Напевно найважлив╕шими факторами в створенн╕ нац╕й ╕ в╕дпов╕дно - нац╕ональних держав, ╓, по-перше, зб╕льшення р╕вня соц╕ал╕зац╕╖ (зв'язк╕в) ус╕х верств (стан╕в) населення, пов'язане з л╕кв╕дац╕╓ю м╕жстанових перегородок, полегшенням вертикально╖ моб╕льност╕, що приводить до такого р╕вня ╓дност╕, при якому даний народ вже можна розглядати, як ╓дине пол╕тичне ц╕ле - нац╕ю. Пол╕тизац╕я усього народу, а не т╕льки ел╕ти, ╓ явище вторинне ╕ неможливе без певного р╕вня соц╕ал╕зац╕╖. Пол╕тизац╕я виника╓, як реакц╕я на в╕дпов╕дн╕ обставини, що змушують народ об'╓днуватись для узгоджених д╕й. По-друге, в форм╕ нац╕онально╖ державност╕ в╕дбува╓ться максимальне узгодження ╕нтерес╕в ╕ прагнень нац╕╖ з ╕нтересами держави: держава, яка форму╓ться з представник╕в дано╖ нац╕╖ максимально захища╓ ╖╖ етнокультурн╕ ц╕нност╕ ╕ тим самим створю╓ п╕дстави для зусиль з боку нац╕╖ щодо збереження ц╕л╕сност╕ держави. Виника╓ зв'язка - нац╕я-держава, найб╕льш ст╕йка форма державного утворення, власне завдяки п╕дтримц╕ ╕ п╕клуванню про державн╕ ╕нтереси з боку громадян.
Саме ця зв'язка, що д╕йсно продемонструвала сво╖ ун╕кальн╕ можливост╕ (особливо, на приклад╕ наполеон╕всько╖ Франц╕╖), призвела до виникнення ╕деолог╕╖ етатизму (державництва), яка кор╕ннями сяга╓ ще вчення Гегеля про реал╕зац╕ю св╕тового Духу, що знаходить сво╓ найвище вт╕лення власне в держав╕. Монарх╕чний принцип "держава - це я" зм╕ню╓ться принципом "держава - це нац╕я", а зв╕дси - лог╕чний перевертень "нац╕я - це держава" - в╕дбува╓ться ототожнення нац╕╖ ╕ держави. Зв╕дси виникнення крайн╕х форм нац╕онал╕зму (наприклад, укра╖нський нац╕онал╕ст Д.╤. Донцов вважав, що державн╕сть нац╕╖ ╓ найвища ц╕нн╕сть, вища за ц╕нн╕сть життя людей). Але розглянемо, що сутт╓вого насправд╕ да╓ нац╕я-держава? Двохсотр╕чний досв╕д дозволя╓ в╕дпов╕сти на дане питання. По-перше, розвиток ╕ захист нац╕онально╖ культури. По-друге, виникнення почуття патр╕отизму серед значно╖ частини громадян, яке реал╕зу╓ться в форм╕ п╕дтримки власно╖ державност╕. По-трет╓, ╕ це найголовн╕ше з точки зору геопол╕тики - загальну в╕йськову повинн╕сть, яка да╓ можлив╕сть створювати фантастичн╕ по масштабу арм╕╖ ╕ направляти колосальн╕ ресурси держави на ╖х п╕дтримку. Держава-нац╕я отримала реальну можлив╕сть проводити ц╕леспрямовану пол╕тику розпод╕лу св╕ту, створення св╕тових колон╕альних ╕мпер╕й, а коли св╕т був под╕лений, м╕л╕таристський ресурс знайшов свою розрядку в двох безпрецедентних за сво╖ми масштабами св╕тових в╕йнах. На цьому "золотий в╕к" держав-нац╕й зак╕нчився. В╕н почався з наполеон╕вських в╕йн, що зас╕яли поля ╢вропи т╕лами француз╕в, ╕ зак╕нчився жахливою Другою св╕товою в╕йною, п╕сля яко╖ людство, нарешт╕ отямилося (щоправда, не все) ╕ почало будувати ╢вропу ╕ св╕т на дещо ╕нших принципах, перш за все, на принципах ╕нтеграц╕╖, колективно╖ безпеки ╕ створення наддержавних механ╕зм╕в контролю ╕ безпеки. В╕д цього часу почався процес занепаду держави-нац╕╖ ╕ взагал╕, держави як тако╖, ╕ перекладання все б╕льшо╖ частини державних функц╕й безпосередньо на громадянина, на м╕сцев╕ громади або ж на наддержавн╕ м╕жнародн╕ ╕нституц╕╖. При цьому поняття, нац╕я, поступово зм╕ню╓ться поняттям, пол╕тична нац╕я, тобто певне територ╕ально об'╓днане сусп╕льство, що ма╓ б╕льш-менш однаков╕ пол╕тичн╕ ╕ культурн╕ ц╕нност╕, але етн╕чний фактор не в╕д╕гра╓ в ньому пров╕дно╖ рол╕. (Мен╕ особисто ╕мпону╓ точка зору Ю.╤. Семенова, зг╕дно яко╖ нац╕я виника╓, коли люди входять до складу ╓диного соц╕ально-╕сторичного орган╕зму, признають його сво╓ю в╕тчизною, а себе розглядають як сп╕вв╕тчизник╕в. Тут акцентован╕ пол╕тичний ╕ ментальний аспекти, як╕ ╓ сутт╓вими, а також поняття соц╕ально-╕сторичного орган╕зму, який може не сп╕впадати з державою, або взагал╕ не бути державою).
