Традиц╕йно вважалось, що державне п╕дпри╓мство менш ефективне н╕ж приватне. В наш╕ часи еволюц╕я державних п╕дпри╓мств в розвинених кра╖нах привела до того, що форми орган╕зац╕╖ державних ╕ приватних п╕дпри╓мств стали ╕дентичними, бо була вир╕шена основна проблема - функц╕я управл╕ння була в╕дд╕лена в╕д власност╕. Державн╕ п╕дпри╓мства, як ╕ приватн╕, випускають акц╕╖ на фондових б╕ржах з метою ф╕нансування б╕знесу, а також для можливост╕ контролю якост╕ менеджменту; для них ╕снують законодавч╕ обмеження стосовно отримання державних субсид╕й, щоб уникнути корупц╕йного протекц╕он╕зму, вони так само мають можлив╕сть стимулювати персонал ╕ набирати висококвал╕ф╕кованих спец╕ал╕ст╕в. Держава ста╓ акц╕онером приватних компан╕й, особливо це характерно для держав перех╕дно╖ економ╕ки (наприклад, в Польщ╕ таких п╕дпри╓мств 58%, в Н╕меччин╕ - 54%, в л╕беральн╕й Великобритан╕╖ - 18%). Держава ма╓ можлив╕сть п╕дтримати компан╕╖, як╕ виробляють сусп╕льно значим╕ товари, або працюють на перспективу. Вона балансу╓ ╕ приборку╓ ринкову стих╕ю, що працю╓ на "коротких" грошах, ф╕нансових "бульбашках" ╕ спекуляц╕ях. Одним словом, створюючи, або стимулюючи п╕дпри╓мства держава реал╕зу╓ економ╕чну пол╕тику, з урахуванням рац╕онального використання ресурс╕в, р╕вня зайнятост╕ ╕ профес╕йно╖ структури населення, структури осв╕ти, державно╖ спец╕ал╕зац╕╖ ╕ дом╕нування в певних секторах економ╕ки, участ╕ в фондах соц╕ально╖ п╕дтримки населення. (Один ╕з метод╕в приватизац╕╖, що застосовувався в прибалт╕йських пострадянських державах, полягав у тому, що на перших порах, поки п╕дпри╓мство не "стане на ноги", держава ста╓ мажоритарним акц╕онером ╕ контролю╓ д╕яльн╕сть нового п╕дпри╓мства, щоб виключити можлив╕сть використання граб╕жницьких схем збагачення окремих людей. На другому етап╕ держава прода╓ св╕й пакет акц╕й на в╕дкритих аукц╕онах). Аналог╕чн╕ приклади можна привести стосовно науки ╕ культури. Зараз вважа╓ться загальноприйнятим, що серйозне реформування держави може реал╕зувати т╕льки "тверда державна рука". Проблема поляга╓ т╕льки в тому, що ця "рука" ма╓ бути чиста ╕ розумна, а це вже ╓ сусп╕льна проблема, пов'язана з р╕внем зр╕лост╕ сусп╕льства. Досв╕д Укра╖ни (╕ не т╕льки) св╕дчить про те, що державн╕ п╕дпри╓мства можуть бути розсадниками корупц╕╖ ╕ засобом грабунку держави. Але дозр╕вання сусп╕льства ╕ перетворення держави в позитивну, необх╕дну ╕ конструктивну силу можливо лише в тандем╕ - сусп╕льство-держава.
В кра╖нах з глибокими традиц╕ями п╕дпри╓мництва ╕ самоорган╕зац╕╖, в першу чергу в США, приватна ╕н╕ц╕атива дом╕ну╓ практично в ус╕х сферах, причому проривн╕, визначальн╕ ╕де╖ в сфер╕ високих технолог╕й, виникали ╕ доводились до р╕вня масового продукту без найменшого втручання держави. Характерно, що ц╕ нов╕тн╕ розробки не мали м╕л╕тарно╖ спрямованост╕, весь м╕л╕таризм походить в╕д держави. ╤нший, як на мене - вражаючий приклад самоорган╕зац╕╖, що йде знизу - кооперативна корпорац╕я "Мондрагон", що виникла якраз в середовищ╕ волелюбних баск╕в. Вона забезпечу╓ роботою близько 100 тисяч роб╕тник╕в на 256 п╕дпри╓мствах, причому вс╕ роб╕тники ╓ власниками п╕дпри╓мств. Гуман╕стичн╕ принципи, покладен╕ в основу функц╕онування кооператив╕в (сол╕дарн╕сть, сп╕вучасть, соц╕альна в╕дпов╕дальн╕сть, справедлив╕сть в розпод╕л╕ прибутк╕в, дружн╕й характер виробничих в╕дносин, ╕нновац╕йна активн╕сть) сприяють привабливост╕ ╕ розширенню корпорац╕╖. Фактично ми ма╓мо працюючу альтернативу класичному кап╕тал╕стичному способу виробництва, позбавлену таких його вад, як ор╕╓нтац╕я на прибуток за будь-яку ц╕ну, прагнення до н╕чим не обмеженого збагачення, виснажлива конкуренц╕я, протистояння роб╕тника ╕ власника, ╕гнорування соц╕альних, еколог╕чних ╕ пол╕тичних насл╕дк╕в сво╓╖ д╕яльност╕.
