╖ автоматично приводить до хаосу ╕ руйнування сусп╕льних в╕дносин. Д╕йсно, уяв╕ть соб╕, що в поселенн╕, де проживають чесн╕, в╕дпов╕дальн╕ ╕ достойн╕ люди, певна частина мешканц╕в почала би обдурювати ╕ красти. Це в╕дразу зм╕нило б усю систему в╕дношень, породило би п╕дозру ╕ втрату дов╕ри м╕ж людьми, викликало б необх╕дн╕сть пост╕йного догляду за сво╖м майном, потребу в орган╕зац╕╖ в╕дпов╕дних ╕нституц╕й для протид╕╖ - тобто, апарату примусу до виконання певних норм. На цьому свобода зак╕нчу╓ться. ╤стор╕я нам показу╓, що сусп╕льство свободи не може бути створене з людей, що не мають досв╕ду свободи, сусп╕льство раб╕в може бути т╕льки тотал╕тарним. Сусп╕льство свободи ╓ продукт еволюц╕╖, може ╖╖ найдосконал╕ший продукт.
Це п╕дтверджу╓ться тим фактом, що в суворих, чи нав╕ть екстремальних умовах проживання завжди формувались сп╕льноти в╕льних людей, бо "як╕сть людини" ста╓ вир╕шальним фактором в таких умовах. Тому приклад - еск╕моси ╕ взагал╕ п╕вн╕чн╕ народи, жител╕ г╕р (Кавказу, Альп), помори, численн╕ общини старов╕р╕в в Рос╕╖, нарешт╕, кочовики в╕д ╢враз╕╖ до п╕вн╕чно╖ Африки, коли вони не були насильно включен╕ в кочову агресивну державу. В ус╕х випадках формувався тип в╕дпов╕дально╖ людини, що високо ц╕ну╓ свободу свою ╕ ╕нших. Повед╕нка ╕ стиль життя того ж Михайла Ломоносова, поморського сина, вочевидь св╕дчить про наявн╕сть вродженого в╕льного духу, що так вид╕ляло його серед рос╕ян. В╕льн╕ вих╕дц╕ з загнаних в др╕муч╕ л╕си старов╕рських общин, мали процв╕таючу торг╕влю в басейн╕ Волги, (а пот╕м заполонили ╕ Москву), яка трималась виключно на чесному слов╕ купц╕в, на повн╕й дов╕р╕ м╕ж "сво╖ми", що забезпечувало ╖╖ ефективн╕сть. В ╕тал╕йських в╕льних м╕стах, де р╕вень ╕ндив╕дуально╖ свободи був досить високий, виникло ╕ почало поширюватися В╕дродження ╓вропейсько╖ цив╕л╕зац╕╖. Але в ус╕х випадках, де можна говорити про прояви свободи, вона була укор╕нена, тобто мала п╕д собою ╜рунтовн╕ довготривал╕ п╕дстави. ╤ ц╕ п╕дстави дуже довго збер╕галися в ╕сторичн╕й пам'ят╕ ╕ культур╕ народ╕в, що колись були в╕льними. ╤ тому народи Кавказу, як╕ Рос╕я почала завойовувати ще з початку XIX стол╕ття, так ╕ не вдалося до к╕нця вгамувати, незважаючи на страшн╕ репрес╕╖, ╕ тому не вдавалося викоренити горезв╕сний "украинский сепаратизм".
