— А ви скуштуйте, сер, — запропонувала вона.
На її прохання він сьорбнув.
— От якби ми могли споживати такі здорові продукти, як цей, — проголосив він гучно, — у нашій країні не було б стільки гнилих зубів і гнилих нутрощів. Бо живемо на болотах, їмо дешевий харч, а вулиці вимощені брудом, кінським гноєм і плювками сухотників.
— А ви, сер, студент медицини?
— Так, пані.
Стівен сидів мовчки, зневажливо слухав. Звернений до неї гучний голос сповнює її пошаною до свого костоправа, цілителя; я ж для неї ніщо. Голос того, хто відпустить їй гріхи, помаже миром її мертве тіло, крім її жіночих нечистих частин, створених з чоловічого тіла не за подобою Божою, а на поживу змію. І гучний голос, чуючи який, вона замовкає, і слухає, не розуміючи, кліпаючи очима.
— Ви розумієте, що він каже? — звернувся до неї Стівен.
— Це ви французькою, сер? — запитала старенька Гейнса.
Гейнс озвався до неї ще довшою фразою, без запинки.
— Ірландською, — пояснив Красень Мулліган. — А ви гельську розумієте?
— Я так і думала, що це ірландська, — за її звучанням. А ви, мабуть, із заходу{32}, сер?
— Я англієць, — відповів Гейнс.
— Він англієць, — підтвердив Красень Мулліган, — і він вважає, що ми в Ірландії повинні розмовляти ірландською мовою.
— Авжеж, повинні, — погодилася старенька, — мені самій соромно, що я не вмію по-нашому. Знаючі люди кажуть, що мова велика.
— Велика це не те слово, — зауважив Красень Мулліган. — Вона вся пречудова. Налий нам іще чайку, Кінчику. Пані, може, ви теж вип’єте чашечку?
— Ні, дякую, сер, — відповіла старенька, чіпляючи на руку дужку бідона і збираючись іти.
Гейнс запитав її:
— У вас є розрахунки? Муллігане, мабуть, треба заплатити, правда ж?
Стівен знову налив повні чашки.
— Розрахунки, сер? — перепитала вона невпевнено. — То це так: сім днів щоранку по пінті за два пенси, значить, два на сім буде шилінг і два пенси, та ці три дні щоранку по кварті за чотири пенси буде три кварти, тобто шилінг, та ще той шилінг, і буде два, всього два і два, сер.
Красень Мулліган зітхнув і, поклавши в рот окраєць, густо намащений маслом з обох боків, простягнув ноги і став копатися в кишенях штанів.
— Борги платити слід із привітним виразом обличчя, — сказав, усміхаючись, Гейнс.
Стівен наповнив третю чашку, і ложечка чаю трохи забарвила густе жирне молоко. Красень Мулліган видобув флорин, покрутив його в пальцях і вигукнув:
— Ну й диво!
Він посунув його по столу до старенької, оголошуючи:
— Щастя моє, нічого більше не проси. Що маю я, то все тобі віддав.
Стівен поклав монету в її невимогливу руку.
— За нами два пенси, — нагадав він.
— Нічого, сер, устигнеться, — сказала вона, беручи монету. — Ще встигнеться. Доброго дня вам, сер.
Вона зробила реверанс і вийшла, а Красень Мулліган промовляв їй услід ніжні слова:
Він обернувся до Стівена і сказав:
— Без жартів, Дедале. У мене порожньо в кишені. Збігай у ту свою шкільну контору і принеси нам хоч трохи грошей. Сьогодні бардам належить пити й гуляти. Ірландія чекає{34}, що цього дня кожен виконає свій обов’язок.
— До речі, — озвався Гейнс, підводячись, — я згадав, що сьогодні маю відвідати вашу Національну бібліотеку.
— Спочатку поплаваємо, — застеріг Красень Мулліган.
Він обернувся до Стівена й запитав його поштивим тоном:
— Чи не сьогодні саме той день, Кінчику, коли ти раз на місяць миєшся?
І пояснив Гейнсові:
— Цей нечистий бард узяв собі за правило митися щомісячно один раз.
— Вся Ірландія обмивається Гольфстрімом, — зауважив Стівен, поливаючи скибку цівкою меду.
Гейнс звернувся до Стівена з кутка, де пов’язував під відкритий комірець своєї теніски нашийну хустку. Він сказав:
— Я хочу зібрати ваші вислови, якщо ви дозволите.
Сказано мені. Вони миються, купаються і відшкрібаються. Докори сумління. Совість. А пляма лишається.
— Дуже влучний той ваш про тріснуте люстерко служниці як символ ірландського мистецтва.
Красень Мулліган штовхнув Стівена ногою під столом і мовив підвищеним тоном: