Все це переплетено проявами ╕сторично╖ пам'ят╕, яка перетворю╓ться в пол╕тичний ╕ геопол╕тичний фактор. Характерний приклад - московськ╕ княз╕ Рюрикович╕, що були нащадками ки╖вських Рюрикович╕в, вважали ц╕лком законним право московських княз╕в, чи п╕зн╕ше Великорос╕╖ на волод╕ння Ки╓вом, чи Малорос╕╓ю. Це почуття правом╕рност╕ претенз╕й Рос╕╖ на волод╕ння Укра╖ною також укор╕нено в ментальност╕ практично вс╕х рос╕ян, для яких Ки╖в залиша╓ться землею ╖х предк╕в "матерью городов русских", об╕тованою землею, з ╖╖ святинями, печерами, хрещенням Рус╕, ╕ вся рос╕йська ╕стор╕ограф╕я, починаючи з М. Карамз╕на пронизана отим в╕дчуттям спадко╓мност╕, ╓дност╕ ╕, в╕дпов╕дно, законност╕ волод╕ння Укра╖ною, а також - ц╕лковито╖ впевненост╕ в тому, що всяк╕ особливост╕ розвитку Мало╖ Рус╕, вс╕ прояви козаччини "и прочей дикой необузданности" поступово повинн╕ бути "причесан╕" ╕ ун╕ф╕кован╕ до р╕вня "полного единообразия и имперского порядка". Не дивно що в╕дх╕д Укра╖ни в╕д Рос╕╖ сприйма╓ться через призму рос╕йсько╖ ментальност╕ спочатку, як "розр╕зання по живому", пот╕м - по принципу рос╕йського присл╕в'я, "вернись, я все прощу" ╕ нарешт╕, "так не доставайся же ты никому!". Не менше вража╓ феномен "сарматського м╕фу" - стосовно походження польсько╖ шляхти в╕д войовничих сармат╕в, як╕ в свою чергу - нащадки славного Яфета, сина прабатька Ноя, в той час як посполит╕ хлопи, ясна р╕ч, нащадки Хама. В ус╕ часи походження само по соб╕ ставало непохитною п╕дставою прав власност╕, стану, статусу ╕ пол╕тично╖ лег╕тимност╕. Ще в XX стол╕тт╕ в деяких штатах Америки д╕яв принцип "капл╕ кров╕", зг╕дно якого будь-яка незначна частина негритянсько╖ кров╕ перетворювала людину в недолюдка.
Те саме стосу╓ться базового соц╕ального в╕дношення, св╕й-чужий - плин часу н╕як на ньому не позначився. Цив╕л╕зован╕ англ╕йц╕ час╕в Ол╕вера Кромвеля, за пер╕од з 1641 по 1652 р╕к знищили 500 тисяч ╕рландц╕в ╕ ще 300 тисяч продали в рабство. Населення ╤рланд╕╖ зменшилось на 60 в╕дсотк╕в за десять рок╕в, але на цьому процес работорг╕вл╕ не завершився, в╕н ╕нтенсивно продовжувався до 1798 року, а остаточно завершився т╕льки в 1839 роц╕. Ц╕ факти дивують, бо мова йде про стосунки до представник╕в тако╖ ж само╖ б╕ло╖ раси ╕ то╖ ж само╖ християнсько╖ в╕ри. Вс╕м в╕дом╕ явища геноциду ╓вре╖в п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, як╕ стали результатом ╕нтенсивно╖ пропаганди ╕ в╕дпов╕дно╖ пол╕тики, але чим пояснити випадки жахливого в╕дношення до сво╖х сп╕вгромадян-╓вре╖в з боку польського цив╕льного населення в т╕ ж сам╕ часи, яке досл╕джу╓ Ян Томаш ╫росс (Jan Tomasz Gross)? Я прив╕в приклади цив╕л╕зованих кра╖н - н╕мц╕ створили одну з найвищих св╕тових культур, а в Польщ╕ близько половини населення - потомственн╕ шляхтич╕ ╕ Польща пиша╓ться сво╖ми демократичними традиц╕ями.
