Таким чином, основна зовн╕шня, або геопол╕тична функц╕я держави на протяз╕ в╕д ╖╖ зародження до приблизно середини XX-го стол╕ття - функц╕я агрес╕╖ або захисту в╕д агрес╕╖. Тобто держава бореться з явищем, яке сама породжу╓. Функц╕я п╕дтримання внутр╕шнього порядку в сусп╕льств╕, яка деклару╓ться державою як одна з головних, викону╓ться державою вкрай неефективно, бо насправд╕ держава знову ж таки бореться з явищами, як╕ сама породжу╓. (Найб╕льш безпечною кра╖ною ╢вропи була Швейцар╕я, де апарат державно╖ влади був найслабший). Починаючи з середини XX стол╕ття держава вир╕шила випробувати себе в рол╕ такого соб╕ доброд╕я - побудувати "сусп╕льство загального добробуту". Держава сказала, що вона справедливо розпод╕лить в народ╕ вс╕ блага, що в╕зьме у цього ж таки народу, що вона нагоду╓ голодних, ут╕шить стражденних, просв╕тить неписьменних, окультурить некультурних ╕ вил╕ку╓ хворих. Т╕льки плат╕ть податки (дуже велик╕ податки, вже не десятину). Бюрократична машина може взятися за вир╕шення будь-яко╖ проблеми, використовуючи ун╕версальний метод - зб╕льшення бюрократично╖ машини. Тобто, як ╕ в часи Ксеркса держава в першу чергу дба╓ про себе, в другу чергу про себе дба╓ кожен бюрократ ╕ нарешт╕ в третю чергу щось д╕ста╓ться народу з того, що залиша╓ться. Тому що в ус╕ часи в першу чергу працю╓ людська природа (досить паскудна), а вже пот╕м рац╕ональн╕сть, розум ╕ нарешт╕, установлений порядок. Отже держава д╕йсно ус╕х ус╕м забезпечила, але дуже неяк╕сно, а в багатьох випадках досягла зворотного результату. (Приклади можна наводити до неск╕нченост╕ ╕ вони для б╕льшост╕ очевидн╕).
Держава явля╓ собою певний соц╕альний орган╕зм, що ╕сну╓ завдяки сусп╕льству, нав╕ть можна сказати, паразиту╓ на сусп╕льств╕, ╕ як будь-який орган╕зм розвива╓ться, росте, поширю╓ ╕ посилю╓ св╕й вплив. Влада держави завжди ма╓ певн╕ обмеження, тобто ╕сну╓ зона свободи, де д╕ють бездержавн╕ механ╕зми самоорган╕зац╕╖, що спираються на мораль ╕ традиц╕╖. Все питання поляга╓ в сп╕вв╕дношенн╕ зони свободи, тобто бездержавност╕, ╕ "зони держави". ╤сторичний досв╕д показу╓, що це сп╕вв╕дношення залежить в╕д р╕вня соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства, тобто в╕д соц╕ально╖ зр╕лост╕ ╕ активност╕ народу, його здатност╕ об'╓днуватись ╕ протистояти агресивност╕ державно╖ машини. Потужна державна машина може нав╕ть повн╕стю л╕кв╕дувати зону свободи, держава ста╓ тотал╕тарною. Людина в так╕й систем╕ ста╓ "гвинтиком держави" з ус╕ма насл╕дками для можливостей ╖╖ самореал╕зац╕╖. При цьому держава ста╓ неспроможною реал╕зувати людський потенц╕ал, втрача╓ конкурентну спроможн╕сть ╕ гине. З ╕ншого боку, повн╕стю бездержавне сусп╕льство також не може довго ╕снувати в оточенн╕ агресивних держав. Ось ця боротьба державност╕ ╕ бездержавност╕ стала головним зм╕стом пол╕тичного життя, перш за все ╢вропи, (але не т╕льки) на протяз╕ останн╕х майже двох стол╕ть, ╕ ця боротьба гра╓ визначальну роль в формуванн╕ майбутнього розвитку на цей раз вже св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖.
Той ╕нтенсивний процес ероз╕╖ державност╕, що зараз в╕дбува╓ться в ╢вроп╕ (╕ не т╕льки), пов'язаний в першу чергу з розвитком м╕сцевого самоврядування, органи якого не являються частиною державного апарату, а суб'╓кт самоврядування, громада, сп╕впада╓ з його об'╓ктом, тою ж громадою. Таким чином життя сусп╕льства поверта╓ться до природних основ. Розширення самоврядування один з шлях╕в подолання засилля держави. Другий шлях пов'язаний з ╕снуванням р╕зного типу утворень, що частково виконують функц╕╖ держави, але роблять це б╕льш демократично, як╕сно ╕ без примусу (корпорац╕╖, сп╕лки, фонди, союзи, общини, учбов╕ ╕ медичн╕ заклади, об'╓кти культури ╕ т. ╕.). Нарешт╕ трет╕й шлях обумовлений глобал╕зац╕╓ю, тобто розвитком наддержавних механ╕зм╕в, корпорац╕й, союз╕в, м╕жнародного законодавства, м╕жнародних стандарт╕в, торг╕вл╕, комун╕кац╕й, ╓дино╖ ╕нформац╕йно╖ системи ╕ звичайно ж, м╕жнародних систем колективно╖ безпеки.
