Не менш важлива властив╕сть ментальност╕ поляга╓ в тому, що вона безпосередньо вплива╓ на характер активност╕ (д╕яльност╕) людини (сусп╕льства), причому цей вплив може бути визначальним. Справа в тому, що активн╕сть виклика╓ться ментальним напруженням - почуттям, яке створю╓ певну спрямован╕сть активност╕ ╕ орган╕зу╓ волю. В цьому легко переконатися, якщо пор╕вняти активност╕ окремих людей, або сусп╕льств, що мають однаков╕ потреби, але сутт╓во в╕дм╕нн╕ ментальност╕. Так, наприклад, сусп╕льство, що ма╓ ментальн╕сть, схильну до рабства, п╕длеглост╕ або патернал╕зму, не може за ╕сторично короткий терм╕н перейти на шлях л╕берал╕зму. Активн╕сть такого сусп╕льства буде визначатись його ментальн╕стю ╕ воно буде схильне до в╕дтворення вже випробуваних форм нав╕ть в нових обставинах, таким чином, щоб в╕дбулося найб╕льш повне узгодження нового з╕ старим, щоб м╕н╕м╕зувати ментальне напруження в сусп╕льств╕. Таким же чином, коваль, якому потр╕бно зробити табуретку, почне гнути ╖╖ з металевих прутк╕в, бо на в╕дм╕ну в╕д столяра, в╕н мислить металом ╕ т╕льки в робот╕ з металом в╕н може узгодити характер сво╓╖ активност╕ з╕ сво╓ю ментальн╕стю.
В ментальност╕ в╕дбува╓ться синтез ╕ ф╕ксац╕я досягнутого соц╕окультурного р╕вня - синтез етичних, естетичних, рац╕ональних, ф╕лософських ╕ рел╕г╕йних складових сусп╕льного п╕знання реальност╕ ╕ сусп╕льного досв╕ду. Це ╓ ц╕нн╕сть, яка характеризу╓ ╕сторичний досв╕д р╕зних етнос╕в, народ╕в, соц╕альних груп. Специф╕ка ╕ ц╕нн╕сть цього досв╕ду ╓, зокрема, нац╕ональна специф╕ка ╕ нац╕ональна ц╕нн╕сть. Те саме стосу╓ться етносу, чи будь-яко╖ соц╕ально╖ групи, що ма╓ сво╖, специф╕чн╕ досягнення, пов'язан╕ з тим специф╕чним ╕сторичним шляхом, який пройшла дана соц╕альна група. Ц╕ досягнення, надбання, ц╕нност╕ можуть бути об'╓ктом гордост╕ дано╖ групи, об'╓ктом права, що захища╓ ╖х в╕д руйнац╕╖ ╕ посягання на руйнац╕ю, а також об'╓ктом захисту в╕д такого посягання. В цьому сенс╕ вони под╕бн╕ до ╕нтелектуально╖, чи нав╕ть матер╕ально╖ власност╕, яка явля╓ собою ц╕нн╕сть, що п╕дляга╓ правовому захисту. ╤ в цьому полягають базов╕ рац╕ональн╕ основи для виникнення нац╕онал╕зму як нормального явища, орган╕чно властивого будь-якому народу чи етносу в умовах, коли виника╓ необх╕дн╕сть докладання зусиль щодо збереження тих ц╕нностей. (Характерно, що етнос може не усв╕домлювати, що це ╓ власне, нац╕ональн╕ ц╕нност╕). Коли народ чи етнос не доклада╓ таких зусиль в раз╕ необх╕дност╕, то це ╓ св╕доцтвом глибоко╖ внутр╕шньо╖ кризи, яка ╓ прологом к╕нця цього етносу, як суб'╓кта ╕стор╕╖. Напевно, нац╕я ╕сну╓ поки ма╓ сво╖ нац╕ональн╕ ц╕нност╕, як╕ вона готова в╕дстоювати. ╤ вона повинна т╕ ц╕нност╕ ч╕тко усв╕домлювати ╕ артикулювати.