Чи свобода автоматично, тобто з необх╕дн╕стю породжу╓ в╕дпов╕дальний народ ╕ досконале сусп╕льство, це питання окреме, яке потр╕бно досл╕джувати. Але зворотне твердження, напевно ╓ однозначно справедливим - народ-раб не може в╕дразу перейти до сусп╕льства свободи, бо свобода для раба не може в╕дразу перетворитись в "усв╕домлену необх╕дн╕сть", а спонука╓ до руйн╕вного свав╕лля. Приборкати цю стих╕ю можливо т╕льки за допомогою сильно╖ влади, яка знову перетворю╓ людей на раб╕в. Утворю╓ться порочне причинно-насл╕дкове коло, дуже типове для ╕сторичного розвитку б╕льшост╕ народ╕в, вирватися з якого далеко не завжди вда╓ться. Працю╓ ун╕версальний механ╕зм ╕нерц╕╖, що не дозволя╓ швидко позбутися ментальност╕ раба. В таких випадках свободу потр╕бно дозувати, як сильнод╕юч╕ л╕ки, ╕ дай бог, щоб при грамотному кер╕вництв╕ був пройдений весь шлях до досить повно╖ свободи, хоча б за два-три покол╕ння. Але з ╕ншого боку, той же самий механ╕зм ╕нерц╕╖ не дозволя╓ швидко перетворити, в╕льну людину на раба, а сусп╕льство в╕льних людей - на бидло. ╤ тому на Укра╖н╕ ще довго продовжувала ╕снувати Гетьманщина, Слобожанщина, В╕йсько Запорозьке Низове, а на Правобережж╕ безперервно виникали повстання проти гнобител╕в. Тому в м╕стах ╕ м╕стечках як гриби множились братства в╕льних людей, а кр╕пак Тарас Шевченко став символом прагнення до свободи.
Вих╕д з "зачарованого кола рабства" може бути еволюц╕йний, дуже довгий, або революц╕йний, коли сусп╕льство опиня╓ться в екстремальних умовах на меж╕ виживання. В останньому випадку в╕дбува╓ться швидка перебудова, фактично - злам св╕домост╕ б╕льшост╕ людей ╕ утворення нових соц╕альних практик пристосованих до нових умов виживання, перш за все, на засадах кооперац╕╖, звичайно, якщо соц╕альний орган╕зм в тих умовах не гине. На жаль, так╕ найтяжч╕ пер╕оди в житт╕ сусп╕льств не залишають п╕сля себе документальних св╕доцтв ╕ ми можемо бачити т╕льки к╕нцевий результат, наприклад, общини рос╕йських старов╕р╕в чи общини пуритан Ново╖ Англ╕╖, як╕ започаткували Сполучен╕ Штати. Мабуть найб╕льш добре документоване ╕сторичне явище - утворення держави ╤зра╖ль. Перша хвиля переселенц╕в-с╕он╕ст╕в на земл╕ Палестини 1882 - 1903 рок╕в отримувала сутт╓ву ф╕нансову п╕дтримку в╕д ф╕лантропа Едмона де Ротшильда ╕ певною м╕рою паразитувала на ц╕й п╕дтримц╕. Представники друго╖ хвил╕ 1904 - 1914 року, т╕ що в нелюдських умовах осушували безлюдн╕ болота ╤зреельсько╖ долини, мерли в╕д маляр╕╖, працювали на земл╕, не маючи жодного попереднього досв╕ду, впроваджували ╕врит, самотужки боронилися в╕д агресивних сус╕д╕в, створювали нову батьк╕вщину для сво╖х нащадк╕в, власне вони започаткували нову ментальн╕сть ╕ нов╕ соц╕альн╕ практики, стали центром кристал╕зац╕╖ фактично ново╖ нац╕╖. Бо були ╓вре╖ ╕ ╓вре╖. Були т╕, що не витримали випробувань ╕ повт╕кали в Америку (таких була переважна б╕льш╕сть) ╕ була купка пас╕онар╕╖в, ╕деал╕ст╕в, що мр╕яли про в╕ддалене майбутн╓. Ось цей перв╕сний ╕мпульс, якщо його не псу╓, не плюндру╓ держава, значною м╕рою визнача╓ подальшу долю соц╕ального орган╕зму. Цей перв╕сний ╕мпульс створив хвилю, яка прокотилася по вс╕х землях, всмоктала в╕дпов╕дн╕ характери, ╕ за два-три покол╕ння була створена п'ятим╕льйонна нова ╕зра╖льська нац╕я ╕ модерна держава.
