╤ т╕льки в той пер╕од, коли юридично Укра╖на перестала ╕снувати, до роботи п╕дключилася укра╖нська ел╕та, точн╕ше ╖╖ "укра╖ноф╕льська" частина. Але це була вже робота не по створенню, а по порятунку нац╕╖, по збереженню залишк╕в того, що ще не встигло зовс╕м зникнути. Це була реан╕мац╕йна робота, бо фактично ╓диним ╕ останн╕м нап╕взруйнованим форпостом укра╖нськост╕ на той час залишалось село.
Отже виника╓ питання, чи м╕г би той же Котляревський писати укра╖нською народною мовою ╕ виражати в сво╖х творах укра╖нську ментальн╕сть, якби вони не збереглися в середовищ╕ простого народу? Чи м╕г би В. Антонович разом з хлопоманами повернутись обличчям до нац╕онально╖ укра╖нсько╖ культури, якби тако╖ культури вже не ╕снувало? Чи м╕г би Шевченко, ╕стинний виходець з народу (хоч його ╕ вважа╓ О. Забужко першим нац╕ональним по сут╕ ╕нтел╕гентом), виражати дух укра╖нства, якби цього духу вже не було в народ╕? Та н╕, саме народ був в основ╕ цих явищ. А х╕ба не народна воля проявилась на ки╖вських майданах? Х╕ба не народ почав зносити пам'ятники Лен╕ну, проводячи десов╓т╕зац╕ю знизу, не дожидаючись, поки вона почнеться зверху? Х╕ба не народ прагне знищення ол╕гарх╕чного продажного режиму, який ел╕та створила ╕ не хоче з ним попрощатись?
Якщо проглянути ╕стор╕ю Укра╖ни, то саме народ був джерелом нац╕огенезу, а ел╕та завжди в╕дставала в час╕, а то й гальмувала процес. Бо завжди ел╕та знаходила ╕ знаходить сп╕льну мову з колон╕заторами ╕ часто була готова продати ╕нтереси народу заради особистого зиску чи прив╕ле╖в. На мою думку, ота укра╖нська ╕дея, що сформувала укра╖нський етнос ╕ укра╖нську нац╕ю (хай ╕ домодерну), не вмирала ╕ продовжувала жити саме в простому народ╕ в найважч╕ часи соц╕ального ╕ нац╕онального гноблення. Народ збер╕г цю ╕дею ╕ укра╖нство не вмерло саме завдяки цьому народов╕ ╕ значною м╕рою всупереч ел╕т╕. На правобережж╕ п╕сля 1667 року в╕дбувалося поступове спольщення нац╕онально╖ шляхти, поки вона повн╕стю не перестала ╕снувати, як нац╕ональна укра╖нська. На л╕вобережж╕ йшов аналог╕чний, але б╕льш пов╕льний процес ╕нкорпорац╕╖ укра╖нсько╖ шляхти в ╕мперську систему, який тихо завершився л╕кв╕дац╕╓ю Гетьманщини ╕ вс╕х вольностей Слобожанщини, а також закр╕паченням селянства. З боку шляхти не було жодних виступ╕в - прив╕ле╖, що ╖х надавала ╕мперська влада виявилися б╕льш спокусливими для шляхти, н╕ж права ╕ вольност╕, що були головною ц╕нн╕стю укра╖нства. А про ц╕ вольност╕ шляхта, перетворена в дворянство, згадувала х╕ба-що десь в теплому товариств╕ п╕д чарку медовухи. Т╕льки селянськ╕ бунти проти закр╕пачення, позбавлен╕ жодно╖ над╕╖, ╕ жорстоко задушен╕ в╕йськами, прокотилися подекуди, як в╕длуння славного козацького минулого. Але п╕сн╕, епос, укра╖нська народна культура, мова - все, що склада╓ п╕двалини нац╕онально╖ св╕домост╕, все що творилося тисячами нев╕домих нам народних поет╕в, музикант╕в, що розносилося по вс╕й Укра╖н╕ сл╕пими кобзарями, все це залишилося ╕ збереглося саме в народ╕. Ел╕та почала звертатися до цього спадку лише в XIX стол╕тт╕. (Перш╕ зб╕рки народних п╕сень - М.А. Цертел╓в, 1819 р╕к ╕ М.