Дал╕, колективн╕ м╕ждержавн╕ р╕шення, або нав╕ть р╕шення окремих м╕жнародних орган╕зац╕й, мають пр╕оритет перед державним законодавством, б╕льше того, не ╕сну╓ санкц╕й, спрямованих на дотримання цих р╕шень з боку держави ╕ треба сказати, що випадки недотримання цих р╕шень являють собою ун╕кальн╕ явища ╕ мають вкрай негативн╕ насл╕дки для держав. (Ми ма╓мо класичний приклад недотримання м╕жнародного стандарту ширини зал╕знично╖ кол╕╖ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, ╕ в╕домо, що з того вийшло. Уяв╕ть соб╕, що держави почали би вводити власн╕ стандарти на системи зв'язку, службу часу, телебачення, комп'ютерн╕ технолог╕╖, пов╕тряний транспорт, космос, енергетику нарешт╕, на болти ╕ гайки - ус╕ кра╖ни опинились би в економ╕чн╕й ╕золяц╕╖ ╕ перейшли б на режим натурального господарства. Мабуть останн╕й прецедент - три системи кольорового телебачення, поширен╕ у св╕т╕. В пол╕тичн╕й сфер╕ був випадок, коли Стал╕н в╕д╕звав сво╖х делегат╕в з зас╕дання ради безпеки ООН у червн╕ 1950 року, про що пот╕м дуже жалкував. Б╕льше под╕бного експерименту не дозволяла соб╕ жодна держава. Зараз ми стали св╕дками р╕шень рос╕йсько╖ верх╕вки, що входять в протир╕ччя з м╕жнародними стандартами ╕ угодами. Ма╓мо нагоду побачити чим це обернеться для Рос╕╖). Отже, держави втрачають значну частину свого суверен╕тету над власним законодавством ╕ ця тенденц╕я нароста╓, бо ╓ частиною загально╖ тенденц╕╖ глобал╕зац╕╖.
Зменшення рол╕ держави ╕ пряма передача сво╖х функц╕й у приватний сектор (або ж в мережу) - тенденц╕я, що т╕льки набира╓ силу. Служби кадастру земл╕ ╕ нерухомого майна, суд ╕ служба виконання судових р╕шень, л╕карн╕, школи, вищ╕ учбов╕ заклади, комунальн╕ служби, пошта, соц╕альне страхування, ЗМ╤, пол╕ц╕я - перестають бути частиною держави, власне тому, що держава не здатна виконувати ц╕ функц╕╖ досить ефективно ╕ не дуже дорого. Ми змушен╕ констатувати в ц╕лому - под╕бно до того, як два стол╕ття тому ╓вропейськ╕ монархи один за одним почали втрачати властиву ╖м сакральн╕сть, а сл╕дом за нею ╕ владу, так само на очах зника╓, вже не говорячи про сакральн╕сть - проста повага до держави, як форми орган╕зац╕╖ сусп╕льства. Цей процес зневаги до держави, що був започаткований на Заход╕ в середин╕ 60 рок╕в минулого стол╕ття вибухом молод╕жних рух╕в, не припиня╓ться до сьогодення ╕ набува╓ рац╕онал╕зованих форм. Держава невпинно звужу╓ сферу соц╕ального захисту сво╖х громадян ╕ сферу соц╕альних послуг, а сусп╕льство невпинно втрача╓ дов╕ру до держави, як до захисника сво╖х ╕нтерес╕в ╕ спод╕вань. Так само невпинно зроста╓ впевнен╕сть, що сусп╕льство само в змоз╕ вир╕шити б╕льш╕сть сво╖х проблем на шляху звуження функц╕й держави ╕ розширення функц╕й самоврядування ╕ приватно╖ ╕н╕ц╕ативи.