Дек╕лька зауважень щодо патр╕отизму. Як говорить латинське присл╕в'я: "ubi bene, ibi patria" - де добре, там ╕ батьк╕вщина. В минул╕ часи для раба, селянина, рем╕сника не мало б╕льшого значення, якого етн╕чного походження пан дере з нього шк╕ру, зате мав велике значення р╕вень шкуродерства. В модерн╕ часи, коли нац╕ональна держава почала позиц╕онувати себе, як захисницю усього народу-нац╕╖, коли кожний громадянин отримав однаков╕ права ╕ однаковий захист з боку держави, в╕дбулося розширення общинного ╕нстинкту до р╕вня держави, як аналога общини, бо власне, держава перебрала на себе функц╕╖ захисту. ╤нстинкт приналежност╕ до общини став основою почуття причетност╕ до нац╕онально╖ держави, що проявля╓ себе в почутт╕ патр╕отизму. Це почуття в╕дноситься до ╕ррац╕ональних складових ментальност╕, бо опира╓ться на ╕ррац╕ональн╕ п╕дстави ╕ часто не може бути осмислене людиною, тобто не може бути виражене в поняттях. ╤ррац╕ональн╕сть патр╕отизму, його зв'язок з╕ знову ж таки ╕ррац╕ональною дихотом╕╓ю св╕й-чужий, да╓ можлив╕сть засобам масово╖ пропаганди роздувати це почуття до неймов╕рного р╕вня. Важлива, а може й головна соц╕альна функц╕я патр╕отизму на р╕вн╕ держави - моб╕л╕зац╕йна, що дозволя╓ вводити загальну в╕йськову повинн╕сть, вир╕шувати економ╕чн╕ й стратег╕чн╕ проблеми загальнонац╕онального масштабу, створювати ╓дн╕сть ╕ спрямован╕сть нац╕╖, яку неможливо досягнути при наявност╕ станового под╕лу сусп╕льства, або його етн╕чн╕й неоднор╕дност╕. Почуття патр╕отизму ╕ ╓дн╕сть нац╕╖ посилюються в ситуац╕ях виклику (загрози), бо це ╓ натуральна (╕ знову ж таки, ╕ррац╕ональна) реакц╕я людини, а тому держава з задоволенням ман╕пулю╓ народом шляхом пошуку чужих - ворог╕в ╕ загроз (зовн╕шн╕х ╕ внутр╕шн╕х), - що приводить до насл╕дк╕в, про як╕ йшлося трохи вище. Патр╕отизм, так звано╖, "просто╖ людини", який можна позначити терм╕ном, вульгарний патр╕отизм, проявля╓ себе також в дуже "прост╕й" форм╕ - в повному схваленн╕ ╕ п╕дтримц╕ д╕й влади, що супроводжу╓ться почуттям виконаного патр╕отичного обов'язку. Вульгарний патр╕отизм може набирати р╕зних в╕дт╕нк╕в, найстрашн╕ший з яких - ксенофобський агресивний патр╕отизм, який виника╓ завдяки в╕дпов╕дн╕й державн╕й пропаганд╕. Разом з в╕дмиранням нац╕╖-держави, почнеться (╕ вже почина╓ться) в╕дмирання державного патр╕отизму. Його вит╕снить почуття в╕дпов╕дальност╕, не т╕льки за свою кра╖ну, а за всю св╕тову сп╕льноту, за всю планету. Це почуття несум╕сне з вульгарним патр╕отизмом, бо дуже часто входить з ним в протир╕ччя. Згадаймо висловлювання Л. Толстого щодо патр╕отизму, або слова О. Галича: "Граждане, отечество в опасности. Наши танки на чужой земле!". В╕дношення до патр╕отизму в наш час явля╓ собою "лакмусовий пап╕р", що показу╓ р╕вень зр╕лост╕ ╕ в╕дпов╕дност╕ сьогоденню громадського д╕яча ╕ пол╕тика. Мабуть можна стверджувати, що поява ╕ занепад (як тенденц╕╖) держав-нац╕й на протяз╕ двохсот рок╕в - м╕зерно╖ мит╕ в ╕сторичному масштаб╕, св╕дчить про ущербн╕сть само╖ ╕де╖ держави-нац╕╖, бо в ╖╖ основ╕ - пр╕оритет держави, як найб╕льшо╖ ц╕нност╕, протиставлення представник╕в титульно╖ нац╕╖ "╕нородцям", протистояння нац╕й, а за ними - держав, реан╕мац╕я в дещо модерн╕зован╕й форм╕ прим╕тивних общинних ╕нстинкт╕в, актив╕зац╕я усього ╕ррац╕онального ╕ ксенофобського, що збер╕га╓ться в ментальност╕ людини, з метою моб╕л╕зац╕╖ на протистояння ворогам - зовн╕шн╕м чи внутр╕шн╕м, реальним чи видуманим. Все це створю╓ атмосферу пост╕йного м╕ждержавного напруження, приводить до боротьби за гегемон╕ю, гонки озбро╓нь, конфл╕кт╕в. Зах╕дна ╢вропа перша породила це недоношене дитя, вона його перша ╕ убила. Але хвиля нового мислення ще довго буде блукати по темних закутках земно╖ кул╕, поки поступово не зми╓ весь ╕сторичний мотлох, непотр╕б ╕ бруд.