О. Максимович, 1827 р╕к, перша укра╖нська опера - 1862 р╕к). Нарешт╕, Шевченка, який створив найб╕льш потужний поштовх для пробудження укра╖нства в середовищ╕ ел╕ти, аж н╕як не можна розглядати, як продукт ц╕╓╖ ел╕ти. (Ел╕тарним продуктом можна вважати х╕ба що Лесю Укра╖нку). Якщо розглянути вибух укра╖нсько╖ самосв╕домост╕, що стався п╕сля революц╕╖ 1917 - 1921 рок╕в, то саме село ╕ маленьк╕ м╕стечка стали його основним джерелом. (Серед 39 д╕яч╕в культури, що були розстр╕лян╕ стал╕нським режимом, (так зване, розстр╕ляне в╕дродження) одна людина походить з Ки╓ва, одна - з Харкова, по одн╕й - з Черн╕гова, Самбора, Бендер ╕ Конотопа. 27 чолов╕к - вих╕дц╕ з с╕л або хутор╕в, решта - з маленьких м╕стечок). При цьому треба враховувати, що пробитись з р╕вня села, це далеко не те саме, що з р╕вня великого м╕ста. Знову народ, а не ел╕та стали джерелом укра╖нського духу. Того духу, що завжди пригноблений десь тл╕в в народ╕, ╕ при першому ж подиху св╕жого пов╕тря спалахнув з новою силою. Укра╖нська ел╕та завжди в╕дставала в╕д запит╕в народу в сенс╕ нац╕огенезу ╕ ця ситуац╕я продовжу╓ться до сьогодення - наша ел╕та не в╕дпов╕да╓ запитам широких мас, народ виявля╓ться б╕льш передовий ╕ прогресивний щодо державного буд╕вництва ╕ в╕дродження нац╕╖.
М. Драгоманов свого часу стверджував (╕ це твердження популярне до сьогодення), що ╕де╖ укра╖нсько╖ свободи ╕ л╕беральн╕ пол╕тичн╕ погляди прийшли до укра╖нсько╖ ел╕ти з Рос╕╖, чи з рос╕йськомовних публ╕кац╕й, перш за все, Григор╕я Полетики, Василя Капн╕ста, Кондрата Рил╓╓ва, з "╤стор╕╖ Рус╕в", бо насправд╕ л╕берал╕зм приходив до Рос╕╖ з ╢вропи, а вже пот╕м з рос╕йських столиць "спускався" до Укра╖ни. Драгоманов пише про "фатальний под╕л м╕ж в╕льнодумним ╕ просв╕тним ╓вропейством ╕ укра╖нським етнограф╕чним патр╕отизмом". (Листи на Наддн╕прянську Укра╖ну, 1894). Вт╕м, варто зауважити, що процеси, як╕ в╕дбувались в середовищ╕ ел╕ти, мали б╕льше в╕дношення до розвитку пол╕тичних уявлень ╕ формування пол╕тично╖ нац╕╖ вже по класичному ╓вропейському методу ╕ майже не впливали на ментальн╕сть простого народу, який жив сво╖м незалежним життям ╕ мав сво╖ традиц╕йн╕ уявлення про "вольност╕", що мають ╕сторичне кор╕ння, можливо, глибше, н╕ж ╓вропейський л╕берал╕зм. Драгоманов пише, що укра╖ноф╕льська л╕тература, а також тогочасна ел╕та, зокрема Костомаров, сутт╓во вплинули на становлення Шевченка, фактично "зробили" його. Безумовно, такий вплив був, але в╕н стосувався ╕нформац╕йного, рац╕онального вим╕ру. ╤ррац╕ональний вим╕р - дух, душа, почуття, ментальн╕сть, були створен╕ природою ╕ народним кор╕нням поета, в якому продовжувала ╕снувати пам'ять про "вольност╕". На м╕й погляд, власне наявн╕сть хай ╕ррац╕онально╖ "укра╖нсько╖ ╕де╖", чи образу "╕деально╖ В╕тчизни" осп╕вано╖ в п╕снях, сутт╓во вид╕ляло укра╖нський народ в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ в╕д, скаж╕мо, народностей чи етнос╕в, що ув╕йшли до складу французько╖ нац╕╖, але не мали власно╖ "нац╕онально╖ ╕де╖", яка стала б джерелом сепаратизму. (Зауважу, що за даними М╕н╕стерства осв╕ти Франц╕╖ 1863 року, близько половини населення кра╖ни не розмовляло на французьк╕й мов╕, а чверть населення - ╖╖ не розум╕ло. Закон, що дозволив факультативне викладання м╕сцевих мов, був прийнятий у Франц╕╖ т╕льки в 1951 роц╕. Ц╕ факти запозичен╕ з цитовано╖ роботи Олекс╕я М╕ллера).