Розд╕л 3.7 . Укра╖нська державн╕сть.
Минули т╕ дн╕, коли держава, як в епоху тотальних в╕йн,
могла пред'являти себе в якост╕ земного божества.
Март╕н ван Кревельд.
Розглядати питання сучасно╖ державност╕ Укра╖ни можна ╕ потр╕бно лише враховуючи якомога ширший м╕жнародний контекст ╕ ╕снуюч╕ тенденц╕╖ розвитку. Причина цього дуже проста - ми в╕дста╓мо, а тому ма╓мо можлив╕сть йти вже протоптаною ╕ншими дорогою, обходячи ями ╕ пастки. На в╕дм╕ну в╕д першопроходц╕в, ми на прикладах передових кра╖н можемо бачити можлив╕ вар╕анти майбутнього. Б╕льше того, знаючи тенденц╕╖ розвитку, ╕ без жалю розлучаючись з сьогоденням, ми в╕дразу можемо прямувати з упередженням, на перспективу, яка ще не досягнута на Заход╕.
Загальний висновок, що характеризу╓ сучасну стад╕ю державност╕ в розвинених кра╖нах (стад╕ю нац╕онально╖ держави) можна визначити, по-перше, як криза нац╕онально╖ держави, а по-друге, як криза традиц╕йно╖ бюрократично╖ держави (про це йшлося в к╕нц╕ попереднього розд╕лу). Тр╕умф нац╕онально╖ держави, який був досягнутий в XX стол╕тт╕, проявив себе по-перше, в феномен╕ небаченого ран╕ше монстра - тотал╕тарно╖ держави-корпорац╕╖, а по-друге, напевно, як насл╕док з першого - в двох св╕тових в╕йнах, так само небаченого масштабу (досить сказати, що на протяз╕ шести рок╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни гинуло в середньому по 30 тисяч чолов╕к за день). Ясно, що ц╕ в╕йни були не проявом вол╕ народу, а власне проявом вол╕ держави (╖╖ корпоративно╖ верх╕вки), що начебто д╕яла в ╕нтересах народу. Таким чином, держава перестала виконувати свою найважлив╕шу функц╕ю - ф╕зичного захисту сво╖х громадян.
В пово╓нн╕ роки передов╕ держави заходу "повернулись обличчям до народу", при цьому не забуваючи про себе - почалося знову ж таки безпрецедентне в ╕стор╕╖ зростання р╕вня соц╕ального захисту, яке супроводжувалось масштабною нац╕онал╕зац╕╓ю п╕дпри╓мств ╕ в╕дпов╕дно - безпрецедентним зростанням р╕вня податк╕в ╕ к╕лькост╕ державних службовц╕в. В к╕нц╕ 70-х рок╕в, коли стало очевидно, що держава не в змоз╕ забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань, почався зворотний процес (скорочення програм надання безкоштовних послуг, допомоги б╕дним, субсид╕й, безкоштовного житла, перех╕д на приватн╕ пенс╕йн╕ фонди, зниження або повна л╕кв╕дац╕я дотац╕й державним п╕дпри╓мствам, зам╕на прямих трансфертних виплат податковими п╕льгами ╕ т.п.). Така жорстка пол╕тика, започаткована в ╢вроп╕ М. Тетчер, розповсюдилась ╕ набула розмаху вже в середин╕ 80-х рок╕в. Тод╕ ж почався зворотний процес приватизац╕╖ державних п╕дпри╓мств. До 2000 року в╕дбулося повне повернення економ╕чно╖ пол╕тики передових держав "на круги своя" - тобто, до невтручання держави в економ╕ку. Таким чином, держава в основному зняла з себе функц╕╖ економ╕чного регулятора, бо була неспроможна ╖х виконати.
Наступний фактор - м╕жнародна пол╕тика, кордони, митний контроль, протекц╕он╕зм, як форма п╕дтримки нац╕онального виробника. Виявилося, що в╕дсутн╕сть митних кордон╕в ╕ в╕льне п╕дпри╓мництво ╓ б╕льш ефективним н╕ж вар╕ант державного протекц╕он╕зму. Економ╕чний усп╕х держави став пропорц╕йним ╕нтенсивност╕ ╕мпортно-експортного об╕гу. Держан╕ кордони, що начебто захищають державний суверен╕тет, одночасно ╓ перешкодою розвитку економ╕ки держави. ╤ вони л╕кв╕дуються один за одним, причому не т╕льки в ╢вроп╕, а як св╕това тенденц╕я глобал╕зац╕╖ (асоц╕ац╕╖ в╕льно╖ торг╕вл╕ ╕ митно-економ╕чн╕ зони - Латиноамериканська, 1960 р., Центрально╖ Африки, 1966 р., Кра╖н П╕вденно-сх╕дно╖ Аз╕╖, 1967 р., Андський сп╕льний ринок, 1969 р. ╕ т. д., аж до горезв╕сного Митного союзу п╕д проводом Рос╕╖). Характерно, що м╕жнародн╕ асоц╕ац╕╖ створюються абсолютно добров╕льно, бо вони виг╕дн╕ для кра╖н-член╕в. (Винятком ╓ х╕ба що вар╕ант Укра╖ни ╕ Митного союзу, але це питання окреме). Таким чином, держави втрачають суверен╕тет над власними кордонами.