Властивост╕ соц╕альних систем, пов'язан╕ з д╕╓ю зворотних зв'язк╕в, показують, що ╓ можлив╕сть зм╕нювати характер цих зв'язк╕в ╕ таким чином можна зм╕нювати характер соц╕альних явищ. Наприклад, якщо застосувати механ╕зми, що гальмують чи нав╕ть блокують майнове розшарування сусп╕льства, то не виника╓ достатньо значна концентрац╕я влади ╕, в╕дпов╕дно, не виника╓ державн╕сть. Зокрема, це стосу╓ться соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ кочових народ╕в, а в чистому вигляд╕ це демонстру╓ народ апатан╕, що зум╕в створити ст╕йку бездержавну не╕╓рарх╕чну форму землеробського сусп╕льства, при наявност╕ патр╕архально╖ моногам╕╖ ╕ приватно╖ власност╕ на землю (досл╕дження Ю.╢. Берьозк╕на).
Новий етап державотворення почина╓ться з винаходом грошей. З цього часу з'явля╓ться можлив╕сть безпосередньо грошових ╕нвестиц╕й в вигляд╕ кредит╕в - виника╓ лихварство. Якщо лихвар ма╓ досить велику суму грошей, яку в╕н може кредитувати, його кап╕тал буде невпинно зростати, причому, якщо умови кредиту не зм╕нюються, то зростання буде в╕дбуватись по експонент╕. За рахунок чого? Очевидно, за рахунок боржник╕в. Дуже скоро практично вся земля Аттики, що ран╕ше належала в╕льним громадянам, стала власн╕стю ф╕нансових ол╕гарх╕в. При цьому "в╕льн╕ громадяни" працювали на цих землях за шосту частину в╕д урожаю, або ж продавалися в рабство. Ф. Енгельс у сво╖й знаменит╕й робот╕ "Походження с╕м'╖, приватно╖ власност╕ ╕ держави" переможну ходу грошей описав так: "Грошове господарство проникло в с╕льськ╕ общини, впливаючи як роз'╖даюча кислота на ╖х споконв╕чний, укор╕нений на натуральному господарств╕ спос╕б життя. Родовий устр╕й абсолютно несум╕сний з грошовим господарством. Розорення др╕бних селян сп╕впало з ослабленням старих родових зв'язк╕в, що ран╕ше ╖х обер╕гали. Боргова розписка ╕ закладна на землю не рахувались н╕ з родом н╕ з фратр╕╓ю... Продаж батьком д╕тей у рабство - такий був перший пл╕д батьк╕вського права ╕ моногам╕╖! А коли кровопивця все ще був не задоволений, в╕н м╕г продати в рабство ╕ самого боржника. Такою була св╕тла зоря цив╕л╕зац╕╖ серед аф╕нського народу". (В╕дразу виника╓ питання - чи ця "св╕тла зоря цив╕л╕зац╕╖" являла собою суто аф╕нське явище, чи сама природа держави тому причиною?)
Але ще залишався один фактор, про який часто забувають ╕сторики, особливо марксисти. Це - ментальн╕сть, що залишилась в╕д геро╖чного минулого в╕льного народу, його ╕сторична пам'ять. Та й родоплем╕нн╕ в╕дносини м╕ж людьми ще залишались, незважаючи на так╕ явища, як перем╕шування род╕в, фратр╕й ╕ племен, ╕нтенсиф╕кац╕я розпод╕лу прац╕ м╕ж землеробством, рем╕сництвом, торг╕влею ╕ судноплавством. Ця ментальн╕сть не могла довго миритися з виглядом нив, на яких встановлен╕ боргов╕ камен╕, з рабством сво╖х близьких ╕ приниженим станом колись в╕льних ╕ гордих людей. Напруження в сусп╕льств╕ зросло до критичних р╕вн╕в. В даному випадку знайшлася ун╕кальна за сво╖ми зд╕бностями людина - Солон, якому вдалось зайняти посаду архонта (правителя пол╕са) з особливими повноваженнями. В╕н законодавчо л╕кв╕дував боргов╕ зобов'язання, скасував рабство серед громадян ╕ зняв сусп╕льне напруження. Це був, як сказали б у наш час, адм╕н╕стративний метод вир╕шення проблеми, шляхом в╕дпов╕дного застосування правових ╕ владних важел╕в разом з використанням п╕дтримки з боку народних мас. (Вт╕м, ще одним з метод╕в приборкання ол╕гархату ╕ аристократ╕╖ в Грец╕╖ стала тиран╕я - вар╕ант диктатури. Але тиран╕╖ н╕коли не були довгов╕чними ╕ зм╕нювались демократ╕ями).