Отже, основне питання, яке виника╓ - а чи залишились т╕ власне, укра╖нськ╕ ц╕нност╕? А якщо залишились, то в чому вони полягають? ╤ чи можна щось побудувати на баз╕ тих ц╕нностей, щоб зайняти бодай якусь н╕шу в систем╕ св╕тового господарства ╕ св╕тово╖ культури? Що ми можемо запропонувати людству? ╤ головне - чи варто за т╕ ц╕нност╕ боротись ╕ ╖х в╕дстоювати? В цьому сенс╕ можна згадати Михайла Драгоманова, який майже п╕втора стол╕ття тому висм╕ював "галушковий" нац╕онал╕зм та етнограф╕чний патр╕отизм ╕ закликав звертатися до ╓вропейсько╖ науки ╕ ╓вропейських ц╕нностей. Можна послатись на того ж таки О. М╕ллера, який вважа╓, що укра╖нську нац╕ю створили б╕льшовики за роки пол╕тики "корен╕зац╕╖", а так звана, зах╕дноукра╖нська нац╕я, утворилася в Польщ╕ в м╕жво╓нний пер╕од (може внасл╕док пол╕тики полон╕зац╕╖?). Тобто укра╖нська нац╕я, по-перше - розколота, по-друге - не укор╕нена в минуле, а значить, ╖╖ фактично не ╕сну╓. Це означа╓, що не треба морочити голову ╕ забути про "укра╖нськ╕сть", яко╖ вже нема╓, як актуально╖ сили. ╤ все ж таки були сумн╕ви - щось тут не так. Я в╕дчував, на власному (╕ не т╕льки) досв╕д╕, що в╕дношення до укра╖нц╕в в Рос╕╖ явно не як до "сво╖х", а якесь насторожене, нав╕ть вороже, в усякому раз╕, серед так званих "простих" людей. Я бачив сутт╓ву р╕зницю в побут╕, а в с╕льськ╕й глибинц╕ вона була разюча. ╤ пол╕тика Радянського Союзу, починаючи з 1932 року була дуже жорстка в нац╕ональному питанн╕ (ярлик нац╕онал╕ста означав в'язницю, як м╕н╕мум), почалися репрес╕╖ серед нац╕онально╖ ел╕ти ╕ жорсткий контроль ус╕х прояв╕в нац╕онально╖ св╕домост╕. Значить система в цьому вбачала небезпеку. "Корен╕зац╕я" ╕снувала з 1923 по 1932 р╕к (хоч пересл╕дування д╕яч╕в "укра╖н╕зац╕╖" почалося вже в 1926 роц╕), а х╕ба можливо за такий терм╕н створити нац╕ю? (М╕ллер - фантаст або фальсиф╕катор?). Значить нац╕я ╕снувала. (Можливо, "корен╕зац╕я", то була частина диявольського плану л╕берал╕зац╕╖, щоб за образним висловом Мао Цзедуна "зм╕╖ повилазили з╕ сво╖ печер, п╕сля чого ми зможемо в╕друбати ╖х собач╕ голови". Короткий терм╕н "корен╕зац╕╖" ╕ подальш╕ под╕╖ наводять на таку думку, так само, як аналог╕чна ситуац╕я з НЕП-ом). Але з ╕ншого боку, досв╕д показував, що велик╕ м╕ста - русиф╕кован╕, укра╖нська народна культура, точн╕ше ╖╖ залишки, зосталась т╕льки на сел╕, нав╕ть образ укра╖нця, що його пост╕йно в╕дтворював радянський к╕нематограф - образ хитруватого нап╕вдурника, який послугову╓ться якоюсь дикою мово (бо, бачте, в його дурн╕й голов╕ не вм╕щаються одночасно дв╕ мови), не викликав симпат╕й широких мас, а серед укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ викликав обурення за таке в╕дверте шельмування укра╖нства. ╤нтенсивно нав╕ювалась сусп╕льна думка про укра╖нство, як про щось безк╕нечно в╕дстале, глибоко вторинне, недолуге, фольклорно-етнограф╕чне, "шароварно-галушкове", яке п╕дтриму╓ться т╕льки щоб показати, як парт╕я п╕клу╓ться про ус╕ народи. Нац╕ональну мову в рос╕йських школах можна було не вивчати по заяв╕ батьк╕в вже починаючи з 1958 року. Усе - п╕д контролем, усе що треба - закатане в асфальт.
Незалежн╕сть, що настала зовс╕м неоч╕кувано, коли Укра╖на майже сама по соб╕ в╕двалилася в╕д гниючо╖ ╕ смердячо╖ маси ╕мпер╕╖, також не дала особливих над╕й - поступово створювався ол╕гарх╕чний кап╕тал╕зм за кращими рос╕йськими зразками, ╕дейна основа якого була дуже проста - прибуток за будь-яку ц╕ну. (Щастя, що ще не встигли розпродати земл╕). Свобода, отримана малою ц╕ною так само мало ц╕ну╓ться. Народ, якого створила свобода, виявився до свободи не готовий - патернал╕зм встиг роз'╖сти здорову народну основу. Перех╕дний пер╕од був необх╕дний, але основне питання полягало в напрямку цього переходу. Укра╖на мовчазно погодилась з тим напрямком, що прив╕в до ол╕гарх╕зац╕╖ ╕ до, фактично, антинародно╖ влади. То чи залишилось в╕д Укра╖ни щось сво╓, достойне гордост╕ ╕ збереження, ╕ що давало б ╕мпульс розвитку?
