Вся ╓вропейська, а за нею ╕ укра╖нська пол╕толог╕я пов'язу╓ процес нац╕огенезу (перетворення народу, етносу в нац╕ю ╕ розвиток нац╕й) з пров╕дною, нав╕ть визначальною роллю ел╕ти в цьому процес╕. Це пов'язано з тим, що теор╕╖ утворення нац╕й опирались виключно на зах╕дно╓вропейський досв╕д, б╕льше того - на досв╕д великих "╕сторичних", в терм╕нолог╕╖ Гегеля, народ╕в. (Огляд в╕дпов╕дних теор╕й ╕ посилань можна найти зокрема в робот╕ Георг╕я Касьянова, "Теор╕╖ нац╕╖ та нац╕онал╕зму", 1999 р.). Характерна риса цих народ╕в з точки зору нац╕огенезу поляга╓ якраз в наявност╕ станового ╕ феодального розколу, про який йшлося вище. Саме ел╕та в цих кра╖нах першою згадала про "дух народу", про необх╕дн╕сть зламу станових перепон ╕ перетворення "худоби, що вм╕╓ говорити" в актора ╕стор╕╖. Узагальнення тако╖ модел╕ нац╕огенезу, перенесення ╖╖ взагал╕ на вс╕ народи дуже нагаду╓ спроби загнати п╕д марксистську модель сусп╕льно-економ╕чних формац╕й ╕стор╕ю ус╕х кра╖н, без винятку. Насправд╕, зах╕дно╓вропейський досв╕д - ун╕кальний. Б╕льш менш однаковий характер розвитку зах╕дно╓вропейських кра╖н зумовлений дуже т╕сними зв'язками м╕ж ними. Вже за Ла-Маншем в Англ╕╖, а ще б╕льше - в Шотланд╕╖ чи ╤рланд╕╖ ми бачимо дещо ╕нш╕ явища. Так само сво╓р╕дна Скандинав╕я, ╕ дал╕ - Польща, Укра╖на, не говорячи вже про кочовик╕в чи Далекий Сх╕д. Якщо опиратися на зах╕дно╓вропейську модель, то формування нац╕╖ укра╖нц╕в почалося в к╕нц╕ XIX стол╕ття, разом з виникненням кап╕тал╕стичних в╕дносин. Власне це й стверджу╓ться практично ус╕ма досл╕дниками. А з кого вона сформувалася? З малорос╕в? А як бути, наприклад, з галичанами, що жили зовс╕м в ╕нш╕й держав╕ аж до 1939 року? ╤ чому укра╖нц╕, що були розд╕лен╕ на дек╕лька (до шести) частин та ще й пом╕ж р╕зними державами стали одн╕╓ю нац╕╓ю? Як це могло в╕дбутися ╕ при чому тут кап╕тал╕стичн╕ в╕дносини, модерн╕зац╕я ╕ початок ╕ндустр╕ально╖ епохи? Ясно, що якби укра╖нська нац╕я формувалась в к╕нц╕ XIX стол╕ття в межах ╓диного пол╕тичного простору - Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, то вона б не мала жодних характерних особливостей, що в╕др╕зняють ╖╖ в╕д титульно╖ рос╕йсько╖ нац╕╖, в╕дбулося б так жадане для ╕мпер╕╖ злиття трьох братських народ╕в.