Греки були перш╕, кому вдалося хоча б частково вир╕шити проблему в╕дд╕лення багатства в╕д влади. Для цього вони використали три важел╕ - розпод╕л влади, обмеження влади, ╕ народ, як фактор влади. Ус╕ ц╕ винаходи продовжують ефективно д╕яти до наших час╕в. Воля народу в╕д╕гравала дуже важливу роль ╕ в пер╕оди тиран╕й, ╕ аристократ╕й, ╕ демократ╕й, ╕ нав╕ть ол╕гарх╕й - основних форм державност╕ в Грец╕╖, ╕ ця роль була напряму пов'язана з ментальн╕стю ╕ активн╕стю в╕льного народу.
Виникнення антично╖ держави призвело до ╕нтенсивного розпод╕лу прац╕, в першу чергу, на землеробську ╕ рем╕сничу. Це було пов'язано з демограф╕чним фактором ╕ обмеженою к╕льк╕стю орно╖ земл╕ - надлишок населення переходив у рем╕сники, створювались м╕ста - пол╕си, бо для рем╕сництва необх╕дна була б╕льш висока концентрац╕я р╕зноман╕тних технолог╕й, що могло забезпечити т╕льки м╕сто. М╕ста мали можлив╕сть будувати укр╕плення, а тому вони ставали центрами захисту населення (включно з селянами) п╕д час небезпеки зовн╕шньо╖ агрес╕╖ ╕ автоматично ставали центрами влади, виробництва, концентрац╕╖ багатства ╕ культури. Поступово в╕дбува╓ться перем╕шування племен, формування ╓дино╖ мови, ╓диних закон╕в, утворення ╓дино╖ нац╕╖ (домодерно╖ - уточнення для прихильник╕в модерно╖ теор╕╖ нац╕й).
Зг╕дно марксизму, держава ╓ апарат насильства одного класу над ╕ншим. Макс Вебер уточнив, що це ╓ лег╕тимне застосування насильства. Приклад Грец╕╖ показу╓, що кр╕м того держава забезпечу╓ виконання ц╕лого ряду функц╕й - орган╕зац╕╖, захисту, нац╕огенезу, розвитку економ╕ки ╕ культури, не рахуючи основно╖ функц╕╖ - формування внутр╕шньо╖ ╕ зовн╕шньо╖ пол╕тики. (Таке розум╕ння державност╕ було притаманне вже ╤бн Хальдуну, який жив в XIV стол╕тт╕. Зокрема в╕н опису╓ в сво╖й прац╕ "Мукадд╕ма" , як мудрий примус ╕ влада усувають несправедлив╕сть, яка походить в╕д погано╖ природи людини). Але поряд з маленькою Елладою ╕снувала величезна Персидська держава, що зародилася б╕льш менш синхронно, ╕ ╓ прикладом зовс╕м ╕ншого механ╕зму державотворення, який в╕дпов╕дно прив╕в до ╕ншого типу держави, до якого б╕льше п╕дходить марксистське визначення. Генетичною основою такого типу державност╕ ╓ вожд╕вство - родоплем╕нна орган╕зац╕я, на чол╕ яко╖ склалася влада вождя, або ж вождя разом з певним центром влади, включаючи рел╕г╕йну. Подальша еволюц╕я вожд╕вства пов'язана виключно з людським фактором - р╕внем ментальност╕, соц╕ал╕зац╕╖ ╕ активност╕ народних мас. (Ця форма досл╕джена зокрема в роботах А.В. Корота╓ва ╕ М.М. Крад╕на ╕ пов'язу╓ться з розвитком землеробства, при якому досяга╓ться певний досить високий р╕вень густоти населення ╕ в╕дпов╕дного демограф╕чного тиску, який ста╓ основною причиною державотворення. Кр╕м того важливу роль в╕д╕гра╓ наявн╕сть певного ряду технолог╕й, включаючи письменн╕сть). В вар╕ант╕ Персидсько╖ держави напрямок розвитку вожд╕вства був ц╕лком однозначний - спочатку вожд╕вство стало спадковим, дал╕ воно почало розширюватись за рахунок п╕дкорення сус╕дн╕х племен, а приблизно в 705 роц╕ до н. е. Ахемен, вождь племен╕ пасаргад╕в, що перебувало на землях М╕д╕╖, перетворився на першого царя, засновника династ╕╖ Ахемен╕д╕в. Дал╕ його далекий нащадок цар Кир II Великий (вступив на престол приблизно в 558 роц╕ до н. е.) об'╓днав ╕ранськ╕ племена, створив арм╕ю ╕, починаючи з М╕д╕╖, став п╕дкорювати одне за другим ус╕ сус╕дн╕ держави ╕ племена, поки не створив величезну ╕мпер╕ю в╕д Егейського моря до ╤нду, в╕д п╕вденного причорномор'я до ╢гипту. Майже все сво╓ царювання (коло 30 рок╕в) в╕н пров╕в у загарбницьких походах ╕ загинув у битв╕ проти ск╕фського племен╕ массагет╕в, маючи близько 63 рок╕в.