Чи може сусп╕льство швидко л╕кв╕дувати державний апарат (вар╕ант революц╕╖) ╕ почати жити бездержавно, або хоча б як╕сно зм╕нити державну систему? На жаль, це запитання ма╓ однозначну в╕дпов╕дь - н╕ не може. Справа в тому, що функц╕онування держави базу╓ться на ╕нститутах, як╕ ╓ необх╕дними в житт╕ сусп╕льства. Для того, щоб сусп╕льство могло ╕снувати в бездержавному, чи як╕сно ╕ншому вар╕ант╕, так╕ ╕нститути мають або вже ╕снувати, або бути дуже швидко створен╕, що нереально. На м╕й погляд, найважлив╕шим ╕нститутом держави ╓ ф╕нансова система. Л╕кв╕дац╕я держави приводить до ╖╖ краху. Селяни перестають обм╕нювати зерно на "розмальован╕ пап╕рц╕" ╕ чекають кращих час╕в. Промислов╕ товари також н╕хто не купу╓ в умовах г╕пер╕нфляц╕╖, а тому виробництва згортаються. В м╕стах виника╓ нестача харч╕в. Росте злочинн╕сть. ╤нститут пол╕ц╕╖ л╕кв╕дований одним з перших, як найб╕льш ненависний. А ново╖ пол╕ц╕╖ нема╓, бо платити ╖й н╕чим - ╕нституту збору податк╕в не ╕сну╓. ╤ так дал╕ п╕шов накручуватися клубок проблем, поки через десяток рок╕в який-небудь Наполеон не встановить зал╕зну диктатуру п╕д захоплен╕ оплески вкрай виснаженого сусп╕льства. Все поверта╓ться "на круги своя". (Докладно з процесом "накручування" клубка проблем можна познайомитись, наприклад, в книз╕ ╢.Т. Гайдара, Смуты и институты. 2009 р.). Насправд╕, крах держави - це ф╕нальна стад╕я процесу, що як ╕ вс╕ соц╕альн╕ процеси почина╓ться в головах людей. На перш╕й стад╕╖ в╕дбува╓ться десакрал╕зац╕я влади, (якщо ╕сну╓ елемент сакральност╕), на друг╕й - ╖╖ делег╕тимац╕я, на трет╕й - знамените, "низи не можуть, а верхи не хочуть", тобто форму╓ться метастаб╕льний стан сусп╕льно╖ системи, (коли система ╓ вже потенц╕йно нестаб╕льна), дал╕ в деякий наперед невизначений момент, коли виника╓ певний зб╕г обставин, в╕дбува╓ться, як зараз говорять, тригерна под╕я, тобто под╕я, значим╕сть яко╖ перевищу╓ певний пор╕г, п╕сля чого крах наступа╓ швидко ╕ нев╕дворотно вже в матер╕альн╕й форм╕. Саме тод╕ не знаходиться жодного полка, готового стр╕ляти в народ, ╕ починають "сипатися" ╕нститути державно╖ влади. Метастаб╕льний стан системи рано чи п╕зно завершу╓ться катастрофою. Вт╕м, цей стан можна продовжувати досить довго, якщо ╕снують досить потужн╕ сили п╕дтримки режиму, в тому числ╕, наприклад, найман╕ ╕ноземн╕ в╕йська. (Не сумн╕ваюсь, що коли в Москв╕ почнуться заворушення, то в москвич╕в будуть стр╕ляти чеченц╕, причому з великим задоволенням).
Чи ╕сну╓ можлив╕сть вирватися з цього зачарованого кола? В╕д чого це залежить? Яку роль тут гра╓ "як╕сть" народу, або його ментальн╕сть? До якого типу сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ сл╕д рухатися? Ц╕ питання ╓ актуальними по в╕дношенню до молодих пострадянських держав, ╕ саме в цьому аспект╕ варто розглядати проблему укра╖нсько╖ державност╕ ╕ майбутнього укра╖нського державного буд╕вництва.
Розд╕л 3.3. Кооперац╕я ╕ корпорац╕я.
Будь-яке добро може стати причиною зла.
Одне з фундаментальних явищ, що д╕ють на б╕олог╕чному р╕вн╕ орган╕зац╕╖ матер╕╖ - симб╕оз, при якому сп╕в╕снування двох (чи б╕льше) орган╕зм╕в ста╓ корисним для одного з них чи для обох. Сп╕в╕снування створю╓ нову як╕сть - так званий, кооперативний ефект. Власне цей ефект породжу╓ людськ╕ соц╕альн╕ орган╕зми. Кооперац╕я (кооперативна сол╕дарн╕сть, вза╓модопомога) виклика╓, як насл╕док, вза╓мозалежн╕сть, створю╓ зв'язки ╕ утриму╓ ц╕л╕сн╕сть соц╕ального орган╕зму. В свою чергу система зв'язк╕в - соц╕ал╕зац╕я, лежить в основ╕ соц╕альних структур ╕ самоорган╕зац╕╖. В процес╕ самоорган╕зац╕╖, який супроводжу╓ться спец╕ал╕зац╕╓ю (розпод╕лом прац╕) в╕дбува╓ться розширення ╕ збагачення форм соц╕ал╕зац╕╖ ╕ кооперац╕╖ в сусп╕льств╕. Таким чином ╕де сусп╕льний розвиток, виникають певн╕ соц╕альн╕ практики, в яких концентру╓ться сусп╕льний досв╕д ╕, як тепер полюбляють говорити, соц╕альний кап╕тал, або по-простому - як╕сть сусп╕льства, його самост╕йн╕сть ╕ самодостатн╕сть, здатн╕сть до адаптац╕╖. Це власне той соц╕альний кап╕тал ╕ т╕ соц╕альн╕ практики, на яких пот╕м паразиту╓ держава.