Вважа╓ться загальноприйнятим, що умови для створення народ╕в-нац╕й виникли лише в модерн╕ часи, з перемогою кап╕тал╕стичних в╕дносин, коли бундючний шляхтич, що не м╕г кроку ступити без купи холу╖в, став повним анахрон╕змом, а осв╕та, бодай початкова, добралася до вс╕х верств населення. В такому раз╕ концепц╕я нац╕╖, (або як зараз полюбляють говорити, нац╕ональний м╕ф), що виника╓ в середовищ╕ ел╕ти, може поступово розповсюдитись серед усього народу. Для нац╕онального м╕фу ╓ характерне уявлення про ╕деальну ╕ сп╕льну для усього народу В╕тчизну, яка ста╓ основою пол╕тичного оформлення сусп╕льства. (Створю╓ться "уявна сп╕льнота", зг╕дно теор╕╖ нац╕╖ Бенедикта Андерсона, 1983 р╕к). На м╕й погляд, це не зовс╕м так. Д╕йсно, модерн╕сть створю╓ умови, за яких ламаються станов╕ перепони, виника╓ праця, що потребу╓ б╕льшо╖ кооперац╕╖, з'являються засоби масово╖ ╕нформац╕╖, закони стають ╓диними для вс╕х, тобто зроста╓ соц╕ал╕зац╕я сусп╕льства. Але сутт╓вою ╓, власне, соц╕ал╕зац╕я, як╕й в╕дпов╕да╓ ц╕лком певний р╕вень св╕домост╕, що створю╓ в╕дчуття ╓дност╕ народу ╕ можлив╕сть його пол╕тизац╕╖ в раз╕ необх╕дност╕. Але чи був р╕вень св╕домост╕ французького селянина початку XIX ст. вищим за св╕дом╕сть елл╕на, скаж╕мо в епоху Пер╕кла? Навряд чи. В Древн╕й Грец╕╖ елл╕н добре знав, що в╕н ╓ елл╕н ╕ в╕дчував себе елл╕ном, хоч вся Еллада була под╕лена на ряд пол╕с╕в-держав, як╕ до того ж пост╕йно ворогували м╕ж собою. Але вони на протяз╕ майже 1200 рок╕в проводили ол╕мп╕ади, розвинули науку ╕ мистецтво сп╕льн╕ для Еллади, ╕снував загальноелл╕нський союз, а коли 120-тисячна арм╕я Ксеркса ╤ напала на Грец╕ю, то об'╓днана з близько 20 пол╕с╕в-держав арм╕я Еллади вщент розгромила вдв╕ч╕ б╕льшу арм╕ю загарбник╕в (битва при Платеях, 479 р╕к до н. е.). Народ Еллади, не враховуючи раб╕в, являв собою культурну, економ╕чну, пол╕тичну ╕ ментальну ╓дн╕сть, (вже не говорячи про наявн╕сть нац╕онального м╕фу), а тому - ц╕лком п╕дходить п╕д б╕льш╕сть визначень нац╕╖, як класичних, так ╕ модерних. Б╕льше того, в цьому випадку можна говорити про наявн╕сть пол╕тично╖ нац╕╖, бо власне етн╕чна складова була несутт╓вою для грецько╖ ментальност╕ ╕ грецька цив╕л╕зац╕я поширилась в╕д Приазов'я до ╢гипту. Тобто утворення нац╕й в модерн╕ часи являло собою розвиток ╕ реал╕зац╕ю тенденц╕й, що в╕дпов╕дають природ╕ людини, в першу чергу того, що ми позначили вище, як общинний ╕нстинкт, ╕ пов'язано з виникненням умов для б╕льш широко╖ соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства. Але якщо так╕ умови виникали колись в минулому, то вони ставали передумовою виникнення нац╕й. (В терм╕нолог╕╖ Ярослава Грицака, а до нього - ╤.П. Лисяка-Рудницького - домодерних нац╕й). Саме так╕ передумови створилися в пер╕од формування укра╖нського етносу. Найголовн╕шою з них можна вважати виникнення народного суверен╕тету.
В цьому нема╓ жодно╖ заслуги самого народу - так склалися ╕сторичн╕ обставини ╕ так розвивався процес в тих обставинах. (В цьому сенс╕, розтиражована марксистами, теза того ж таки державника Гегеля про "╕сторичн╕" ╕ "не╕сторичн╕" народи, де "╕сторичн╕сть" визначалась по наявност╕ державност╕, не витриму╓ критики з точки зору просто╖ лог╕ки, бо виходить, що ╕сторичн╕ обставини, що посприяли утворенню державност╕, стають як╕стю самого народу, перетворюючи його з "не╕сторичного" на "╕сторичний", або навпаки. А як бути, наприклад, з народами, що створились з дек╕лькох етнос╕в саме завдяки довгому насильницькому перебуванн╕ в одн╕й держав╕?). По-перше, ще в домонгольськ╕ часи на Ки╖вськ╕й Рус╕ панували досить сильн╕ в╕чов╕ традиц╕╖. Так, наприклад, з 50 ки╖вських княз╕в 14 були запрошен╕ саме в╕чем. По-друге, на Укра╖н╕-Рус╕ п╕сля монгольського нашестя залишилося в╕дносно мало ел╕ти княжо╖ доби, тобто переважна б╕льш╕сть укра╖нсько╖ шляхти була посполитого козацького походження ╕ в пер╕од формування козацтва була орган╕чною частиною народно╖ сп╕льноти. По-трет╓, посполитий в╕льно м╕г стати козаком ("покозачитися"), якщо був готовий "платити кров'ю за землю", тобто нести в╕йськову службу за зв╕льнення в╕д податк╕в. Таким чином, в сусп╕льств╕ були практично в╕дсутн╕ станов╕ бар'╓ри, а ╕снування громад забезпечувало високий р╕вень залученост╕ людей вс╕х стан╕в до сусп╕льного життя, тобто пол╕тизац╕╖. А тому слова, типу: "Ми, Богдан Хмельницький, Гетьман В╕йська Запорозького, усе В╕йсько Запорозьке ╕ увесь мир Християнський Руський ..." мали п╕д собою ц╕лком реальн╕ п╕дстави пол╕тично╖ ╓дност╕ усього укра╖нського народу, по сут╕ - народу-нац╕╖. (Через стол╕ття останн╕й писар Запор╕зького Низового в╕йська, ╤ван Глоба використовував формули "...од усього в╕йська Запорозького ╕ Укра╖нського...", а також "...од усього в╕йська ╕ народу Укра╖нського..."). Можливо, в т╕ часи укра╖нська сп╕льнота була ╓диною в ╢вроп╕, де нац╕ональний л╕дер звертався в╕д ╕мен╕ усього народу, без винятк╕в. (Пор╕вняйте - "Держава - це я", або "Мы, Николай Первый"). В ╢вроп╕ ╕дея прав ╕ свобод для вс╕х верств населення, започаткована Великою французькою революц╕╓ю розвинулась повною м╕рою лише п╕сля промислово╖ революц╕╖. Наприклад, в перш╕й половин╕ XIX стол╕ття, коли польська шляхта виборювала права для польського народу в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, то йшлося виключно про права польсько╖ шляхти, про права кр╕пак╕в не було жодно╖ мови. Разом з тим, напевно можна говорити про польську пол╕тичну шляхетську нац╕ю, бо по-перше, вона ╕сторично мала високий р╕вень внутр╕шньо╖ соц╕ал╕зац╕╖ ╕ демократизму, а по-друге - була надзвичайно численною, фактично, окремим народом з р╕внем достатку в д╕апазон╕ в╕д магната до простого землероба-селянина. Але укра╖нц╕ в польськ╕й держав╕ також ч╕тко ╕дентиф╕кували себе окремим народом, наприклад, "у льв╕вських м╕ських книгах в╕д 1599 р. використову╓ться терм╕н "руська нац╕я" (Natio Ruthenica)", (Г.П. П╕вторак, Походження укра╖нц╕в, рос╕ян, б╕лорус╕в, та ╖хн╕х мов. 2001).