В╕дношення до Кира з боку завойованих ним народ╕в характеризу╓ така деталь, описана Геродотом. Цариця массагет╕в Томир╕с п╕сля перемоги над персами наказала всунути в╕друбану голову Кира Великого в м╕х, наповнений людською кров'ю, промовляючи: "Ти прагнув кров╕, цар перс╕в, так пий ╖╖ досхочу!" В╕йна - в природ╕ людини - сказав свого часу Наполеон. Щоправда, це повною м╕рою в╕дноситься саме до таких людей, як Наполеон - природжених во╖н╕в, що не уявляють соб╕ життя без в╕йни. Коли вони дориваються до влади, то часто стають завойовниками, яких ╕стор╕я нагороджу╓ прикметником "великий", при тому що ╖х житт╓в╕ шляхи були вимощен╕ людськими т╕лами ╕ полит╕ кров'ю, так що ц╕лком п╕д╕йшов би прикметник, "кривавий". Виб╕р робить ментальн╕сть людей, для яких загарбницьк╕ в╕йни ╕ перемоги значно ц╕нн╕ш╕ за людськ╕ життя. Вся ╕стор╕я державотворення трима╓ться на прав╕ сильного, на нехтуванн╕ ╕нтересами ╕ життями слабших, бо найголовн╕ше для держави - в╕йна. Вся ╕стор╕я прославля╓ сильних ╕ безжал╕сних, бо мертв╕ не голосують, ╕ мертв╕ не пишуть ╕стор╕ю.
В Персидськ╕й ╕мпер╕╖ остаточно сформувався ╕мперський принцип орган╕зац╕╖ влади, який продовжу╓ д╕яти в деяких м╕сцях аж до наших час╕в: вся територ╕я д╕литься на рег╕они - сатрап╕╖, в основному по етн╕чному принципу, в яких править сатрап - фактично нам╕сник царя (╕мператора), або цар нижчого р╕вня ╕╓рарх╕╖, якому нада╓ться певний в╕йськовий гарн╕зон. Функц╕я сатрапа поляга╓ в належному стягненн╕ податк╕в з п╕дкореного народу ╕ поставц╕ рекрут╕в в ╕мперську арм╕ю. Якщо в народ╕ виникають заворушення, з якими не може впоратись гарн╕зонне в╕йсько, то на допомогу приходить ╕мперське в╕йсько, яке жорстоко придушу╓ повстання (таких повстань виникало безл╕ч). Принцип рекрутування завойованих народ╕в забезпечу╓ безперервне зростання арм╕╖ - арм╕я ста╓ тим б╕льшою, чим б╕льше кра╖н вона завоювала, ╕ тим б╕льшу можлив╕сть вона отриму╓ для подальшо╖ експанс╕╖ (знову працю╓ позитивний зворотний зв'язок). Велика ╕мпер╕я ма╓ безмежну к╕льк╕сть потенц╕йних во╖н╕в, а тому може не рахувати втрат. Велика ╕мпер╕я ма╓ велик╕ прибутки (230 тон ср╕бла на р╕к в часи Дар╕я Великого), як╕ ст╕кались в центральну казну. Куди витрачались ц╕ прибутки? Майже виключно на утримання само╖ держави - перш за все на арм╕ю ╕ флот, на буд╕вництво дор╕г, якими арм╕я може швидко д╕статись до м╕сць повстань, на буд╕вництво столиц╕ ╕мпер╕╖ (для цього з ус╕х земель забирали десятки тисяч рем╕сник╕в), на утримання царсько╖ резиденц╕╖, на поповнення казни. Сатрапи на м╕сцях також про себе не забували. Тобто держава працювала сама на себе, утримуючи народ на меж╕ виживання. Фактично, це ╓ держава-паразит, яка ╕сну╓ завдяки апарату насильства - перш за все, в╕йську. Л╕кв╕дац╕я в╕йська, або перемога над в╕йськом автоматично призводить до л╕кв╕дац╕╖ ╕мпер╕╖. (П╕сля розгрому персидського в╕йська Александром Македонським у 330 роц╕ до н. е. ╕мпер╕я Ахемен╕д╕в перестала ╕снувати).