Родина, якій так пощастило, мала ім’я Лінч, і на той час, коли Уот почав працювати на містера Нота, вона складалася з таких членів.
Там були Том Лінч, вісімдесятип’ятирічний вдівець, прикутий до ліжка з постійними болями невизначеного характеру у ділянці сліпої кишки, трійко його вцілілих хлопців, шістдесятип’ятирічний каліка-ревматик Джо, шістдесятичотирилітній горбань-алкоголік Джім, шістдесятитрирічний вдівець Білл, якому було важко рухатися через брак обох ніг, яких він позбувся, коли послизнувся і впав, та єдина зі ще живих дочок шістдесятидворічна удова Мей Шарп, яка була при всіх своїх органах чуття, окрім зору. Була там ще Джонова шістдесятип’ятирічна дружина, в дівоцтві Дейл-Бірн, жінка ще при здоров’ї, якщо не зважати на параліч, який вразив її після хвороби Паркінсона, і шістдесятичотирилітня Джімова жінка Кейт, у дівоцтві Шарп, яка теж не скаржилася на здоров’я, аж доки її обкидало гнійними ґулями невідомого науці походження. Був там також сорокаоднорічний Джонів синок Том, який то потерпав від нападів несамовитого піднесення, яке позбавляло його всякої волі, то не потерпав, ще й депресія його інколи тіпала, тоді він не міг поворухнути ні ногою, ні рукою, і сорокарічний Біллів хлопець Сем, якого невблаганна доля нагородила паралічем, що скував його тіло від п’ят до колін і від грудей до самого верху, і тридцятидев’ятирічна стара діва Енн, дочка Мейн, зовсім ні на що не годна через природжену не зовсім пристойну болячку, і тридцятивосьмирічний слабкий на голову Джімів хлопець Джек, і тридцятисемирічні веселі братани-близнюки Ган і Дон, кожен з них по три фунти чотири дюйми заввишки (без взуття, але у панчохах), вагою сімдесят два фунти (разом з усіма кістками і сухожиллями), настільки у всьому подібні один до одного, що навіть ті (а таких набралося б чималий гурт), хто знав і дуже любив їх, могли, звертаючись до Гана, називати Гана — Доном, а звертаючись до Дона, називати Дона — Ганом, а таке траплялося навіть частіше, ніж те, коли, звертаючись до Гана, називали Гана — Ганом та, звертаючись до Дона, називали Дона — Доном. Була там ще й сорокаоднорічна Мег, у дівоцтві Шарп, дружина молодшого Тома, якій у побуті, у хатній роботі і на дворі, не на жарт докучали щомісячні епілептичні напади, під час яких вона падала, пускала ротом піну і котилася по долівці, по подвір’ї, по овочевих рядках, по кручах над річкою і сливе завжди заподіювала собі якесь каліцтво, після чого змушена була довгенько лежати у ліжку, поки хоч трохи не оклигає, а ще була там тридцятисемирічна Семова жінка Ліз, у дівоцтві Шарп, яка ледве дихала, за двадцять років народивши Семові дев’ятнадцятеро діточок, з яких вижило четверо, але знову була при надії, і бідолаха Джек, котрий, як було мовлено вище, слабував на голову, проте мав тридцятивосьмирічну дружину Ліл, у дівоцтві Шарп, яка слабувала на груди. Переходячи до наступного покоління, слід назвати і парубка Саймона, сина Тома, і дев’ятнадцятирічну Енн, дочку Сема, дядька двадцятирічного Саймона, сина Тома, чия врода і господарська користь були значно ослаблені після того, як через невидимі туберкульозні палички в неї всохли обидві руки, і двох уцілілих Семових хлопців, вісімнадцяти- і сімнадцятирічних Білла та Мета, які народилися перший сліпим, а другий понівеченим, за що їх усі і дражнили, першого — сліпанжою, а другого — калічкою; і двадцятиоднорічну Кейт, другу Семову заміжню дочку, дівку гожу, але гемофілічку[5]; і її двоюрідного брата і чоловіка, двадцятиоднорічного Шона, сина дядька Джека, голінного хлопця, але також гемофіліка, і Френкову п’ятнадцятирічну дочку Бріді, надію і опору всієї родини, яка вдень спала, а вночі, щоб не турбувати родину, приймала гостей у сарайчику, по два, три, чотири або, коли пощастить, то й п’ять пенсів за раз, а як нема грошей, то хоч за пляшку пива, і другого сина Джека, чотирнадцятирічного Тома, який, на думку багатьох, удався в батька, бо слабував на голову, а на думку інших — у матір, бо слабував на груди, треті вважали, що він схожий на батькового діда Джіма, який полюбляв міцні напої, четверті — на батькову бабцю Кейт, бо в нього також була гнійна екзема на крижах завбільшки з тарілку, а п’яті — на батькового прапрадіда Тома, в якого теж часто живіт судомило. І нарешті, переходячи до наймолодшого покоління, назвімо двох Шонових дочок, п’ятирічну Роуз і чотирирічну Серіз, бо ці невинні дівчатка теж були гемофілічками, як їхній тато й мама, то уже й справді не варто було Шонові, який знав, хто він такий і хто така Кейт, робити з Кейт те, після чого вона понесла і народила Роуз, та й їй не варто було йому піддаватися, та й після того не варто було Шонові знову, знаючи, хто він такий і хто така Кейт, і хто така Роуз, знову робити з Кейт те, після чого вона понесла і народила Серіз, та й їй не варто було йому піддаватись, а ще були там два сини Саймона, чотирирічний Пет і трирічний Леррі, із яких малий Пет мав рахітичні ручки й ніжки, котрі теліпалися, мов очерет, велику, з повітряну кулю завбільшки, голову і таке ж черевце, і Леррі теж мав те саме, з тією лише різницею, котру можна було пояснити різницею віковою і різними іменами, що у малого Леррі ніжки більше скидалися на очерет, а у малого Пета — ручки, і у малого Леррі черевце менше скидалося на повітряну кулю, ніж у малого Пета, а у малого Пета голівка менше скидалася на повітряну кулю, ніж у малого Леррі.
5
Гемофілія, ЯК і запалення передміхурової залози, є хворобою суто чоловічою. Але не в цій книжці.