Цю страву подавали містерові Ноту цілий рік холодною, у чаші, рівно опівдні й о сьомій вечора.
Точніше, Уот подавав цю страву до столу у вщерть наповненій чаші у зазначений час і залишав її на столі, і виходив, через годину він повертався і забирав чашу, хоч скільки б там їжі лишалося. Все, що лишалося, Уот висипав собаці. Якщо чаша була порожня, Уот її мив і готував до наступного разу.
Отже, Уот ніколи не бачив, як їсть містер Нот. Бо ні на обіди, ні на вечері вчасно містер Нот не приходив ніколи. Але й більше, як на хвилин двадцять-тридцять він також майже не запізнювався. І вся їжа, незважаючи на те, з’їв він усе чи не з’їв, займала, ну, п’ять хвилин, ну, нехай сім, не більше. Тож містера Нота не було у їдальні, ні коли Уот заносив чашу, ні коли забирав її. Отже, Уот ніколи не бачив містера Нота, ніколи-ніколи не бачив, як містер Нот їсть.
Містер Нот їв цю страву маленьким металевим совочком, схожим на ті, що ними користуються крамарі-кондитери, бакалійники, торгівці чаєм.
Завдяки цьому він значно ощадив свої зусилля. Та й вугілля не так витрачалося.
Хто ж, дивувався Уот, так оце все зміркував і вигадав такий порядок? Сам містер Нот? Чи хтось інший, якийсь геніальний небіжчик-родич або професійний, припустімо, дієтолог? Або як не сам містер Нот, то хтось інший (або, безумовно, інші), кого містер Нот добре знав?
Ніхто ніколи не чув, щоб містер Нот поскаржився на своє харчування, хоча інколи він нічого не їв. Бували випадки, коли він спорожнював чашу, вишкрібав совочком боки і денце так, що вони блищали, бувало, лишав половину, третину чи там четвертину, чи там десятину, а інколи ані єдиної трісочки не з’їдав.
У зв’язку з цим Уот визначив дванадцять можливих варіантів:
1. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, він знає, що він за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
2. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок, але знає, хто за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
3. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, він знає, що він за це відповідає, але не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
4. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок, але знає, хто за це відповідає, він не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
5. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, але не знає, хто за це відповідає, не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
6. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок і не знає, хто за це відповідає, не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
7. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, але не знає, хто за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
8. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок, не знає, хто за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
9. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, але знає, хто за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
10. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок, але знає, що він за це відповідає, знає, що такий порядок існує, і всім задоволений.
11. Містер Нот несе відповідальність за такий порядок, але знає, хто за це відповідає, він не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
12. Містер Нот не несе відповідальності за такий порядок, але знає, що він за це відповідає, він не знає, що подібний порядок існує, і всім задоволений.
Уот міркував і над іншими цілком можливими варіантами, але весь час відкладав їх, аж поки викинув геть з голови як не варті серйозних розумових зусиль, на деякий час, а колись, як настане час, коли на них варто буде витратити розумові зусилля, тоді він, якщо стане сил, збере їх докупи і витратить на них силу розумових зусиль. Але поки що вони були, як йому видавалося, не варті серйозних розумових зусиль, тому він викинув їх геть з голови і забув про них.
Згідно з інструкцією, у ті дні, коли містер Нот не торкався їжі, Уот мав усе, що лишалося в чаші, віддавати собаці.