Як пише Н. Яковенко: "Найб╕льш пом╕тною рисою, котру можна в╕днести до фундаментальних ознак вживаного в т╕ часи ╓много поняття яко на Укра╖н╕, була умовн╕сть станових перегородок м╕ж др╕бним шляхтичем, боярином, м╕щанином ╕ козаком. На прикордонних територ╕ях, що перебували п╕д загрозою сп╕льно╖ небезпеки, зам╕сть станового бар'╓ру на перше м╕сце висувався чинник профес╕йно╖ сол╕дарност╕ збройного люду. Це сприяло витворенню сво╓р╕дно╖ соц╕ально╖ м╕кроструктури, властиво╖ лише Укра╖н╕ (в тогочасному сенс╕ поняття). ╥╖ можна охарактеризувати як м╕шану: шляхетську - за незалежною позиц╕╓ю ╕ усв╕домленням власно╖ г╕дност╕, боярсько-козацьку - за родом занять, виклично-хоробру - за способом життя ╕ усталеними ц╕нностями, врешт╕, що вельми сутт╓во - мало розшаровану у майновому в╕дношенн╕. Не п╕дляга╓ сумн╕ву абсолютна перевага в цьому пограничному соц╕ум╕ укра╖нського чи, принаймн╕, зукра╖н╕зованого етн╕чного елементу. Тож недивно, що в кожному черговому конфл╕кт╕ з м╕сцевими владами ново╖ (польсько╖) хвил╕, яка опанувала наддн╕прянськ╕ земл╕ з 20-30-х рок╕в XVII ст., ста╓ потенц╕йно присутн╕м елемент м╕жнац╕онального антагон╕зму". Слово, "м╕жнац╕онального", вжите ╕сториком, що може сприйматися пол╕тологами, як ╕сторичний анахрон╕зм, насправд╕ таким не ╓. Вже тод╕ укра╖нський народ усв╕домлював себе не т╕льки як певну етн╕чну ╓дн╕сть, а також, (а може в першу чергу), як ╓дн╕сть пол╕тичну, тобто об'╓днану ц╕лком певними ╕ властивими саме цьому народу уявленнями про права, свободи ╕ сусп╕льну орган╕зац╕ю.
Про наявн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖ св╕дчить той очевидний факт, що мешканц╕ р╕зних частин ╕сторично╖ Укра╖ни, як╕ довгий (нав╕ть в ╕сторичних масштабах) час перебували в р╕зних державах (Москов╕╖-Рос╕╖, Реч╕ Посполит╕й, Польщ╕, Австро-Угорщин╕), не перестали вважати себе укра╖нцями ╕ ч╕тко усв╕домлювали свою спор╕днен╕сть ╕ приналежн╕сть до ╓диного соц╕ально-╕сторичного орган╕зму, сво╓╖ в╕тчизни - Укра╖ни. Це явище було абсолютно новим ╕ незрозум╕лим нав╕ть для ╓вропейських л╕дер╕в як╕ з великим здивуванням сприйняли претенз╕╖ Галичини на створення укра╖нсько╖ незалежно╖ держави п╕сля розвалу Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖, внасл╕док чого стали на сторону Польщ╕ в укра╖нсько-польськ╕й в╕йн╕ 1918 - 1919 рок╕в, ╕ "блакитна арм╕я" Юзефа Галера, сформована Антантою в "колисц╕ свободи" - Франц╕╖ для захисту в╕д б╕льшовик╕в, була використана Польщею для придушення укра╖нц╕в. Найб╕льш дивним було те, що укра╖нський етнос виявився таким пол╕тизованим ╕ згуртованим, що зм╕г так швидко "з нуля" збудувати бо╓здатну арм╕ю. Насправд╕, це не повинно викликати подив з огляду на те, що укра╖нська нац╕я вже (а може, все ще) ╕снувала. Аналог╕чно поставилася ╢вропа до Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, яка без зовн╕шньо╖ допомоги, на жаль, не спромоглася протистояти б╕льшовицьк╕й навал╕, в результат╕ чого невдовз╕ ╖╖ народ зазнав незл╕чених страждань. Укра╖на в цьому сенс╕ не ун╕кальна. Живий приклад - курди, як╕ не мали сво╓╖ державност╕, але вважають себе розд╕леною нац╕╓ю ╕ безумовно, являють собою таку нац╕ю, бо довгий час будучи в розд╕леному стан╕ не втрачають сво╓╖ ╓дност╕.