Трієст — Цюрих — Париж
1914—1921
Коментар
«Улісса» й досі називають «романом сторіччя». Чи ж цілком це справедливо? До 2000-го року воно, либонь, було так, а вже опісля, вже нині чи не годиться називати цей твір «романом сторіч» (як мінімум двох)? Бо ж значення свого він і у XXI сторіччі не втратив. Адже завдяки саме йому у свідомість ошелешеного читача, звичного до традиційно-розповідного та повчально-моралізаторського читва, ринув т. зв. «потік свідомости» — нечуваний доти спосіб відтворення реальности людського буття. Цей потік свідомості міниться чи не всіма стилями, які виробила світова література за весь час свого розвитку, він несе масу імен, дат, даних… Це до певної міри складно й тому потребує коментування. Із двох основних способів такої справи: докладного переповідання сюжету й коментування крок за кроком, слово за словом (що неминуче виростає в окрему книжку) або, спочатку, аналітичного розгляду всього твору, кожної частини, кожного епізоду з витлумаченням потім згаданих у тексті реалій — схиляємося більше до другого як коротшого.
Митець творив свого «Улісса» 7 років: від березня 1914 по жовтень 1921 р., «уливши» в нього чималу частину з того, що написав раніше. Доти Джойс видав дві книжки прози: збірку новел «Дублінці» (вийшла 1914 р.) і роман «Портрет митця замолоду» (видрук 1914—1915 рр.); а ще лишився незакінченим і почасти був знищений рукою самого автора роман «Герой Стівен» (писано 1904—1907). «Дублінці» ввійшли до «Улісса» як його населення — та й сам «Улісс» був задуманий спочатку як іще одна новела тієї збірки, а вже потім розрісся до масштабів роману. А ще «Улісс» виріс із «Портрета»: тамтешній головний герой, усе ще юний ірландець Стівен Дедал тут посідає місце десь третього, за вагою, персонажа й проживає один день: 16 червня 1904 р. Паралельно з ним проживає цей день і головний герой твору: сорокарічний ірландський єврей Леопольд Блум, який, рано втративши рідного синочка Руді, аж наприкінці роману зійдеться зі Стівеном — і таки здобуде в ньому сина, бодай у духовному сенсі слова. І аж в останньому епізоді заговорить, уже зі свого голосу (досі за неї промовляли самі чоловіки, данина патріархатові), друга за значенням тут персона: Моллі чи то Меріон, Блумова дружина, «Блумиха».
Загальновизнано: «Улісс» — украй складний текст, тож і коментар до нього може бути як завгодно складний, але на першому місці неодмінно має лишатися текст, завдання якого — бути досить захопливим та читабельним і без зазирання до коментарів, бо то вже на потім, якщо є час, охота. Як слушно зазначає С. С. Хоружий, в усьому цьому творі, як і в кожному його епізоді, можна виокремити чотири основні плани: сюжетний (особливості розвитку сюжету), реальний (відповідність сюжету й героїв реальности), гомерівський (більш чи менш точна співвіднесеність із відповідними піснями «Одіссеї) і тематичний (ідейно-тематична насиченість), — а ще тут кожен може відкрити хтозна скільки додаткових планів. На нашу думку, всяк може — і повинен — зробити свої власні, в тому числі й сміливі, неортодоксальні, висновки з прочитаного «тексту віків», і тому, можливо, не варто ошелешувати читача багатотонними селево-зсувними масами теорії. Тож автор цього Коментаря подає далі лише короткі преамбули щодо пов’язаности конкретного Джойсового епізоду з реаліями відповідної Гомерової пісні, намагаючись натомість із максимальною докладністю витлумачити згадані в тексті імена й факти.
І. Телемахіда