Зростання р╕вня загально╖ культури приводить до розширення сфери "сво╖х". На зор╕ цив╕л╕зац╕╖ цьому сприяли торгов╕ стосунки, що вгамовували лют╕сть варвар╕в ╕ формували новий тип ментальност╕ - ринковий, в тому ж напрямку д╕яли св╕тов╕ рел╕г╕╖, як╕ декларували братськ╕ в╕дносини м╕ж "сво╖ми", дал╕ людина вийшла на р╕вень усв╕домлення себе частиною "велико╖ общини" - нац╕╖, держави, ╕мпер╕╖, нарешт╕, в наш час в╕дбува╓ться процес формування планетарно╖ людсько╖ сп╕льноти ╕ в╕дпов╕дно зм╕ню╓ться ментальн╕сть - усв╕домлення себе частиною р╕зноман╕тного ╕ р╕знобарвного людства. Але в мене нема╓ найменшого сумн╕ву, що в ситуац╕╖ глобального катакл╕зму, що поставить людство на межу виживання, дуже швидко виникне зворотний процес подр╕бнення сусп╕льства аж до р╕вня общин, ╕ т╕льки на цьому р╕вн╕ у людини залишаться "сво╖", а вже в сус╕дньому будинку, чи сус╕дн╕й землянц╕ - чуж╕, яких можна використовувати як ресурс для виживання. ╤ весь той здобуток цив╕л╕зац╕╖, вся та ментальна надбудова, що формувалися тисячол╕ттями, за л╕чен╕ роки, чи нав╕ть м╕сяц╕, буде здута в╕тром нев╕дворотно╖ сили, ╕ буде оголене ядро, яке визнача╓ ту базову внутр╕шню суть людини, з якою вона багато тисячол╕ть тому вийшла на старт цив╕л╕зац╕╖. Бо та ╖╖ суть формувалася м╕льйонами рок╕в еволюц╕╖, ╕ була заф╕ксована в генетичн╕й пам'ят╕. (Вт╕м, п╕сля завершення катакл╕зму людство може досить швидко вернутись до цив╕л╕зац╕╖, ╕ тяжк╕ часи залишаться т╕льки в спогадах, н╕чних кошмарах ╕ патолог╕чних станах, але це вже ╕нший аспект проблеми). Людина може в╕дчувати себе членом широко╖ сп╕льноти, нав╕ть планетарно╖, але в не╖ завжди залиша╓ться потреба в найближчому кол╕ "сво╖х", близьких, р╕дних. ╤ в╕дсутн╕сть найближчого кола, яка може бути обумовлена ситуац╕╓ю або ╕ндив╕дуал╕змом людини, ста╓ для не╖ одним з найтяжчих психолог╕чних випробувань, бо не знаходить задоволення природний соц╕альний ╕нстинкт людини, ╕ життя для не╖ втрача╓ сенс.
╤нстинкт прагнення до л╕дерства в середовищ╕ людей трансформувався в ╕нстинкт влади, або владний ╕нстинкт. Справа в тому, що людина не може бути реальним л╕дером в усьому, тож ╖╖ л╕дерство знову ж таки закр╕плю╓ться правом, як правило, правом сильного або законом. Вже в общинах-вожд╕вствах владн╕ повноваження передавались в╕д батька до сина. Такий спос╕б лег╕тимац╕╖ л╕дерства про╕снував до наших час╕в, як абсолютний ╕сторичний анахрон╕зм, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальним л╕дерством, або ж як ритуал, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальною владою (в конституц╕йних монарх╕ях). Разом з тим, наявн╕сть владного ╕нстинкту серед деяких представник╕в сп╕льноти дотепер створю╓ серйозн╕ проблеми, ╕ значн╕ зусилля сусп╕льство змушене направляти на запоб╕гання узурпац╕╖ влади, на п╕дтримку балансу г╕лок влади ╕ контролю над владою, на вдосконалення пол╕тично╖ системи, процедури представництва ╕ вибор╕в, ╕ т. п.
Явно ╕нстинктивну природу ма╓ ╕ррац╕ональне прагнення до невпинного, нестримного ╕ н╕чим не обмеженого збагачення. Це взагал╕ ╓ цив╕л╕зац╕йна проблема, пов'язана з обмежен╕стю земних ресурс╕в, виходом на меж╕ зростання ╕ еколог╕чним колапсом. Але з давн╕х-давен складн╕сть вир╕шення ц╕╓╖ проблеми полягала в тому, що багатство по╓днувалося з владою: влада приводила до багатства, а багатство - до влади. Тут ми ма╓мо по╓днання ╕нстинкту приватно╖ власност╕, ╕нстинкту влади, а також ╕нстинкту мисливця-збирача-добувача. Вся ╕стор╕я людства наповнена прикладами боротьби з цим згубним симб╕озом ╕ навряд чи зараз ми можемо стверджувати, що ця боротьба завершена. Причина в тому, що т╕льки влада може повною м╕рою захистити багатство, ╕ багата людина завжди буде прагнути влади, а вона ма╓ ресурс для реал╕зац╕╖ цього прагнення, щоб забезпечити гарантоване св╕тле майбутн╓ ╕ для себе, ╕ для нащадк╕в. ╤ не зважаючи на те, що перш╕ усп╕хи в справ╕ в╕дд╕лення багатства ╕ влади були отриман╕ ще в пол╕сах Древньо╖ Грец╕╖, до нашого часу багатство залиша╓ться реальним пол╕тичним важелем. Лютер мав рац╕ю, стверджуючи, що природна порочн╕сть людини н╕коли не зника╓ остаточно.