Наведу деяк╕ факти. "У 1897 р. лише 16 % юрист╕в, 25 % учител╕в ╕ майже 10 % письменник╕в ╕ художник╕в на Укра╖н╕ були укра╖нцями. З 127 тис. ос╕б, зайнятих "розумовою працею", укра╖нц╕ становили третину. А у 1917 р. лише 11 % студент╕в Ки╖вського ун╕верситету були укра╖нцями за походженням. Вражала в╕дсутн╕сть укра╖нц╕в у м╕стах. На злам╕ стол╕ть вони складали менше третини всього м╕ського населення; решта припадала на рос╕ян та ╓вре╖в. Як правило: чим б╕льшим було м╕сто, тим менше жило в ньому укра╖нц╕в. У 1897 р. лише 5,6 % мешканц╕в Одеси були укра╖нцями, а у 1920 р. ╖хня частка впала до 2,9 %. У Ки╓в╕ в 1874 р. укра╖нську мову вважали р╕дною 60 % населення, у 1897 р. цей показник зменшився до 22 %, а в 1917 р.-- до 16 %. Модерн╕зац╕я явно залишала укра╖нц╕в осторонь". (Орест Субтельний. "Укра╖на: ╤стор╕я"). Аналог╕чна ситуац╕я була в середовищ╕ промислового пролетар╕ату. Висновок - модерн╕зац╕я привела до формування ╕ переважання титульно╖ ╕мперсько╖ нац╕╖ - рос╕ян. Це очевидний ╕ нев╕дворотний процес, коли в╕н створю╓ться потужним ╕мперським механ╕змом, коли осв╕та, культура, наука, оф╕ц╕йне сп╕лкування, д╕ловодство ╕ судочинство в╕дбуваються на державн╕й рос╕йськ╕й мов╕, а вс╕ ╕нш╕ мови забороняються або пригн╕чуються. Альтернатива дуже проста - русиф╕куйся або сиди в сел╕. Цей ╕нтенсивний процес русиф╕кац╕╖ почався не сам по соб╕, а в╕дразу п╕сля втрати малорос╕йсько╖ автоном╕╖. В╕н корелю╓ в час╕ з в╕дпов╕дними законодавчими зм╕нами, що супроводжували цей процес, а тому його можна розглядати, як складову процесу ╕мперсько╖ колон╕зац╕╖ Укра╖ни. Тобто на протяз╕ XIX стол╕ття ╕ особливо в його к╕нц╕ в╕дбувався активний процес асим╕ляц╕╖ укра╖нсько╖ нац╕╖, а "нац╕отворч╕сть" в середовищ╕ укра╖нсько╖ ел╕ти являли собою реакц╕ю на цей процес, бо власне ел╕та ставала першою жертвою асим╕ляц╕╖. З╕ткнення двох форм буття для ел╕ти "...виступа╓ як драма екзистенц╕йного вибору (не просто м╕ж правним "чужим" та безправним "сво╖м", а - м╕ж двома культурами в соб╕ самому, з яких одна тлумить ╕ншу). Власне в горнил╕ ц╕╓╖ драми в╕дбувалося становлення нашо╖ нац╕онально╖ ╕нтел╕генц╕╖ в XIX стол╕тт╕, як у п╕дрос╕йськ╕й, так ╕ в галицьк╕й, "австр╕йськ╕й" Укра╖н╕..." (Оксана Забужко. Шевченк╕в м╕ф Укра╖ни. 1996). Нав╕ть початкова осв╕та ста╓ тим "культурним плугом", що переверта╓ в голов╕ учня етнокультурн╕ пласти, зм╕ню╓ ц╕нност╕, перетворю╓ться в репресивний ╕нструмент колон╕зац╕╖.
Теор╕я нац╕огенезу не врахову╓ наявн╕сть якраз цього важливого фактора - колон╕ального. Панування колон╕ально╖ держави призводить до знищення етнос╕в, або в кращому випадку - включення ╖х в пан╕вний етнос, незалежно в╕д того, досягли вони стад╕╖ нац╕╖, чи н╕. Я не буду наводити приклади, бо вони очевидн╕ ╕ ╖х надто багато. Досить хоча б поц╕кавитися як╕ народи ран╕ше проживали "на исконно русских землях" в район╕ то╖ ж Москви ╕ куди ц╕ народи под╕лися. То ж народ, що живе в умовах колон╕ального тиску може т╕льки виживати, поступово втрачаючи свою етнокультурну ╕дентичн╕сть. Модерн╕зац╕я, як правило, прискорю╓ цей процес, бо п╕дключа╓ до нього глобал╕зац╕ю, ун╕ф╕кац╕ю культури ╕ осв╕ти, посилення м╕жетн╕чних контакт╕в ╕ м╕грац╕╖. (Вт╕м, форми колон╕ального тиску можуть бути досить р╕зноман╕тними, то ж активна нац╕я (етнос) може знайти в╕дпов╕дну н╕шу для виживання ╕ в╕дпов╕дн╕ форми боротьби). Той "╕мпульс вол╕", що породив ╕ остаточно сформував укра╖нську нац╕ю десь на початку XVII-го стол╕ття ╕ який вдавалося п╕дтримувати ще на протяз╕ б╕льш як стол╕ття, затухав приблизно в╕д к╕нця XVIII-го до к╕нця XIX-го стол╕ття, що привело практично до знищення укра╖нсько╖ нац╕╖ внасл╕док поступово╖ л╕кв╕дац╕╖ укра╖нсько╖ державност╕ ╕ розколу (розшарування), що виник м╕ж селянством, включно з малоземельним козацтвом, ╕ ел╕тою, яка перетворилась в ╕мперське дворянство. (Аналог╕чний розкол оддавна ╕снував в рос╕йському народ╕ м╕ж дворянами ╕ кр╕паками).