Окремого розгляду потребують православн╕ братства, що на протяз╕ щонайменше двох стол╕ть створювали невидимий спротив полон╕зац╕╖, рел╕г╕йним ╕ нац╕ональним утискам. В сво╖й д╕яльност╕ вони реал╕зували принципи самоорган╕зац╕╖, характерн╕ для добров╕льних сп╕льнот в╕льних людей, таких як середньов╕чн╕ цехи, г╕льд╕╖, а також взагал╕ для укра╖нства. Вони об'╓днували в сво╖х рядах представник╕в ус╕х стан╕в, що також характерно для укра╖нства ╕ в╕дпов╕да╓ принципам християнсько╖ морал╕. Закрит╕сть братств ╕ в╕дсутн╕сть документ╕в, що стосуються ╖х внутр╕шнього життя, обмежують наш╕ можливост╕ щодо оц╕нки ╖х рол╕ в нац╕огенез╕. (Досл╕дженням д╕яльност╕ ╕ рол╕ братств XVI - XVIII стол╕ть займався ╕сторик Я.Д. ╤са╓вич). Але ╕сторичний досв╕д показу╓, що закрит╕ етн╕чн╕, рел╕г╕йн╕, або етн╕чно-рел╕г╕йн╕ общини, сп╕лки чи братства часто виступають як ╓дино-можлива форма збереження етн╕чно╖ чи рел╕г╕йно╖ ╕дентичност╕ групи населення в умовах тиску з боку держави чи базового етносу. Вони задовольняють общинний ╕нстинкт, властивий людин╕, створюють дружн╓ середовище, в якому пану╓ дов╕ра, сп╕вчуття ╕ братерство, так необх╕дн╕ людин╕, а тому - виникають, створюються ╕ в╕дтворюються в р╕зноман╕тних формах нав╕ть в умовах пересл╕дувань ╕ утиск╕в з боку влади. Видим╕ результати д╕яльност╕ братчик╕в - друкарн╕ ╕ школи, серед яких - Ки╖вська братська школа, заснована в 1615 роц╕, на баз╕ яко╖ в 1632 роц╕ виникла Ки╓во-Могилянська колег╕я, а пот╕м - славнозв╕сна академ╕я. Просв╕тництво, що йшло з Заходу, поступово зменшувало роль рел╕г╕╖, як об'╓днуючого фактора в житт╕ народу, а тому в XIX стол╕тт╕ братства почали створюватися вже на нац╕онально-культурн╕й основ╕. Треба в╕ддати належне досить л╕беральн╕й пол╕тичн╕й систем╕ Реч╕ Посполито╖, яка не перешкоджала створенню братств, б╕льше того, ╕снували юридичн╕ п╕дстави для ╖х орган╕зац╕╖. В Москов╕╖ ╕ Рос╕╖ такого явища зроду не ╕снувало, з чим напевно пов'язане пересл╕дування укра╖нських братств в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, що повною м╕рою проявило себе п╕сля л╕кв╕дац╕╖ Гетьманщини ╕ анекс╕╖ "польсько╖" Укра╖ни до складу ╕мпер╕╖. (Класичний приклад - Кирило-Мефод╕╖вське братство, яке було знищене в 1847 роц╕ з надзвичайною жорсток╕стю). В середин╕ стол╕ття в середовищ╕ ╕нтел╕генц╕╖ масово виникають, так зван╕, громади - процес "реставрац╕╖" укра╖нсько╖ нац╕онально╖ св╕домост╕ досяга╓ нарешт╕ р╕вня ел╕ти. ╤ знову ми бачимо, що джерелом в╕дродження ста╓ народ, до якого зверта╓ться ╕ який в╕дкрива╓ для себе ел╕та. (Як приклад - перший словник укра╖нсько╖ мови академ╕чного р╕вня, останн╕м упорядником якого став Б.Д. Гр╕нченко, основний масив якого склада╓ власне народна мова).