Після цієї пісні почулася інша:
Потім пісня скінчилася.
З цих двох віршів Уот подумав і вибрав перший. «Пиріжок» — таке сумне слово, правда ж? А «чоловік» чим краще?
Але Уоту на той час уже набридла баюра, і він би її давно покинув, якби його не затримали голоси. А однією з причин того, що йому набридла баюра, була скоріше за все земля, справжні обриси якої і особливий запах були попервах непомітні і невідчутні серед рясної рослинності, але зараз, як слід принюхавшись, він добре відчув важкий дух, який валував від землі, від цієї голої, темної та смердючої землі. А із двох речей, які Уот ненавидів, першою була земля, а другою — небо. Отже, він виповз із канави, не забувши прихопити свої валізи, і продовжив мандрівку з почуттям неабиякої полегкості, де й поділися труднощі, яких він так боявся, коли змушений був зупинитися внаслідок повної кволості. Кволість ця вийшла з Уота разом із вечерею — козячим молоком та кепсько засмаженою тріскою — і залишилася у баюрі. Тепер він упевнено крокував серединою дороги, впевнено і водночас із трепетом, бо, нарешті, у світлі місяця забовваніли димарі на будинку містера Нота.
Світла всередині не було.
Пересвідчившися, що головні вхідні двері зачинені, Уот подався до задніх. Він не міг як слід ні подзвонити, ні постукати, бо світла всередині не було.
Пересвідчившися, що й задні двері зачинені, Уот повернувся до головного входу.
Пересвідчившися, що й головні двері все ще зачинені, Уот повернувся до задніх. Пересвідчившися, що на цей раз двері відчинені не те щоб навстіж, а, так би мовити, на клямку, Уот одержав змогу зайти до будинку.
Уот здивувався, побачивши щойно зачинені задні двері відчиненими. І йому на думку прийшло два пояснення. Перше полягало в тому, що його знання про зачинені двері, знання перевірені й майже вичерпні, у цьому випадку дали пробоїну, і задні двері, які, як засвідчила перевірка, буцімто були зачинені, насправді були відчинені. Друге ж, навпаки, полягало в тому, що задні двері у той момент, коли він їх перевіряв, таки були зачиненими, але згодом їх відчинили, зсередини чи знадвору, хтось підійшов і зробив це, поки Уот вештався туди-сюди від задніх дверей до головного входу і від головного входу до задніх дверей.
Із цих двох пояснень Уот, розміркувавши, вибрав останнє як симпатичніше. Бо якщо хтось відчинив двері, зсередини чи знадвору, то невже б Уот не побачив світла або не почув звуку? Чи, може, двері відчинив хтось ізсередини, в темряві, хтось добре обізнаний з будинком, взутий у м’які пантофлі або у панчохи? Чи то підійшов хтось знадвору, якийсь спортсмен, що має добре треновані ноги і вміє ступати беззвучно? А що, як і звук був, і світло на мить спалахнуло, але Уот так нічого й не вчув і не вгледів?
У результаті Уот так ніколи й не дізнався, як він потрапив до будинку містера Нота. Він знав, що зайшов туди через задні двері, але він ніколи не дізнався, ніколи, ніколи не дізнався, як і чому задні двері виявилися відчиненими. А якби задні двері не відчинилися, а так і лишалися зачиненими, то хто знає, може, Уот не потрапив би до будинку містера Нота, а розвернувся й пішов би назад до станції і першим же поїздом подався б до міста. Або заліз би всередину через вікно. Як тільки Уот перетнув поріг будинку, він побачив, що там було не так уже й темно, бо в кухні горів вогонь.
Уот підійшов до вогню і сів на стільці. Він поставив валізи додолу на чудову червону підлогу, зняв капелюха, позаяк він уже досяг своєї мети, почухав свою ріденьку руду чупринку і поклав капелюх на стіл. Вийшов прегарний натюрморт — Уотова лисина, де-не-де поросла сіро-рудими кущиками, і яскрава, блискуча підлога під ним.
Уот побачив у каміні за ґратами купу сірого попелу. Але варто було йому затулити лампу капелюхом, як попіл на очах рожевів, а камін майже зникав у темряві, майже, але не повністю. Зісподу з тихим органним гудінням у бік димаря здіймалися сухі билинки та іскри і весело пурхали вгору, до димаря.
Уот деякий час займався тим, що то насовував на лампу свій капелюх, то знімав, то трохи більше, то менше, і стежив, як у каміні попіл сірішає, червоніє, сірішає, червоніє, попіл, камінний попіл. Уот так захопився сованням капелюха уздовж лампи, що не чув і не бачив, як відчинилися двері й до кухні зайшов якийсь чоловік. Отже, його здивуванню, коли він покинув гратися і підвів очі, не було меж. Тим більше, що то була лише гра, невинна забавка з метою згаяти час.