Ерскін ганяв собі сходами з поверху на поверх. Уот — ні, він спускався долі лише вранці, коли прокидався і розпочинав новий день, і підіймався нагору один лише раз, перш ніж лягав спати і розпочинав нову ніч. Якщо, звичайно, вранці не забував чогось у своїй спальні або увечері на кухні — чогось такого, без чого йому — як без рук. Тоді, що вдієш, він вертався нагору або вниз і забирав річ, ту саму, потрібну йому. Але таке траплялося дуже рідко. Та й що б таке Уот міг забути, без чого йому як без рук удень чи вночі? Свій носовик хіба що. Але він ніколи його не використовував. Свою коробочку для мокроти? Ні, він ніколи отак привселюдно не став би вертатися за своєю коробочкою для мокроти. Ні, Уот просто не міг забути нічого такого, без чого йому було б як без рук упродовж чотирнадцяти чи п’ятнадцяти денних чи дев’яти-десяти нічних годин. І все ж час від часу він забував якусь дрібничку, заради якої змушений був вертатися, бо без неї ні вдень, ні вночі він не міг ступити ані кроку. Але таке траплялося дуже рідко. Здебільшого він спокійно перебував уночі у своїй крихітній спальні на третьому поверсі, а вдень — на першому, на кухні здебільшого, або там, де того вимагали його обов’язки, або в садку, на дереві чи під деревом, чи на землі, спиною до дерева чи куща, або у плетеному фотелі. Ні на другому, ні на третьому поверсі в нього ніяких справ не було. Хіба що застелити ліжко й замести підлогу, що він і робив натще, перш ніж вранці спускатися долі. У той час, як Ерскін на перший поверх не потикався, а весь час робив щось на другому, Уот не знав і не дуже розпитував, що саме мав Ерскін робити. Але в той час, як Уотова робота на першому поверсі вимагала, щоб він тихо і невідлучно держався свого поверху, Ерскінова робота на другому поверсі цього не вимагала, через що він і сновигав сходами з другого поверху на третій, з третього — на другий, тоді з другого — на перший і знову на другий, без усякої, як здавалося Уотові, видимої причини, хоча в цьому питанні ніхто від Уота не вимагав і не сподівався якоїсь видючості, бо він же не знав і не дуже розпитував, що саме мав Ерскін робити на другому поверсі. Хоча не можна й казати, що Ерскіну зовсім не сиділося на другому поверсі, ні, сиділося, просто Уотові здавалося, що він занадто вже часто сновигав униз і вгору по сходах, і це Уота вкрай дивувало, як недовго Ерскін перебував нагорі після того, як він туди видерся, і перед тим, як звідти помчав долі, і як недовго він долі затримувався після того, як туди збіг, і перед тим, як він звідти вшився, ну і, звичайно, його дивувала частота пересування і одвічний поспіх, з яким Ерскін мотався туди, звідки щойно прибіг. А якби хтось поцікавився, звідки це Уот, який жодного разу не був на третьому поверсі зранку до ночі, звідки він знає, скільки часу Ерскін проводить на другому поверсі, ледве туди діставшись, то у відповідь він, либонь, почув би, що Уотові, який сидів собі на нижньому поверсі, було добре чути, як Ерскін гупає сходами, кваплячись на верхній поверх, тоді майже без перерви, гупаючи сходами, кваплячись на середній поверх. Причина ж цього явища полягала, мабуть, у тому, що звук без усякої перешкоди легко й швидко линув димарем, який вів із кухні на самий дах.