Але той собака і будь-який, просто собі, взагалі собака, хіба це одне і те саме? Адже в інструкції, писаній для Уота, йшлося не про собаку взагалі, а саме про собаку, тобто не про будь-яку сучку чи пса, а про собаку конкретного, себто не те, щоб сьогодні один собака, завтра другий, післязавтра — третій, ні, щодня той самий, бідний старий собака, аж поки він здохне. Але хіба кілька собак — це й є те саме, що один, конкретний собака?
4. Знайшли, очевидно, чоловіка, в якого був злиденний собака, і домовилися з ним, щоби він щовечора між восьмою і дев’ятою годинами разом із собакою проходив повз будинок містера Нота. У ті вечори, коли для собаки лишалася якась їжа, у вікні встановлювали лампу, червону лампу, або краще зелену, а решту вечорів — фіолетову лампу, або краще зовсім ніякої лампи. І от чоловік (а трохи згодом і собака також), проходячи повз будинок, підводив очі до вікна і, помітивши червону лампу або зелену, поспішав до ґанку, і стояв над своїм собакою, доки той не з’їдав усі залишки їжі містера Нота, а помітивши фіолетову лампу або темне вікно, не поспішав разом із собакою до дверей, а йшов собі далі, разом із собакою, наче зовсім стороння людина.
Але чи міг існувати подібний чоловік?
Якщо міг, то чи можна було його знайти?
А якщо міг і знайшли його, то чи не міг він, бува, переплутати, ідучи додому повз будинок містера Нота, якщо він таки туди йшов, чи з дому, якщо він оце звідтіля саме вийшов, бо куди ж іще йти чоловікові, як не додому або з дому; так от, чи не міг він, бува, переплутати червоний колір із фіолетовим, фіолетовий із зеленим, зелений із темрявою, темряву із червоним і тарабанити в двері, коли ніякої їжі для собаки не залишили, чи навпаки, коли їжа стояла, тягтися курною дорогою повз маєток у супроводі свого хирлявого вірного пса?
Та й хіба Ерскін чи Уот, чи який інший Ерскін та інший Уот не могли б помилково поставити на підвіконня лампу іншого кольору або поставити лампу потрібного кольору, але не запалити її, або якщо і запалити її, то запізно, через забудькуватість або недбалість, внаслідок чого чоловік і собака могли підбігти до дверей і вхопити облизня або податися геть курною дорогою і не вхопити нічого їстівного, хоча воно й чекало на них за дверима?
І це б новим тяжким тягарем впало на плечі й без того стурбованих, заклопотаних, виснажених і обтяжених обов’язками слуг містера Нота. Хіба ж ні?
Тому Уот розглянув не тільки деякі з найменш вірогідних рішень, а й окремі зауваження, котрі призвели до того, що рішення ці було визнано невірогідними, і розглянув їх у такому порядку:
ВАРІАНТИ КІЛЬКІСТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ
ПЕРШИЙ 2
ДРУГИЙ 3
ТРЕТІЙ 4
ЧЕТВЕРТИЙ 5
КІЛЬКІСТЬ ВАРІАНТІВ КІЛЬКІСТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ
4 14
3 9
2 5
1 2
Замислюючись над тим, що ж, власне, є найвірогіднішим рішенням, Уот дійшов такого висновку. Слід знайти якогось більш-менш пристойного собаковласника із місцевих, а саме незаможного чоловіка з добре захарчованим собакою, і призначити йому щорічну ренту, з якої щомісяця йому йтиме п’ятдесят фунтів, з тією умовою, щоб він щовечора між восьмою і дев’ятою годинами з’являвся на подвір’ї будинку містера Нота разом зі своїм голодним собакою і щоб він по тих днях, коли для його пса буде якась пожива, стояв над ним із ціпком і в присутності свідків доти, доки той не з’їсть усе до останнього атома, а відтак, не гаячи ні секунди, подався б геть із подвір’я; крім того, цьому чоловікові слід, користуючися фінансовою допомогою містера Нота, завести меншого пса, теж голодного, і тримати його напохваті на той випадок, якщо перший голодний собака здохне, тоді іще одного, і щоб він чекав того дня, коли й другий собака віддасть Богові душу, і так без кінця, щоб таким робом завжди мати напохваті двох голодних собак, з яких перший мусить до самої смерті поїдати залишки їжі містера Нота, як описано вище, а другий — робити те саме, поки вмре, і так без кінця, знову і знову; крім того, слід знайти подібного парубка з місцевих, але без собаки, на той випадок, якщо прийде день, коли перший місцевий чоловік помре, щоб цей, другий, узяв його двох зголоднілих, але ще живих собак, які опинилися без хазяїна і без дому, і на тих самих умовах виконував ті самі обов’язки; крім того, слід нагледіти й іншого парубка з місцевих, теж без собаки, якщо під лиху годину цей другий місцевий чоловік також сконає, і так далі, до безконечності, але щоб завжди напохваті було два голодні собаки і два злидарі із місцевих, і щоб перший до самої смерті мав двох зголоднілих собак і доглядав за ними, згідно з наведеними вище вимогами, а інший щоб до останнього видиху робив те саме, і щоб усе це повторювалося до безконечності; а якщо ж, чого не буває на світі, один з цих зголоднілих собак чи обидва не переживуть свого хазяїна і разом із ним зійдуть у яму, то слід найти третього, четвертого, п’ятого, навіть шостого зголоднілого собаку і тримати його коштами містера Нота десь у зручному місці в холодному тілі, або ще краще — у гарній місцині коштами містера Нота слід було б заснувати собачий розплідник, точніше, колонію для зголоднілих собак, звідки будь-коли можна було б узяти і використовувати в роботі добре вихованого, тренованого, зголоднілого пса; а якщо і другий парубок із місцевих дасть дуба водночас із першим, а то і раніше, бо це — дивний світ, тоді слід шукати і знайти третього, четвертого, п’ятого, навіть шостого бідного парубка, а може, й жінку з місцевих без собаки і гарним словом, подарунками, як грошовими, так і у вигляді старого одягу, залучити на службу до містера Нота для виконання описаних обов’язків, а ще краще знайти десь поруч велику родину місцевих злидарів, у якій було б двійко батьків і від десяти до п’ятнадцяти дітлахів, кожен з яких шалено любить рідну місцевість і не може й помислити, щоб десь поїхати звідси, за допомогою порядної суми грошей, щомісячних п’ятдесятифунтових дотацій, дрібних подарунків на великі свята у вигляді чайових і трохи потертого одягу, теплих і чесних слів поради, заохочення і втіхи затягти усіх їх, старих, підстаркуватих, середнього віку, молодих і зовсім зелених на службу до містера Нота, щоб вони взяли на себе всі обов’язки забезпечити поїдання собакою всіх недоїдків зі стола містера Нота і нагляд за собачим розплідником чи колонією зголоднілих собак, заснованою містером Нотом з метою раз і назавжди вирішити проблему власних харчових залишків, бо питання про розплідник було тісно пов’язане з усім собачим питанням. Саме так або приблизно так, на думку Уота, мусила бути вирішена проблема передачі собаці залишків їжі містера Нота, і хоча деякий час всі ці думки, тобто стискання і розширювання мозкової тканини, не виходили за межі Уотової черепної коробки і ніхто про них нічого не знав, і невдовзі вони стали чимось більшим, бо цю місцевість у радіусі кількох миль дуже щільно заселяли самі збіднілі родини, і невдовзі справжній, живий, зголоднілий собака завбільшки з теля вже підбігав щовечора рівно о певній годині до чорного ходу будинку містера Нота, а слідом за ним, точніше попереду, вже трюхикав типовий представник місцевонужденної популяції, і тепер усякий міг це бачити і як слід оцінити, і обіцяні гроші йому йшли у повному обсязі і без затримок, ще й перепадало вряди-годи несподівано то флорин, то шилінґ, то шість пенсів, то три, то один, то половина, то старий одяг, а містер Нот мав гору всякого старого одягу і полюбляв його роздавати, то піджак, то камізельку, то пальто, то плащ, то штани, то бриджі, то сорочку, то майку, то труси, то комбінезон, то підтяжки, то пасок, то комірець, то краватку, то шарф, то хустку, то капелюх, то кашкет, то панчоху, то шкарпетку, то чобіт, то черевик, то вчасно і доречно мовлені слова мудрої поради, заохочення та втіхи, що завжди йдуть у парі з усіма іншими виявами його ласки і доброти, а тут ще й цей собачий розплідник, який не мовчить, а живе повнокровним життям, щоб увесь світ дивився і виявляв щирий захват.