Напевно, в постмонгольський пер╕од на поруб╕жж╕ виник "центр кристал╕зац╕╖" ново╖ сп╕льноти в╕льних людей, який започаткував довгий, на протяз╕ двох - трьох стол╕ть, еволюц╕йний процес самоорган╕зац╕╖ ╕ формування ново╖ соц╕ально╖ практики, що прив╕в до виникнення к╕лькох стан╕в - козак╕в, чумак╕в, в╕льних селян ╕ рем╕сник╕в, одночасно був процесом етногенезу укра╖нц╕в, процесу створення ц╕лком визначено╖ ментальност╕, притаманно╖ значн╕й частин╕ народу. Нестримна хвиля укра╖н╕зац╕╖ була утвердженням ╕де╖ свободи ╕ переваг, що ╖х да╓ самоорган╕зац╕я, утвердженням ментальност╕ в╕льно╖ людини, що вже н╕як не асоц╕ювала себе з русом (русином). Остаточний перелом в╕д Рус╕ до Укра╖ни на б╕льшост╕ земель в╕дбувся напевно близько к╕нця XVI - початку XVII стол╕ття, коли нова, як сказали б зараз, "нац╕ональна ╕дея" розповзлася по б╕льш╕й частин╕ територ╕╖ п╕вденно╖ Рус╕ ╕ перемогла остаточно, зм╕нивши само╕дентиф╕кац╕ю людей з руса на укра╖нця ╕ в╕дпов╕дно, зм╕нивши назву сво╓╖ земл╕ з╕ ставшо╖ чужою Рус╕ на р╕дну ╕ милу серцю в╕льну Укра╖ну.
В одному м╕сц╕ щоденника Ер╕ха Лясоти 1594 року, де в╕н домовля╓ться з запорожцями, чита╓мо: "Хай вони ... подадуться вверх Дн╕пром на Укра╖ну, тобто до кордону краю...". Тут Укра╖на - ще кордон краю (Рус╕) з Диким полем, як це традиц╕йно було прийнято. Але трохи нижче в╕н пише "...я вважав украй необх╕дним зберегти друзями людей, яких поважа╓ не т╕льки Укра╖на (цебто Волинь ╕ Под╕лля, де в них ╓ багато прихильник╕в), але ╕ вся Польща". Тобто, на той час була ще певна невизначен╕сть, хоча Укра╖на вже ч╕тко в╕дмежовувалась в╕д Польщ╕. Але через п╕встол╕ття Боплан, який покинув Укра╖ну в 1648 роц╕, коли "запахло жареним", вже без будь-яких сумн╕в╕в склада╓ повну карту, власне Укра╖ни, а не Рус╕ ╕ не Польщ╕. Я нав╕в приклади Лясоти ╕ Боплана, як людей, що безпосередньо перебували на Укра╖н╕, але будучи ╕ноземцями, в╕дносились до не╖ ц╕лком нейтрально ╕ в╕дсторонено. Люди, що були "зад╕ян╕ в процес╕", наприклад, Богдан Хмельницький, вживали назву, Укра╖на, серед "сво╖х", а "назовн╕" вживалась традиц╕йна назва, Русь. (Наталя Яковенко. Виб╕р ╕мен╕ versus виб╕р шляху. 2009).
В старих джерелах Реч╕ Посполито╖, в╕д к╕нця XVI стол╕ття, коли з'явилися перш╕ згадки про козак╕в ╕ до середини XVII ст., слово Укра╖на не зустр╕ча╓ться, мова йде про Русь, причому Под╕лля не включа╓ться до складу Рус╕ (вжива╓ться форма "Русь ╕ Под╕лля"). Але в ╕сторичн╕й сер╕╖ А. Пав╕нського ╕ О. Яблоновського ZrСdla dziejowe (╤сторичн╕ джерела), що почала видаватися з 1875 року, вжива╓ться терм╕н "земл╕ руськ╕", до яких в╕дноситься Волинь, Под╕лля ╕ Укра╖на. До Укра╖ни О. Яблоновський в╕дносить Ки╖вське ╕ Брацлавське во╓водства Реч╕ Посполито╖. (Укра╖на розглянута в 20-му том╕ "╤сторичних джерел").