Коротка хронолог╕я под╕й.
1754 р╕к - л╕кв╕дац╕я укра╖но-рос╕йського митного кордону
1764 - в╕дставка Розумовського, останнього гетьмана Гетьманщини.
1775 - руйнац╕я Запорозько╖ С╕ч╕. П╕сля цього близько половини запорозьких земель було розпод╕лено м╕ж рос╕йськими вельможами, а майже вся решта передана ╕ноземним (в основному н╕мецьким ╕ сербським) колон╕стам.
1781 - скасовано полковий устр╕й Л╕вобережжя.
1783 - перестало ╕снувати окреме козацьке в╕йсько на Л╕вобережж╕.
1783 - в╕дбулося закр╕пачення селян Л╕вобережжя, що складали близько 54% населення (за даними 1795 року).
1797 - введений призов до арм╕╖.
1831 - скасування магдебурзького права в м╕стах Укра╖ни (в Ки╓в╕ - 1834 р.).
1832 - козаки, що не стали дворянами, остаточно отримали статус спец╕альних державних селян.
1832 - запровадження для Правобережжя назви "Юго-Западный край".
1837 - скасування Малорос╕йського генерал-губернаторства як окремого утворення ╕ заборона вживання слова, Малорос╕я, в оф╕ц╕йних документах ╕мпер╕╖.
1840 - скасування Литовського статуту, що був головним джерелом укра╖нського права на Гетьманщин╕. На цьому укра╖нська державна автоном╕я була повн╕стю л╕кв╕дована, в усякому раз╕, формально. Укра╖на була остаточно втягнута в ╕мперську орб╕ту.
1863 - Валу╓вський указ про часткову заборону публ╕кац╕й укра╖нською мовою.
1876 - ╢мський указ, який повн╕стю забороняв укра╖нську мову в будь-як╕й публ╕чн╕й сфер╕. Центр укра╖нського культурного руху перем╕стився до Львова.
Фактично ми ма╓мо справу з процесом ╕нтеграц╕╖ укра╖нських земель до складу ╕мпер╕╖ в якост╕ рядових рос╕йських губерн╕й ╕ асим╕ляц╕╖ малорос╕в великорос╕йським етносом. В цьому план╕ малороси мали так╕ ж сам╕ права, що й великороси ╕ не мали жодних обмежень, якщо волод╕ли рос╕йською мовою. Законодавча р╕зниця полягала т╕льки в одному - смуга ос╕лост╕ для ╕уде╖в ╕ циган не розповсюджувалась на великорос╕йськ╕ губерн╕╖. Але з ╕ншого боку, цей процес в перспектив╕ в╕в до нев╕дворотного зникнення укра╖нства. Все це в╕дбувалось в рамках пануючо╖ концепц╕╖ "общерусской общности", яка була орган╕чна для рос╕ян ╕ не викликала жодних сумн╕в╕в. Сумн╕ви ╕ здивування викликали явища демонстрац╕╖ укра╖нсько╖ в╕друбност╕, як╕ з точки зору рос╕ян були безп╕дставними. Б╕льше того, як зауважу╓ Олекс╕й М╕ллер, "Борьба с другими национальными движениями была борьбой за сохранение целостности империи. Борьба же с украинским движением непосредственно касалась еще и вопроса о целостности русского народа (для тех, кто верил, что триединая русская нация уже существует) или о том, какие территории и какое население составят то ядро империи, которое предстояло консолидировать в русскую нацию (для тех, кто отдавал себе отчет в том, что большая русская нация представляет собой только проект)". (З цитовано╖ вище роботи, Формирование наций у восточных славян в 19 веке).