Характерно, що подібні інструкції не розповсюджувалися на помиї з третього поверху, тобто Уотові та Ерскінові помиї. Тут кожен спускав свої помиї власноручно. Ерскін — свої, Уот — свої, і міг лити їх де йому заманеться. Кожному з них, однак, натякнули, що змішувати свої помиї з помиями другого поверху офіційно не заборонено, але вельми не бажано.
Отже, Уот майже не бачив містера Нота. Містер Нот дуже рідко спускався на перший поверх, хіба що коли заходив до їдальні попоїсти чи коли перетинав приміщення перед прогулянкою в саду або після неї. Та й Уот на другому поверсі майже не бував, хіба що коли вранці перед роботою спускався долі по сходах або ввечері підіймався до себе, щоб лягти спати.
Уотові не випадало бачити містера Нота навіть у їдальні, хоча він і відповідав за стан їдальні і за сервірування столу для містера Нота. Причина цього з’ясується, коли дійде черга до розгляду вельми складної і делікатної справи — приготування їжі для містера Нота.
Це, однак, не означає, що в цей період Уот містера Нота не бачив, тому що він його, поза всяким сумнівом, бачив. Інколи він бачив, як той, ідучи зі свого помешкання на другому поверсі до саду або з саду до себе, проминав перший поверх, і в самому саду він його добре бачив. Але ці рідкісні з’явлення містера Нота і те враження, які вони справляли на Уота, буде, дасть Бог, детально описано свого часу.
До будинку майже ніхто не заходив. Лучалися, правда, купці, старці і перехожі торговці. Дуже рідко до них навертався поштар, щироґречний добродій, що звався Северн, який кохався на танцях і був великий знавець хортів. Він приходив завжди надвечір, легкою ходою, з собакою, щоб вручити конверт із рахунком або лист від котрогось із прохачів. Телефон дзвонив рідко, а коли дзвонив, то йшлося про неважливі справи, про ремонт крана чи даху, про доставку харчів, але всі ці питання, щоб не турбувати хазяїна, вирішував Ерскін, а інколи навіть Уот.
Містер Нот, як здавалося Уотові, нікого не бачив, ні з ким не розмовляв. Але Уот був достатньо розумний і не робив із цього ніяких висновків.
Але ці перші миттєві враження від господарства містера Нота, так само, як і незначні впливи іззовні, що інколи позначалися і на ньому, без них, зрештою, неможливе функціонування жодного господарства, одне слово, всі ці питання ми, сподіваємося, ще розглянемо нижче й детальніше і розберемо, які з них мали для Уота значення і чому, а які — ні. Зокрема, слід було б придивитися, й щонайпильніше, до садівника, такого собі містера Ґрейвза, який через чорний хід двічі, ба й тричі на день заходив до господи, хоча його поява навряд чи кидала якесь світло на містера Нота, на Уота або на того ж містера Ґрейвза.
Але навіть там, де Уот не бачив ніякого світла, навіть тепер, зблизька, навіть із мікроскопом, там для інших воно могло б сяяти дуже яскраво. А от з погляду Уота, чи кидали його стосунки з містером Ґрейвзом або з рибною перекупкою світло на містера Нота та й на самого Уота, чи ні? Про це він не казав нічого. Але виключати цього ні в якому разі не можна. Містер Нот ніколи, наскільки Уот міг судити, не залишав своєї господи. Уот гадав, що якби містер Нот десь вийшов, то він, Уот, це обов’язково помітив би. Але він не виключав можливості того, що містер Нот міг залишити свою господу, хоча від цього Уот не робився ані на клепку мудріший. Але мала імовірність того, що, з одного боку, містер Нот міг залишити свою господу, а з іншого, що подібний крок міг пройти поза увагою загалу, здавалася Уотові цілком слушною.
Лише одного разу за весь період Уотової служби на першому поверсі через поріг будинку переступила нога чужинця, себто нога, яка не належала ні містерові Ноту, ні Ерскінові, ні Уоту, бо, як бачив Уот, у маєтку містера Нота всі були чужинцями, опріч самого містера Нота і тих, хто в цей час служив йому.
Таке блискавичне втручання сталося невдовзі по тому, як Уот влаштувався тут. Почувши стукіт, він, як і ведеться в подібних випадках, відчинив двері і побачив перед собою, як він збагнув потім, двох чоловіків, одного — похилого, другого — середнього віку, що стояли, тримаючи один одного під ручку. Молодший із них сказав:
— Ми — Голи, батько й син, і ми пройшли пішки, зверніть на цей факт увагу, весь шлях від міста до вас, щоб направити піаніно.
Вони прийшли вдвох і стояли так, під ручку, тому, що батько був сліпий, подібно до багатьох людей його професії. Бо, якби батько був зрячий, він не тримав би синову руку і не тягав би його з собою на виклики, ні, він би дав йому волю, щоб той займався власними справами. Так думав Уот, хоча обличчям своїм батько на сліпця не скидався і поведінкою теж не скидався, хіба що він важко спирався на руку сина, немов без його підтримки не міг ступити ні кроку. Але це могло бути наслідком перевтоми або шкутильгання, зумовленого похилим віком. Уот не помітив ніяких ознак родинної подібності між двома чоловіками, однак він знав, що перед ним стоять син і батько, бо вони ж самі допіру про це сказали. А може, вони лише вітчим і пасерб. Ми — Голи, вітчим і пасерб — саме такі слова їм треба було б сказати. Але вони, і це також цілком природно, вибрали інші слова. Хоча вони могли б бути і справжніми батьком і сином, навіть за такої повної несхожості, чом би й ні, ще й як могли б.