Не всі відповідності й паралелі «Улісса» з «Одіссеєю» є постійно і твердо витриманими, але одне можна впевнено стверджувати: Леопольд Блум відповідає Уліссові-Одіссею, а Стівен Дедал — Телемахові, синові Улісса. Як Телемах на початку Гомерової «Одіссеї» виявляється фактично бездомним через нахабних материних женихів, так і Стівен переконується: гадані друзі, Мулліган і Гейнс, витісняють його з оплачуваного ним житла — вежі Мартелло.
(Подальші коментарі, які у паперовому виданні складають суцільний прикінцевий перелік із зазначенням сторінки та без позначення відповідних їм місць у тексті, у цій електронній версії віднесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.)
[…]
У Гомера Телемах подався найперше до Нестора, щоб довідатися, яка лиха доля спіткала його батька, й вислуховує з Несторових уст історію Троянської війни. Цьому відповідає зустріч Стівена Дедала з п. Дізі (чиє ім’я явно перегукується з л. dixi («Він сказав», чи з л.-ірл. Dea-sy «Богиня-сида», чи з інд. Дасью «демон, ворог аріїв та Індри») директором школи, своїм роботодавцем. Перші три епізоди рясніють ремінісценціями стосовно історії Європи й зокрема Ірландії, Церкви (особливо католицької) й природи та походження людини, тож вони є мовби трьома «жолудями», з яких має зрости «дуб» решти п’ятнадцяти.
[…]
Гомерів Телемах довідується від Менелая, як тому поталанило впіймати невловного морського бога Протея і вивідати дещо про Уліссові злигодні, тоді як Стівен Дедал бореться із Протеєм інтелектуального моря, мандруючи й надихаючись, відповідно, приморськими пісками та баговиннями Сендімаунта.
[…]
II. Мандри Улісса
У Гомера німфа Каліпсо тримає Одіссея в любовному полоні сім років, аж поки боги звелять їй відпустити його, а в Джойса Л. Блум уранці полишає вдома на цілий день саму-одну дружину, яка вже добрих півтора десятка літ держить його у подібному полоні.
[…]
Блум пасивно сприймає все, що його оточує, що діється навколо нього, і це пасивне сприйняття вражень прирівнюється до поїдання Уліссовими супутцями лотосів забуття.
[…]
Блумові відвідини Гласневінського цвинтаря з нагоди похорону Педді Дігнема вторують Одіссеєвому сходженню в Аїд у Гомера.
[…]
Дотепна паралель: як у Гомера бог вітрів Еол допоміг Уліссові раз, а допомогти вдруге відмовився, так у Джойса редактор щоденнівки Майлс Кроуфорд спочатку ніби пообіцяв Блумові надрукувати його рекламу, а потім послав його «під три чорти», порадивши його клієнтові поцілувати його (редактора) «ясновельможну ірландську сраку».
[…]
Гомерівською основою епізоду стала втеча Одіссея з супутцями від людоїдів-лестригонів; вельми подібно й Блум жахнувся тим, як їдять «У Бертона», і подався шукати харчевні, де б їли більш по-людському.
[…]
На відміну від Гомерової поеми, у Джойса виступають подвійні небезпеки не фізичного знищення, а ораторського поглинення, репрезентовані відповідно сутичкою в Національній бібліотеці юного-амбітного Стівена Дедала й гурту балакучих учених.
[…]
Епізод складається з дев’ятнадцяти коротких замальовок, і по цьому невеличкому лабіринту рухається більшість персонажів «Улісса»: усе по Дубліну, в часовому проміжку від 3 до 4 години дня.
[…]
В «Одіссеї» Улісс убезпечився від пісенних чарів сирен тим, що запечатав вуха своїх супутців воском, а сам, лишивши собі вуха відкритими, прив’язався до щогли. В цьому епізоді Джойсового «Улісса» з буквальної відповідности є хіба що дві чарівні сирени-барменші: бронзовокоса міс Дус і злотоволоска міс Кеннеді — та ще мова ллється-переливається, слова розпадаються на частини й часточки, музично хлюпочучи в розмаїтих комбінаціях.
[…]
Гомеровому одноокому циклопові Поліфему в Джойса відповідає егоїстично-бундючний і націоналістично-непримиренний Громадянин, якому протистоїть лагідний та миролюбний Блум-Улісс.
[…]
В «Одіссеї» царівна Навсікая знаходить на березі моря знеможеного Улісса й веде його до палацу свого батька, царя феаків Алкіноя, тоді як у Джойсовому «Уліссі» юна дівчина Герті МакДауелл, «кривенька качечка», кокетує з Блумом-Уліссом, виснаженим після драматичної втечі з харчувального закладу Барні Кірнана, а стиль цієї інтерлюдії витримано в дусі «дамського мережива» жіночих романів.