╤сну╓ також ряд, так би мовити, "антидержавних" тенденц╕й розвитку, пов'язаних з хвилею поширення нов╕тн╕х ╕нформац╕йних технолог╕й, як╕ без сумн╕ву зм╕нять св╕т вже в найближч╕ десятил╕ття. Серед них - методи прямо╖ демократ╕╖, як╕ можуть моб╕л╕зовувати ╕нтелект усього сусп╕льства - в╕дкрите обговорення проблем, пошук р╕шень ╕ проведення референдум╕в в мереж╕ ╤нтернет; в╕докремлення в╕д держави ус╕х баз даних, з використанням мережево╖ технолог╕╖ розпод╕лених баз даних ( Blockchain), ╕ нарешт╕, замах на "святая-святих" держави - ем╕с╕ю грошей, шляхом поступового переходу на "мережев╕ грош╕" (технолог╕╖ типу Bitcoin). Де п╕сля цього залишиться держава - зараз важко прогнозувати. Але т╕ переваги, що ╖х надають ╕нформац╕йн╕ технолог╕╖, гарантують ╖х переможний поступ в майбутньому ╕ якщо на ╖х шляху стане держава, то вони "змиють" ╕ державу, як т╕льки вона перестане забезпечувати послуги, без яких людство не зможе об╕йтись.
Тобто в ц╕лому сучасна держава все б╕льше в╕дрива╓ться в╕д сусп╕льства, а ╖╖ роль ста╓ все б╕льш невизначеною ╕ сумн╕вною щодо якост╕ виконання тих завдань, як╕ вона сама перед собою поставила. Основна причина цього явища в тому, що св╕т став занадто складний, щоб бути в змоз╕ орган╕зованим ╕ контрольованим централ╕зованим ╕ до того ж безв╕дпов╕дальним бюрократичним механ╕змом. Р╕зноман╕ття сусп╕льних зв'язк╕в ╕ в╕дносин не можуть бути оптимально упорядкован╕ старими прим╕тивними методами, тобто методами зб╕льшення бюрократичного апарату, який працю╓ за стандартними алгоритмами (╕нструкц╕ями), бо ╕накше працювати не може. Зворотний зв'язок з сусп╕льства на державний апарат, а зв╕дти - на алгоритми роботи державних ╕нституц╕й, д╕╓ занадто пов╕льно, щоб реагувати на виклики нашого динам╕чного часу. Нев╕дворотною ста╓ тенденц╕я переходу держав з режиму центрально╖ влади на режим самоврядування, коли громада сама вир╕шу╓ ус╕ питання на ╖╖ р╕вн╕ компетенц╕╖ ╕ ма╓ для цього матер╕альний ресурс. Структура кер╕вництва в держав╕ поступово узгоджу╓ться з╕ структурою сусп╕льства, ╕ верхн╕ ешелони влади стають в╕дпов╕дальними лише за найб╕льш загальн╕ пол╕тичн╕ питання. Основний вклад в цей процес забезпечили нов╕тн╕ технолог╕╖, перш за все в засобах зв'язку, як╕ дають можлив╕сть будь-як╕й людин╕ повноц╕нно включатись в життя громади ╕ впливати на прийняття р╕шень, тобто на новому р╕вн╕ реал╕зувати переваги прямо╖ демократ╕╖, яка ста╓ важливим трендом в розвинених кра╖нах.
Пост╕ндустр╕альн╕ тенденц╕╖, поляризац╕я св╕ту, под╕л його на категор╕╖ в╕д кра╖н "першого св╕ту" ╕ аж до четвертого, ведуть до цив╕л╕зац╕йного протистояння, аж до з╕ткнення цив╕л╕зац╕й, що в наш╕ часи проявля╓ себе в явищах зростання м╕грац╕й, поширення рел╕г╕йного фундаментал╕зму, арха╖ки, тотал╕тарних ╕деолог╕й ╕ тероризму. Ефективний спротив цим явищам багатьом ╓вропейцям вбача╓ться на шляху зм╕цнення держави, нав╕ть на шляху створення корпоративно╖ держави, бо на ╖хню думку, демократ╕я неспроможна вир╕шувати под╕бн╕ проблеми. ╤ д╕йсно, ми спостер╕га╓мо кризу демократ╕╖ в ╢вроп╕ ╕ зростання "правих", державницьких тенденц╕й. Питання насправд╕ поляга╓ в наступному - який шлях вир╕шення проблем ╓ б╕льш ефективний ╕ б╕льш прийнятний для сусп╕льства, особливо з врахуванням б╕льш в╕ддалено╖ перспективи? Аналог╕чна дилема стояла перед ╓вропейськими демократ╕ями в 30-т╕ роки минулого стол╕ття, чому присвячена вище згадувана книга Ф. Га╓ка. Тод╕ перемогла демократ╕я, яка невдовз╕ забезпечила процв╕тання ╢вропи. Дума╓ться, що в будь-якому раз╕ демократ╕я здатна виробити механ╕зми вир╕шення проблем не менш ефективно, н╕ж авторитарна держава. Не меншою небезпекою для ╓вропейсько╖ демократ╕╖ ╓ зростаюча ╓вропейська бюрократ╕я. Цю небезпеку повинно ц╕лком усв╕домити сусп╕льство ╕ протистояти ╖й не на шляху створення авторитарно╖ держави, а на шляху б╕льшо╖ орган╕зац╕╖ ╕ соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства, на шляху свободи.