Майдан Незалежност╕, Революц╕я Г╕дност╕, под╕╖ на Донбас╕ стали поворотною точкою. Для б╕льшост╕ стало очевидно - так, ще не вмерла Укра╖на. Вона проявилася саме в тих формах ╕ мала таку спрямован╕сть, як╕ ╓ характерн╕ для укра╖нства - самоорган╕зац╕я (особливо - ун╕кальний по масштабу феномен волонтерства) ╕ типова для укра╖нц╕в вперт╕сть в досягненн╕ мети, прагнення до свободи ╕ людсько╖ г╕дност╕, що здавалося б не повинно було турбувати людину посттотал╕тарно╖ держави. ╤ все це в╕дбувалось п╕д укра╖нською символ╕кою ╕ п╕д звуки укра╖нського г╕мну. Тобто очевидна була проукра╖нська спрямован╕сть Майдану ╕ знову ж таки - укра╖нська по ╕де╖, а не за етн╕чними ознаками. Етн╕чний ╕ л╕нгв╕стичний аспекти не мали жодного значення. Це були ознаки формування сучасно╖ пол╕тично╖ нац╕╖. На Майдан╕ була нац╕ональна ел╕та, але п╕дтримка його значною частиною населення кра╖ни стала св╕доцтвом наявност╕ нац╕онального духу також в широких масах.
Для мене особисто це був сигнал - т╕ роздуми про Укра╖ну, укра╖нство, майбутню долю кра╖ни, як╕ на протяз╕ довгих рок╕в велись, так би мовити, в "фоновому режим╕", щодо яких я не мав жодних ╕люз╕й в план╕ ╖х актуальност╕ чи затребуваност╕, ╕ з якими я н╕коли не збирався д╕литись, раптом стали на в╕стр╕ актуальних под╕й. В розмовах з людьми я зрозум╕в, що сух╕ факти нашо╖ ╕стор╕╖ практично ╕снують сам╕ по соб╕, не вписан╕ в сьогодення. Найб╕льш гостре питання - що ми за народ? Яким чином св╕дом╕сть руса зм╕нилася св╕дом╕стю укра╖нця? В чому полягають власне укра╖нськ╕ ц╕нност╕? ╤ чи збер╕гають т╕ ц╕нност╕ актуальн╕сть для сьогодення, а найважлив╕ше - для майбутнього? Мен╕ захот╕лося показати не т╕льки пер╕од зародження Укра╖ни, але й те як наша ╕стор╕я пов'язана з загальною ╕стор╕╓ю в актуальному для сьогодення питанн╕ - державотворення.
Ун╕кальн╕сть Укра╖ни, про яку я говорив ран╕ше, поляга╓ в тому, що вона виникла як бездержавне утворення. Згодом вона адаптувалась до умов сус╕дн╕х держав, в як╕ була ╕нкорпорована, але продовжувала ╕снувати не зменшуючись, ╕ врешт╕-решт перетворилась в одну з найб╕льших кра╖н ╢вропи. Це ╓ св╕доцтво потенц╕алу укра╖нсько╖ ╕де╖ ╕ укра╖нського народу. Под╕╖ Майдану, провал амб╕тного проекту "Новорос╕я 2" в╕д Харкова до Одеси показали, що потенц╕ал народу, бо власне народ, а не держава були руш╕йною силою опору, ще не вичерпав св╕й потенц╕ал, п╕д попелом ще тл╕ло вуг╕лля, яке знову запалало полум'ям. Це полум'я означа╓ активн╕сть народу яка ма╓ бути певним чином спрямована. ╤ цю спрямован╕сть ма╓ надати ел╕та - в цьому поляга╓ ╖╖ ╕сторична м╕с╕я в цей визначальний пер╕од нашо╖ ╕стор╕╖. Ця спрямован╕сть ма╓ бути узгоджена з нашою ментальн╕стю, нашим р╕внем технолог╕╖, сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖, нашими природними можливостями, нарешт╕ - нашим оточенням ╕ загальними тенденц╕ями ╓вропейських ╕ св╕тових процес╕в. ╤ншими словами, вона ма╓ бути конкретна, специф╕чна для Укра╖ни ╕ являти собою, як тепер говорять "дорожню карту" - динам╕чну, адаптивну програму поступових зм╕н, як╕ повинн╕ наблизити нас до передових кра╖н св╕ту. Це непроста задача, яка повинна вир╕шуватися широкою сп╕льнотою.