І, нарешті, повертаючись до переказаного Уотом епізоду з Голами, батьком і сином, слід відповісти на запитання, чи мав він, цей епізод, попервах таке вже велике значення для Уота, потім втратив його і пізніше набув його знову? Чи попервах він мав абсолютно протилежне значення для Уота, тоді втратив його, а відтак набув знову, вкупі, можливо, з іншими, що й позначилося на поведінці Уота? Чи попервах воно не мало для Уота ніякого значення і не містило у собі ні Голів, ні піаніно, а лише безглузду низку непевних змін, із яких Уот, здійснюючи самозахист, видобув, зрештою, як Голів, так і піаніно? Питання ці дуже тонкі і вкрай делікатні. Торкаючись їх, Уот казав, що попервах вони містили як Голів, так і піаніно, але ж він змушений був так заявляти, навіть якщо там попервах не було ні Голів, ні піаніно. Бо навіть якщо Голи і піаніно з’явилися потім, все одно Уот, думаючи і розповідаючи про цю подію, був змушений думати і розповідати про неї як про випадок з Голами та піаніно. І можна припустити, що Уот ніколи б не думав і не розповідав про такі події, якби можна було цього уникнути. Але загалом можна, здається, сказати, що значення, якого Уот надавав цьому конкретному епізодові, було часом те саме, що й попервах, потім ні, бо воно було втрачене, тоді знову те саме, а інколи абсолютно не те, що попервах, а часом воно було таким значенням, що розвинулося еволюційним шляхом після певної більш-менш тривалої і клопіткої перерви з первісного, нульового значення.
І ще одне слово з цього приводу.
Під кінець своєї служби в господі містера Нота Уот навчився вірити в те, що нічого не відбувалося, щось, якесь одне із численних нічого, навчився терпіти його і навіть якось соромливо і скромно возлюбив його. Але тоді вже було запізно.
«Тоді» — це, власне, і є той момент, коли випадок із Голами, батьком і сином, став нагадувати усі інші випадки, з яких він був першим, вартим уваги. Але казати, як робив він, що саме це єднало випадок з Голами, батьком і сином, з усіма подальшими, вартими уваги випадками, це вже, мабуть, занадто. Бо далеко не всі подальші, варті уваги випадки, свідком яких у будинку і, ясна річ, на подвір’ї містера Нота був Уот, були саме такими. Навпаки, деякі з них щось означали з самого початку і затято та вперто і далі означали те саме до самого кінця. Так було і з запахом цвіту смородини в човні, і з капітуляцією одноногої місіс Уотсон.
А на запитання, у чому саме випадок з Голами, батьком і сином, відрізнявся від низки подальших випадків, відповісти чітко і ясно тепер уже неможливо. Але в загальних рисах, загалом, так би мовити, можна сказати, що різниця ця не була така вже принципова, і тому нею можна спокійно знехтувати. Інколи Уот думав про Арсена. Цікаво, думав він, що сталося з качкою? Він не бачив, щоб вона виходила з кухні разом із Арсеном. Але тоді ж таки він не помітив, щоб і Арсен виходив із кухні. А позаяк пташки ніде не було, ні в будинку, ні у садку, то Уот припустив, що вона тоді зникла разом із своїм хазяїном. Він також питав себе, що мав на увазі Арсен, ні, про що він торочив того вечора перед тим, як пішов. Бо всі його заяви влітали в Уотове вухо ривками, а все, що влітає у вуха ривками, кепсько второпується. Він збагнув, звичайно, що Арсен про щось говорив і звертався, здається, до нього, але щось таке, втома, мабуть, чи щось інше, йому тоді заважало, і він не звертав уваги на ту промову і не цікавився, що воно все означає. Тепер Уота це турбувало, бо перепитати Ерскіна вже не було ніякої змоги. І справа не в тому, що Уота це дуже цікавило, ні, не цікавило. Але йому були конче потрібні слова, які можна було б ужити, говорячи про своє становище, про містера Нота, про дім його, про подвір’я, про свої обов’язки, про сходи, про спальню, про кухню і загалом про те життя-буття, в якому він опинився. Уот опинився зараз серед речей, які навіть якщо й мали свої імена чи назви, то так скоро й абикому їх не відкривали. І той стан, у якому опинився Уот, не підпадав ні під яку класифікацію і відкидав будь-які визначення більше, ніж будь-який зі станів, у які Уот потрапляв, а він свого часу побував у багатьох. Дивлячися на горщик, наприклад, або думаючи про горщик, на будь-який з горщиків містера Нота, про будь-який з горщиків містера Нота, він торочив під ніс собі: горщик, горщик, і сам не йняв тому віри. Не те щоб, звичайно, зовсім не йняв, але майже зовсім. Бо то не був горщик, що довше дивився він, що більше і глибше все зважував, тим більше пересвідчувався, що ні, то був зовсім не горщик. Так, він нагадував горщик, був майже горщиком, але не був він і тим горщиком, про який можна сказати: горщик, горщик і заспокоїтися. І дарма він цілком і повністю відповідав усім вимогам і виконував усі функції горщика, все одно не був він горщиком, і квит. І оця дивовижна близькість, оця жалюгідна, але помітна недотяжечка до суті горщика істинного завдавала Уотові невимовних страждань. Бо якби різниця була відчутніша, то Уотів біль був би менш пекучий. Бо тоді він не казав би: це є горщик і разом з тим не горщик; ні, тоді б він казав: це є щось таке, назви чого я не знаю. Отже, загалом Уотові легше було мати справу з речами, назви яких він не знав, хоча це також спричиняло біль, ніж мати справу з речами, назви яких, старі і десь зафіксовані, втрачали для нього свою чинність. Бо, маючи справу з речами, назви яких були йому невідомі, він зберігав надію, що прийде такий день, коли він їх дізнається, і заспокоювався. А з речами, які нагло чи поступово втрачали для Уота свої справжні назви, сподіватися на таке не можна було ні в якому разі. Тому тепер Уот був певен, що горщик лишався горщиком для всіх і для кожного, генія, просто людини чи ідіота, але не для Уота. Тільки для Уота це вже був аж ніяк не горщик.