На пострадянському простор╕, зокрема, на Укра╖н╕, склалася дещо ╕нша, можна сказати, глибоко арха╖чна ситуац╕я, пор╕вняно з передовими кра╖нами. З самого початку було ясно, що в╕дставання дуже глибоке ╕ багатовим╕рне, треба наздоганяти, займатись реальною перебудовою. Досв╕д пострадянських кра╖н в черговий раз продемонстрував вир╕шальну роль ментальност╕ в перех╕дн╕ пер╕оди - вона не да╓ можливост╕ спричинитися швидким зм╕нам. Традиц╕╖ тотал╕тарно╖ державност╕ ╕ корпоратив╕зму, а з ╕ншого боку - ╕нерц╕я патернал╕зму, а також повага, дов╕ра до "власно╖", "р╕дно╖" нац╕онально╖ держави, що раптом виникла, далися взнаки повною м╕рою. В таких умовах "сам бог вел╕в" створити владну корпорац╕ю ╕ грабувати власну кра╖ну, прикриваючись "проблемами перех╕дного пер╕оду". Згодом це стало причиною виникнення ц╕лком законно╖ зневаги, ╕ презирства з боку народу до сво╓╖ влади. ╤ ця ж зневага проявила себе в сепаратистських настроях, як╕ були не т╕льки на Сход╕, але й на Заход╕ Укра╖ни. Безв╕дпов╕дальн╕сть ╕ цин╕зм правлячо╖ ел╕ти, яка прийшла до влади прямо по залитому кров'ю Майдану, проявила себе повною м╕рою на фон╕ под╕й останн╕х двох рок╕в, коли критична для кра╖ни ситуац╕я зовс╕м не зменшила апетити владно╖ корпорац╕╖ ╕ не спонукала до крок╕в, адекватних моменту. Знову кра╖ну рятував сам народ. ╤ це остаточно сформувало в╕дпов╕дне в╕дношення народу до влади, яка уособлю╓ в соб╕ нин╕шню укра╖нську державу.
Дихотом╕я, що ран╕ше панувала в св╕домост╕ б╕льшост╕ укра╖нц╕в по в╕дношенню до укра╖нсько╖ державност╕, викликала когн╕тивний дисонанс - з одного боку ма╓мо незалежну державу, яка ма╓ стати на захист наших нац╕ональних ╕нтерес╕в, про яку мр╕яли ╕ за яку в╕ддавали життя покол╕ння патр╕от╕в, з ╕ншого - ненажерливе утворення, яке стриму╓ будь-який розвиток ╕ яке не виклика╓ жодних симпат╕й. Урок Майдану поляга╓ в тому, що в╕н нарешт╕ л╕кв╕дував дихотом╕ю, ч╕тко розмежувавши в св╕домост╕ людей сусп╕льство ╕ ╕снуючий державний апарат разом з ол╕гархатом, як два, в основному, антагон╕стичн╕ соц╕альн╕ орган╕зми, що мають р╕зн╕ ╕нтереси. Стала ц╕лком зрозум╕лою ненормальн╕сть такого стану, нев╕дпов╕дн╕сть сучасним стандартам ╕ необх╕дн╕сть в╕дпов╕дних зм╕н. Осмислення сусп╕льством такого стану речей робить незворотною спрямован╕сть сусп╕льства на зм╕ни ╕, можливо, ста╓ найголовн╕шим позитивним фактором. Спрямован╕сть помножена на активн╕сть рано чи п╕зно почне зм╕нювати систему в потр╕бному напрямку. Питання поляга╓ в швидкост╕ цих зм╕н ╕ метод╕ досягнення мети. Тобто ма╓мо два окремих питання - мета ╕ метод.